85. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та глобалізаційних процесів.

Перехідні процеси в економіці бувають досить різноманітними, але вони так чи інакше пов’язані з глобальними якісними зрушеннями, що відбуваються під впливом різних чинників [2, с. 9]. Зрозуміло, трансформаційні процеси наповнені об’єктивним змістом – як за мотивами й обставинами, так і за реалізацією та наслідками, але суб’єктивний чинник при будь-якому переході існує як необхідна інтеграційна і рушійна сила.

Процес глобалізації як нова форма чи новий етап у розвитку сучасного світового господарства наприкінці XX ст. має деякі особливості. По-перше, основа глобалізації – інтернаціоналізація виробництва, найвищою формою якого є транснаціональні корпорації (ТНК). Національний капітал почав виходити за рамки окремої держави ще на початку XX ст., але в сучасних умовах відбувається процес посилення капіталу окремих держав. Міжнародне виробництво та міжнародна торгівля за своїм змістом переважно не між-, а внутрішньогалузева, яка заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн [3].

По-друге, глобалізація супроводжується стрімким зростанням фінансових ринків (валютних,

фондових, кредитних), які впливають на сферу торгівлі та виробництва. Слід зазначити, що недавно фінансові ринки обслуговували реальний сектор економіки, а сьогодні ця сфера має самостійне значення, що призвело до різкого зростання кількості фінансових спекуляцій.

По-третє, глобалізація супроводжується регіоналізацією економічної діяльності та посиленням формування реальних регіональних центрів (наприклад, Західна Європа – ЄС, США – НАФТА, Південно-Східна Азія – АСЕАН).

Глобалізація – це система абсолютної економічної та політичної влади нових глобальних монополістичних корпорацій, які вийшли з-під контролю націй-держав свого походження і базування.

Вони маневрують фінансовим капіталом, обертаючи його на світовому ринку і відмовляючись платити податки країнам і державам свого походження, посилюють економічну експансію. Через це основні функції держави поступово трансформуються в сучасних умовах господарювання.

Глобалізація привела до значних змін щодо ролі макроекономічного (державного) регулювання економіки та суб’єктів господарювання при здійсненні міжнародних економічних зв’язків й економічної політики в цілому Наприкінці XX ст. в Європі. Північній Америці, країнах АТР та інших регіонах світу уніфікується господарське законодавство різних держав, формується узгоджена промислова, валютна, митна, соціальна, екологічна політика На регіональному рівні створюються наднаціональні органи економічного регулювання, здійснюється підготовка і перехід до колективної системи грошового обігу, створюється єдиний митний простір.

Протягом останніх трьох років адміністративна реформа розглядалася лише як складова державно-правової реформи або як внутрішня проблема державного апарату. У щорічному посланні Президента до Верховної Ради акценти розставлено вже іншим чином. Дієздатність держави названо ключовим фактором економічного зростання, а посилення дієздатності прямо пов’язується із успішною реалізацією адміністративної реформи.

Ці положення Послання Президента продиктовані як вітчизняним досвідом проведення реформ, так і сучасними тенденціями у світовій практиці відносин суспільства та держави.

По-перше, як неодноразово зазначалося, при розробленні, схваленні та реалізації заходів чи програм реформування різних сфер суспільної діяльності неадекватно розглядалися такі фактори:

• наявність чіткої стратегії;

• узгодженість дій різних гілок влади;

• належне кадрове забезпечення;

• механізми чіткої реалізації політичних рішень тощо.

У сукупності ці та інші фактори свідчать про недооцінку ролі державного управління та його

апарату (державної виконавчої влади), необхідності формування нової системи державного управління.

Як показав досвід проведення реформ, держапарат, з одного боку, фактично відмовився від реалізації політики реформ, з іншого – виступив суб’єктом економічних стосунків (як правило, "тіньових"), встановлюючи правила гри на свій розсуд.

Причинами цього є:

 неадекватність змінам, що відбулися в економіці, принципів організації держапарату, процедур управлінської діяльності та прийняття управлінських рішень;

 непрозорість діяльності органів державної влади в центрі та на місцях, відсутність зворотного зв’язку між апаратом державного управління та громадянами.