
- •1 Випадок на 10.000 новонароджених
- •І органів:
- •Загальні закономірності патогенезу моногенної патології.
- •Головні риси клінічної картини моно генної патології.
- •Клінічний поліморфізм моно генної патології та його причини.
- •Нейрофіброматоз або хвороба Реклінгхаузена.
- •Клініка, генетика та діагностика вродженого гіпотиреозу.
- •Методи діагностики
- •Клініка, генетика, діагностика синдрому Марфана.
- •Клініка, генетика, діагностика адреногенітального синдрому.
- •Клініка, генетика, діагностика синдрому Елерса-Данлоса.
Клініка, генетика, діагностика адреногенітального синдрому.
Адреногенітальний синдром (вроджена гіперплазія кори наднирників) – спадкова хвороба в основі якої лежить порушення обміну гормонів, а саме кортизолу.
Внаслідок моно генної мутації відсутній фермент С-21-гідроксилаза, який приймає участь в синтезі гормону кортизолу. Як відомо, кортизол регулює секрецію АКТГ гіпофізу за типом зворотнього зв’язку. В умовах дефіциту кортизолу надлишкове виділення АКТГ призводить до збільльшення синтезу стероїдних попередників, з яких синтезуються андрогени. Оскільки наднирники плода починають функціонувати на третьому місяці внутрішньо-утробного розвитку, надлишкова продукція андрогенів викликає вірилізацію зовнішніх статевих органів. Розвиток внутрішніх статевих органів не порушується, так-як він не залежить від андрогенів.
Відомі чотири форми АГС:
Сільвтратна (Супроводжується вірилізацією і порушенням водно-сольового обміну)
Проста вірилізаційна форма
Пізня форма (проявляється в підлітковому віці)
Латентна форма (немає клінічних проявів, а лабораторно відмічається підвищення рівня попередників кортизолу).
Частота захворювання 1:5000 новонароджених. АГС має автономно-рецисивний тип успадкування.
Діагностика: підвищення в крові АКТГ, андростерону, ДГЕА; в сечі - 17 кетостероїдів. Зменшення в крові кортизолу, андостирону.
Лікування: глюкокортикоїди відразу після встановлення діагнозу: преднізолон, дексаметазон. При сіль втратній формі окрім глюкокортикоїдів – мінералокортикоїди: дезоксикортикостиирон 5 мг/добу.
(23)
Клініка, генетика, діагностика синдрому Елерса-Данлоса.
Синдром Елерса-Данлоса – група моногенних захворювань сполучної тканини, яка включає дефекти шкіри і суглобів і відрізняється за типом успадкування, клінічними особливостями та біохімічному дефекту.
(24)
Основні діагностичні критерії:
Гіпереластичність шкіри, її витонченість по типу папіросного паперу, гіперрухомість суглобів;
Підвищена кровоточивість.
В літературі описано 8 типів синдрому Елерса-Данлоса. Спільними є генералізовані ураження суглобів у вигляді гіперрухомості, підвищена чутливість шкіри, типове утворення папіросних колоїдних рубців. На ліктях і колінах утворюються підшкірні псевдопухлини. Спостерігається варикозне розширення вен. Можлива недоношеність внаслідок передчасного розриву плідних оболонок.
(25) (ФОТО)
(26)
Популяційна частота 1 :100000. Тип успадкування – аутосомно-домінантний для першого, другого, третього типів, аутосомно-рецесивний для 6 і 7 типів, Х-зчеплений рецесивний для 5 типу, домінантний і рецесивний для 4 типу, ймовірно аутосомно-рецесивний для 8 типу.
Диференційний діагноз проводять з синдромом Марфана, незавершеним остеогенезом.