39. Управлінська діяльність: загальні риси, методи та технології.

Цілі і функції державного управління здійснюються за посередництвом управлінської діяльності - специфічного виду праці людей, що вимагає адекватної професійної підготовки і реалізації у відповідних прийомах, способах, формах, методах тощо.

За своїм предметом управлінська діяльність є інформаційною оскільки пов'язана з отриманням, осмисленням, систематизацією, збереженням та використанням інформації, насамперед управлінської.

Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, бо вона здійснюється в колективі державного органа і одночасно передбачає взаємодію з колективами людей в інших державних органах по вертикалі і горизонталі, в ній має місце спеціалізація за певними предметами, змістом і видами робіт, яка потребує кооперації з метою реалізації компетенції державного органа і в цілому функцій державного управління.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище .

В державному управлінні важливого значення набувають форми управлінської діяльності - зовнішні, постійно й типізовано фіксуємі прояви практичної активності державних органів по формуванню та реалізації управлінських цілей і функцій та забезпеченню їх власної життєдіяльності.

Методи державного управління можна класифікувати за змістом, спрямованістю, організаційними формами, характером впливу тощо.

За змістом їх розглядають з позицій відображення вимог законів управління, специфіки управлінських відносин, принципів управління, об'єктивних закономірностей, у розкритті яких реалізується метод. За цим підходом визначають такі групи методів:

• організаційно-розпорядчі (адміністративні), серед яких виділяють регламентаційні, розпорядчі та дисциплінарні;

• економічні, включаючи індикативне планування та розробку цільових державних програм, державне регулювання, грошово-кредитну та фінансову, антимонопольну політику, ціноутворення, податкову політику, економічне стимулювання;

• правові методи: переконання і примус та субординація і координація;

•  соціально-психологічні, до яких можна віднести соціальне прогнозування та планування, моральне стимулювання, створення сприятливого морально-психологічного клімату в колективі тощо.

За спрямованістю впливу методи управління розглядаються залежно від джерела керівного впливу та за об'єктом управління. Відповідно розрізняють три групи методів:

•  орієнтовані на загальнодержавний рівень;

• ·орієнтовані на галузевий, регіональний рівень, рівень підприємства, організації, установи;

•  орієнтовані на окремого працівника.

За організаційними формами методи управління реалізуються у різних видах і розрізняються в залежності від:

•  типу впливу (акт, норма);

•  способу здійснення впливу (одноособовий, колективний чи колегіальний);

•    часової характеристики впливу (разові та періодичні, тактичні та стратегічні, довгострокові та короткострокові);

•     особливості впливу (виправляти результати або запобігати, втручатися чи вичікувати).

За характером розрізняють прямий чи непрямий управлінський вплив. Прямий вплив (постановка завдання, наказ, розпорядження тощо) передбачає його конкретний результат. Непрямий - створення сукупності умов для досягнення кінцевих результатів.

Багатогранність методів управлінської діяльності обумовлює виділення певних специфічних принципів їх використання в державному управлінні. Вони можуть бути розподілені на дві групи:

·    загальні принципи застосування методів для всього управлінського процесу, такі як: принцип поєднання методів різної змістовної природи (наприклад, економічних, соціально-психологічних, адміністративних та ін.); принцип адекватності, тобто відповідності методу управлінським завданням; принцип своєчасності та оперативності; принцип ефективності.

·    спеціальні принципи використання методів на певних стадіях управлінського процесу, скажімо, застосування на етапі реалізації управлінського рішення принципу переваги переконання над примусом.

В залежності від специфіки державних органів і керуємих об'єктів розрізнюють різні види управлінських технологій:

·      діагностування, проектування і реформування відповідних підсистем;

·       розв'язання соціальних конфліктів (конфліктологія);

·        інформаційні, впроваджувальні і навчаючі технології;

·         інноваційний розвиток керованих компонентів тощо.

Виділяють декілька аспектів управлінської діяльності, що є дуже актуальним у сучасних умовах запровадження управлінських технологій. Перш за все це:

·   процеси діагностування, аналізу, оцінювання стану керованого об'єкта, прогнозування, програмування, вироблення критеріїв оцінювання і моніторинг наслідків управлінських рішень та, відповідно, реформування організації функціонування компонентів суб'єкта державного управління;

·    встановлення загальних, уніфікованих критеріїв (показників), які адекватно характеризують відповідні процеси, та їх систематизація, що сприяє відображенню реальної картини суспільної життєдіяльності;

·    створення організаційних і технологічних умов для оперативної і поточної передачі необхідної інформації через усі структурні підсистеми;

·  застосування ідентичних методів, процедур і операцій для аналізу та характеристики об'єктів, що вивчаються і програмуються;

·   програмування і планування комплексного розвитку території, функціональної сфери управління, галузі.

40. Процес прийняття рішень в державному управлінні та мотивація.

Сутність управлінського рішення – полягає у обґрунтованому виборі таких впливів на об’єкт управління, які узгоджені з механізмом його самоорганізації спрямовані на підтримання певної цілісності структурної визначеності з метою досягнення обраних цілей.

Державно-управлінські рішення – це обґрунтований і вибраний державними органами цілеспрямований вплив на суспільну систему, який відображає владну волю держави й набуває офіційно вираженої форми. Прикладом може бути розробка цільових програм, стратегії реформ, вироблення відповідних політик.

Формою вираження означених типів державно-управлінських рішень можуть бути:

• Правові норми (Конституція, закони, міжнародні угоди, укази Глави Держави, постанови парламенту і уряду, накази керівництва центральних органів виконавчої влади , державні та галузеві стандарти тощо).

• Організаційно-розпорядчі рішення ( розпорядження, вказівки та інші організаційно-координаційні рішення вищих та центральних органів виконавчої влади);

• Програмно-цільові державно-управлінські рішення (міждержавні, регіональні, галузеві і міжгалузеві концепції, програми, проекти тощо).

Під час підготовки управлінських рішень використовуються такі способи і прийоми дій:

- вивчення конкретних управлінських ситуацій на місцях, у керованих об’єктах;

- ознайомлення з досвідом вирішення подібного управлінського завдання;

- складання інформаційних записок;

- аналіз статистичних матеріалів;

- обґрунтування різних альтернатив вирішення проблеми в умовах обмеженості ресурсів.

У державному управлінні застосовують такі методи підготовки управлінських рішень:

- системний та функціональний аналіз;

- методи прогнозування;

- методи теорії ігор і статистичної теорії прийняття рішень;

- ймовірнісно-статистичні методи;

- економіко-статистичне моделювання;

- теорії масового обслуговування та ін.

Технологія процедури прийняття рішень в державному управлінні.

Організаційна процедура прийняття рішень передбачає визначення:

- організаційного рівня та суб’єкта (особи чи групи осіб), що приймає рішення;

- осіб, які забезпечують наукове обґрунтування проекту рішення;

- структури погодження рішення (хто з ким погоджує рішення);

- періодичності та форми контролю за ходом виконання рішення;

- персоніфікації осіб, що здійснюють контроль;

- осіб та їх прав щодо внесення змін у змість управлінських рішень;

- форми звітності при виконанні рішень;

- осіб та органу управління, які дають висновок про виконання рішень та ступінь досягнення поставленої цілі.