65. Гуманітарна сфера та державна політика. Види політики та їх цілі

 Гуманітарний розвиток розглядається, як сукупність галузей, що сприяють задоволенню гуманітарних інтересів людини, спрямованих на піднесення культурного й освітнього рівня населення, формування людського капіталу.

Стратегічним завданням держави у гуманітарній сфері є  нагальна потреба у перебудові інформаційної політики. Засоби масової інформації не виконують соціальних функцій і запитів, а формують примітивні  смаки у населення через тиражування зразків низькопробної масової культури.

Ефективна гуманітарна політика передбачає існування якісної, доступної освіти, всебічний розвиток науки.

Отже, стратегічні напрямки гуманітарної політики держави:

-     неухильне дотримання правових, економічних та організаційних засад і гарантій для самореалізації особистості;

-     забезпечення якісної і доступної освіти, всебічного розвитку науки, культури, духовності;

-     забезпечення єдиного стандарту  надання гуманітарних послуг та створення соціального стандарту для працівників гуманітарної сфери;

-     гарантування свободи слова і думки, вільного доступу громадян до інформації.

До завдань Уряду в сфері гуманітарної політики належать:

-                організація роботи з формування і реалізації державної політики в гуманітарній, науково-технічній, політико-ідеологічній сферах; з питань сім`ї та молоді, охорони здоров`я, освіти, науки; виставкової та інноваційної діяльності, культури і мистецтва, преси та інформації, фізичної культури і спорту, міжнаціональних та конфесійних відносин; координація заходів щодо реалізації державної мовної політики;

-                організація роботи з формування і реалізації державної соціальної політики.

Функція Уряду у гуманітарній сфері – забезпечення проведення політики  у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту , науки, освіти, культури. Кабінет міністрів вирішує в даній сфері наступні питання:

-                за участю громадських організацій розробляє систему заходів щодо підтримання та зміцнення здоров`я населення, забезпечує умови щодо використання фізичної культури і спорту;

-                затверджує державні стандарти освіти з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;

-                встановлює порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти;

-                встановлює порядок забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, аспірантів, докторантів;

-                організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров`я;

-                забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров`я;

-                забезпечує реалізацію політики держави у сфері культури;

-                забезпечує фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров`я, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби.

.66. Специфіка управління сферами культури, ідеології та формування суспільної свідомості.

Державна політика у сфері культури та ідеології - це діяльність держави, спрямована на максимально можливе забезпечення основної ролі культури в розвитку та самореалізації сутнісних сил людини, збереження національної самобутності народів, утвердження їх гідності.

Державна ідеологія - це система ідей, ідеалів, норм і цінностей, які відображають особливості державного буття суспільства, на основі загального інтересу визначає державні цілі, виступає ідейною і ціннісною основою формування теорій і концепцій державного будівництва і знаходить відображення в програмах державного розвитку.

Основними завданнями державної політики у сфері культури є забезпечення необхідних організацйно-управлінських, правових, фінансово-економічних умов для створення, збереження та поширення культурних цінностей у суспільстві з метою максимального задоволення культурних запитів різних суспільних груп; прав громадян у сфері культури, свободи творчості, доступу до культурно-мистецьких цінностей вільного функціонування і розвитку всіх існуючих на території країни національних культур, включаючи і культури національних меншин; спадкоємності культурного розвитку, збереження єдиного культурного простору держави.

Головне завдання такої політики полягає в забезпеченні громадянам необхідних умов для культурного розвитку - доступу до культурних надбань і цінностей вітчизняної й світової культури, активної участі в культурному житті з максимальним урахуванням при цьому культурних потреб та інтересів усіх суб’єктів культурного процесу.

Суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей.

Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості.

Визначальним у виникненні і розвитку суспільної свідомості є матеріальні умови життя суспільства. Слідом за зміною суспільного буття людей змінюється суспільна свідомість. Але процес відображення суспільного буття в свідомості людей є досить складним і суперечливим. Не слід вважати, що суспільна свідомість автоматично змінюється слідом за зміною суспільного буття, що перша, ніби тінь, переслідує матеріальні умови життя людей. Як правило, економічні відносини відображаються в свідомості не безпосередньо, а опосередковано. Це можна пояснити тим, що різні форми суспільної свідомості знаходяться на різних ступенях наближення до економічного базису.

На формування суспільної свідомості опосередкований вплив здійснюють держава, політичні, правові відносини тощо. Якщо не враховувати цей вплив на суспільну свідомість, а виводити її безпосередньо з виробництва і виробничих відносин, то це може призвести до спрощення і вульгаризації в соціології. В цьому випадку важко, а то й зовсім неможливо зрозуміти погляди, настрої, ідеї, теорії, що виникають на певному етапі розвитку суспільства.

Суспільна свідомість досить неоднорідна. Вона має складну структуру. Це пояснюється глибиною проникнення свідомості людей в реальну дійсність. Суспільна свідомість складається з різних духовних явищ залежно від ступеня розуміння, відображення суспільного буття. Свідомість поєднує в собі такі елементи, як почуття, настрої, уявлення, ідеї, різні теорії тощо. В одних із них суспільне буття відбивається стихійно, в інших – свідомо, в одних – чітко, зрозуміло, в інших – завуальовано, невиразно.