35. Програмування як елемент державного управління: суть, принципи, методи та технологічні етапи.

Суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розроблення та реалізації окремих економічних програм. Головними завданнями програмування є підтримання економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку. Мета державного програмування - досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки.

Програмування розвитку національної економіки має такі специфічні особливості: втручання держави в економіку не ліквідує стихійність у ринкових перетвореннях, а лише коригує цей процес; програмування є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише спрямовує їхню діяльність; основою програмування є структурне регулювання; програмування як форма впливу на економіку е системним і комплексним.

Державне програмування економічного і соціального розвитку підпорядковується певним принципам. Вони визначені у Законі У. „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку У.”:

1) цілісність (розроблення взаємноузгоджених прогнозних і програмних документів соціально-економічного розвитку (СЕР) окремих адміністративно-територіальних одиниць (АТО) та окремих галузей економіки);

2) об’єктивність (розробка здійснюється на основі даних Держкомстату, даних органів місцевої виконавчої влади, даних НБУ);

3) науковість;

4) гласність (доступність для громадян);

5) самостійність (розробляється самостійно для кожної АТО);

6) рівність (дотримання прав і врахування інтересів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання всіх форм власності);

7) принцип дотримання загальнодержавних інтересів.

Програмування як форма державного регулювання економіки є особливим способом втручання держави в економіку товаровиробника, який коригується в потрібному у певний час напрямі; виступає як сучасний неадміністративний метод організації економіки, оскільки не управляє суб'єктами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і забезпечує самостійність; основу програмування становить структурне регулювання з точки зору об'єкта програмування.

Отже, фактично програма - це економічний функціональний документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей, обумовлених існуванням однієї або декількох суміжних соціально-економічних проблем в НЕС. Коротко його зміст визначається такими параметрами - мета, ресурси, організація, результати.

36. Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.

Основу державного програмування становлять розробка і виконання державних програм економічного і соціального розвитку. Ці програми існують не як субординовані одна щодо іншої, а як співіснуючі і взаємодоповнюючі.

Державні програми охоплюють комплексні програми розвитку національної економіки та спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів, територій. Прикладом таких програм в Україні є: Державна програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Національна програма розвитку паливно-енергетичного комплексу; програма конверсії військово-промислового і машинобудівного комплексів; програми розв'язання загальнонаціональних проблем (Державна програма зайнятості населення, Державна програма соціального захисту населення); програми досягнення економічної рівноваги (Програма надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану); програми діяльності державних економічних органів (Державна програма приватизації, Державна програма підтримки підприємництва).

За рівнем проблем як об'єктів програмування розрізняють:

o великомасштабні комплексні програми (Комплексна програма науково-технічного прогресу в народному господарстві);

o програми розвитку найважливіших ланок у концепції соціально-економічного розвитку (житлова програма, програма розвитку АПК);

o програми, зорієнтовані на розв'язання більш вузьких проблем. Слід зазначити, що функції розробки програм відділені відфункцій їх реалізації. Виконання функцій перебуває в руках різних суб'єктів господарювання. Державні програми не є обов'язковими як для самих суб'єктів господарювання, так і для органів державного управління.

Програма розглядається як керівництво, орієнтир, який може коригуватися в часі. Виняток становлять державні комплексні цільові програми.

Державна комплексна цільова програма - це директивний, адресний плановий документ, є якому передбачений комплекс економічних, техніко-виробничих, організаційних, науково-дослідницьких та інших заходів, ресурси, терміни і виконавці, об'єднані метою розв'язання глобальної народногосподарської проблеми.

В реалізації таких програм беруть участь декілька галузей, регіонів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій. Координаторами комплексних цільових програм виступають органи державної влади.

За змістом комплексні цільові програми поділяються на:

o соціально-економічні (спрямовані на підвищення добробуту населення, поліпшення умов праці та відпочинку тощо);

o виробничі (спрямовані на збільшення обсягів виробництва певних видів продукції, розвиток нових виробництв, підвищення конкурентоспроможності продукції, поліпшення ресурсо використання та ін.);

o науково-технічні (спрямовані на розвиток наукових досліджень, впровадження у виробництво нових видів техніки і технології);

o екологічні (спрямовані на здійснення природоохоронних проектів);

o регіональні (спрямовані на формування територіально-виробничих комплексів, удосконалення господарювання в окремих регіонах та ін.);

o інституцій ні (орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами).

Цільова комплексна програма, як правило, включає такі основні елементи:

o цільовий (формуються головна мета і часткові завдання програми, послідовність їх реалізації);

o структурний (передбачає перелік об'єктів народного господарства, об'єднаних за ознакою їх цільового призначення);

o техніко-економічний (містить комплекс заходів, які перебувають у компетенції відповідних державних відомств);

o ресурсний (характеризує обсяг і склад ресурсів, необхідних для реалізації намічених заходів);

o організаційний (в усіх елементах програми передбачаються джерела і терміни виділення ресурсів, відповідальні за виконання намічених заходів).

Показники цільових комплексних програм входять до складу індикативного плану. До таких показників належать: виробництво найважливіших видів продукції для потреб програм і державні замовлення (контракти) на виробництво (поставку) продукції для потреб виконання програм; перелік найважливіших об'єктів державного будівництва; витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм; витрати валютних ресурсів та ін.

Цільові комплексні програми фінансуються за рахунок коштів бюджету України. Однак, у зв'язку з напруженістю бюджету, можуть залучатися кошти державного кредиту та підприємств. Механізм формування і реалізації коштів для фінансування цільових комплексних програм перебуває на особливому контролі.