
- •Державне управління як суспільне явище
- •Предмет вивчення державного управління, його юридичне та ресурсне забезпечення
- •Методи дослідження та види дру
- •Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації
- •5. Принципи державного управління та його функції
- •6. Особливості державного управління та його відмінність від приватного
- •7. Фундаментальні складові державного управління як процесу
- •8. Держава як суб’єкт управління суспільними процесами
- •13.Наукові школи та теорії державного управління:
- •14. Інституційні чинники та моделі державного управління.
- •15. Економічна культура, традиції, звичаї та духовність в формуванні культури управління.
- •17. Японська модель державного управління
- •18. Європейська бюрократична модель державного управління.
- •19. Конституційно-правові засади досліджування гілок влади в Україні та їх реалізація.
- •20. Законодавча влада та державне управління.
- •21.Інститут Президента та його вплив на процес державного управління
- •22.Організаційна структура, функції та єдність виконавчої влади.
- •23, Судова влада та забезпечення законності в державному управлінні.
- •24. Економічна влада та її вплив на державне управління.
- •25. Регіональні особливості та регіональне управління: суть цілі та специфіка
- •26. Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні, та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави
- •27. Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління
- •28. Місцеві державні адміністрації в системі державного управління та їх повноваження
- •34. Характеристика параметрів прогнозу соціально-економічного розвитку України на коротко- та середньостроковий періоди
- •35. Програмування як елемент державного управління: суть, принципи, методи та технологічні етапи.
- •36. Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.
- •37. Субординація в організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
- •38. Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
- •39. Управлінська діяльність: загальні риси, методи та технології.
- •41. Контрольна влада у системі управління, її органи та форми діяльності.
- •42. Роль самоврядування, громадських організацій та органів масової інформації в забезпеченні контролю.
- •43. Політична, економічна та соціальна мотивація в реалізації державного управління.
- •44.Технологія процедури прийняття рішень в державному управлінні.
- •45.Управління природними ресурсами та державними підприємствами.
- •47.Управління доходами і видатками держави
- •48.Управління борговими зобов’язаннями та забезпечення стабільності в суспільстві
- •49.Управління грошовою масою та боротьба з інфляцією
- •50. Державне регулювання економіки , цілі, функції, методи та межі.
- •51. Регуляторна політика у сфері малого та середнього підприємництва.
- •52. Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
- •53. Інноваційно-інвестиційна політика держави, методи та інструменти
- •54. Державне регулювання аграрного сектору економіки та торгівлі
- •55. Антимонопольна політика держави: цілі, важелі та методи
- •57. Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно активного населення.
- •58. Інформаційна асиметрія, гласність, прозорість та відкритість в реалізації громадського контролю.
- •59.Діяльність держави щодо вразливих верств населення.
- •60. Національна безпека та її вплив на інститути держави.
- •61.Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •63. Державне регулювання ринку фінансових послуг.
- •65. Гуманітарна сфера та державна політика. Види політики та їх цілі
- •66. Специфіка управління сферами культури, ідеології та формування суспільної свідомості.
- •67.Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.
- •72. Складові менеджменту органу державної влади.
- •73. Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади.
- •74. Організаційна структура органу державної влади.
- •75. Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •77. Державна служба: організація, види, функції та мотивація.
- •78. Державні та адміністративні послуги з боку органів виконавчої влади та їх правове регулювання.
- •79. Комунікаційний процес та його особливості в державному управлінні.
- •80. Державна кадрова політика та її особливості в Україні.
- •81. Поняття ефективності в державному управлінні: види та критерії виміру.
- •82.Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади.
- •83. Раціоналізація державного управління.
- •84. Концептуальні засади реформування державного управління в Україні
- •85. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та глобалізаційних процесів.
- •86. Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
- •87. Запровадження режиму економії в діяльності державної влади.
- •88. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління.
72. Складові менеджменту органу державної влади.
Слово «менеджмент» (management) зазвичай перекладається з англійської як «управління». У свою чергу дієслово to manage (управляти) виникло від кореня латинського слова manus (рука).
Сьогодні мова йде про управління людьми. Під цим мають на увазі досягнення цілей, що ставляться, використовуючи працю й мотиви поведінки.
Однак не можна трактувати менеджмент тільки як процес управління людьми. В англійській мові семантика слова «менеджмент» складна. В Оксфордському словнику англійської мови можна знайти такі його тлумачення:
1) спосіб, манера спілкування з людьми;
2) влада та мистецтво управління;
3) особливого виду вміння;
4) адміністративна одиниця.
П. Друкер, американський авторитет у теорії менеджменту, дає таке роз'яснення: «Термін «менеджмент» виключно важкий для зрозуміння. Він специфічно американського походження і наврядчи може бути перекладений на будь-яку мову, включно англійську мову Британських островів. Він означає функцію, але також і людей, що її виконують; він вказує на соціальний та посадовий стан; але в той же час означає учбову дисципліну та галузь наукового дослідження»1.
Таким чином, термін «менеджмент» використовується альтернативно: управління, галузь людської діяльності, соціальний прошарок тих, хто виконує роботу з управління.
Основні внутрішні змінні в органі державної влади, які вимагають уваги від його керівництва, — це цілі, завдання, структура, технологія і люди. Цілі органу державної влади — це те, заради чого він створюється і функціонує.
Якщо організації, що займаються бізнесом, зосереджені, головним чином, на створенні певних видів товарів та послуг у рамках специфічних обмежень — за витратами та отримуваним прибутком, то завданням органу державної влади є не отримання прибутку, а створення правових, організаційних та інших умов для розвитку відповідного сектору економіки чи функціональної сфери управління.
Організації, у тому числі некомерційні державні установи, мають різноманітні цілі. Орієнтація, що визначається цілями, пронизує усі наступні рішення адміністративного менеджменту. Сукупність цілей органів державної влади становить державну політику. управлінського інструментарію, до якого можна віднести різні методи управління, методи виконання функцій менеджменту та вироблення і прийняття управлінських рішень.
Методи управління — це способи і прийоми управлінської діяльності, за допомогою яких здійснюються завдання органу, спрямовані на досягнення цілей. За змістом і характером переважноговпливу на керовані об'єкти методи управління поділяють на три групи: економічні, організаційно-розпорядчі й соціально-психологічні. Уміння управляти полягає в оволодінні цими методами, у правильному їх виборі, умінні використовувати на практиці.
Економічні методи управління — це комплекс способів і прийомів управління, які базуються на використанні економічних законів, товарно-грошових відносин та економічних категорій (ціна, собівартість, вартість, прибуток, рентабельність), а також норм і нормативів. За допомогою економічних методів створюються умови, які зацікавлюють трудові колективи та окремих працівників у високопродуктивній праці та забезпеченні ефективності здійснюваної діяльності.
Організаційно-розпорядчі методи управління є сукупністю засобів правового й адміністративного впливу на відносини людей в організації. Застосування таких методів гарантується чинною системою законів і нормативних актів, положеннями, інструкціями, наказами та розпорядженнями. Іноді ці методи називають адміністративно-правовими. Вони включають організаційні й розпорядчі дії у процесі управління організацією. Організаційні дії виявляються в чіткому розподілі функцій управління, в установленні прав і обов'язків працівників органу, регламентуванні основних процедур. Для цього використовуються організаційне регламентування та нормування. Перше встановлює правила, зміст і порядок управління згідно з правовими нормами та інструктивними матеріалами. Друге передбачає розробку нормативів управлінського інструментарію, до якого можна віднести різні методи управління, методи виконання функцій менеджменту та вироблення і прийняття управлінських рішень.
Методи управління — це способи і прийоми управлінської діяльності, за допомогою яких здійснюються завдання органу, спрямовані на досягнення цілей. За змістом і характером переважного впливу на керовані об'єкти методи управління поділяють на три групи: економічні, організаційно-розпорядчі й соціально-психологічні. Уміння управляти полягає в оволодінні цими методами, у правильному їх виборі, умінні використовувати на практиці.
Економічні методи управління — це комплекс способів і прийомів управління, які базуються на використанні економічних законів, товарно-грошових відносин та економічних категорій (ціна, собівартість, вартість, прибуток, рентабельність), а також норм і нормативів. За допомогою економічних методів створюються умови, які зацікавлюють трудові колективи та окремих працівників у високопродуктивній праці та забезпеченні ефективності здійснюваної діяльності.
Організаційно-розпорядчі методи управління є сукупністю засобів правового й адміністративного впливу на відносини людей в організації. Застосування таких методів гарантується чинною системою законів і нормативних актів, положеннями, інструкціями, наказами та розпорядженнями. Іноді ці методи називають адміністративно-правовими. Вони включають організаційні й розпорядчі дії у процесі управління організацією. Організаційні дії виявляються в чіткому розподілі функцій управління, в установленні прав і обов'язків працівників органу, регламентуванні основних процедур. Для цього використовуються організаційне регламентування та нормування. Перше встановлює правила, зміст і порядок управління згідно з правовими нормами та інструктивними матеріалами. Друге передбачає розробку нормативів вибору та прийняття правлінського рішення різні керівники використовують різні методи, сукупність яких становить їх інструментарій. Ці методи залежать від виду рішень, що приймаються в організації.
У теорії менеджменту управлінські рішення прийнято класифікувати за різними ознаками. За об'єктом впливу рішення поділяють: на зовнішні, що стосуються відносин органу з зовнішнім середовищем; внутрішні, що стосуються тільки самої організації; змішані, які стосуються і організації, і зовнішнього середовища.
За функціями управління рішення поділяються; на загальні, що стосуються усіх сторін діяльності організації; часткові, що скеровані на окремі елементи системи або сторонни діяльності організації.
За формою відображення рішення можуть бути письмові та усні.
За ступенем інформованості керівника (повноти інформаційного забезпечення) управлінські рішення поділяють на рішення, що приймаються в умовах: визначеності; неповної визначеності (ризику); повної невизначеності.
Наведена класифікація базується на явних «зовнішніх» відмінних ознаках і не є вичерпною. Вона розглядає управлінське рішення як здійснений, фіксований акт. Однак вироблення управлінського рішення — це складний процес, який починається з аналізу ситуації, проблеми, завдання, що потребує вирішення. Аналіз проблеми та вироблення рішення можуть здійснюватися керівником особисто (індивідуальне рішення) або за залученням колег, фахівців зі своєї та інших організацій (групові рішення, колегіальні, колективні). У такому випадку застосовуються особливі методи підготовки групових рішень («мозковий штурм», синтез, експертний та ін.).