Тема 3. Види та напрями реалізації податкової політики
Поняття дискреційної податкової політики та її види в залежності від економічного циклу.
Інструменти реалізації дискреційної політики. „Цільова функція” дискреційної політики.
Політика уряду на різних стадіях економічного циклу.
Недискреційна політика. Вмонтована стабільність економіки.
Види автоматичних стабілізаторів економіки.
Викладання навчального матеріалу за планом:
Поняття дискреційної податкової політики та її види в залежності від економічного циклу.
В залежності від механізмів реалізації податкову політику поділяють на дискреційну та автоматичну (рис. 1.).
Рис. 1. Типи податкової політики
Дискреційна податкова політика - це політика, у рамках якої держава прагне досягти повної зайнятості, економічного росту та зниження інфляції.
Дискреційна податкова політика - це цілеспрямоване регулювання парламентом податків для впливу на реальний ВВП i зайнятість, контролю за інфляцією та сприяння економічному зростанню. Дискреційною називається дія суб’єкта на власний розсуд.
У період спаду заходи стимулюючої фіскальної політики зводяться до:
1) збільшення державних витрат;
2) зниження податків;
3) поєднання росту державних витрат із зниженням податків (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зростання державних витрат більший, ніж мультиплікаційний ефект зниження податків).
Така політика призводить до дефіциту бюджету, але забезпечує скорочення падіння виробництва.
Стримуюча податкова полiтика має за мету стримати зростання попиту, коли існує iнфляцiя попиту. В умовах інфляції при надлишковому попиті стримуюча політика зводиться до:
1) зменшення державних витрат;
2) збільшення податків;
3) поєднання скорочення державних витрат із зростаючим оподаткуванням (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зменшення державних витрат більше, ніж мультиплікаційний ефект росту податків).
Отже, у перiоди довгострокового спаду економiчної активностi доцiльним є здiйснення стимулюючої податкової полiтики, що базується на кейнсiанськiй моделi антициклiчного регулювання та використаннi прямого прогресивного оподаткування як провiдної ведучої форми стабiлiзацiйного регулювання. Реалiзувати регулюючу функцiю i стимулювати дiлову активнiсть на мiкрорiвнi доцiльно за рахунок податку на прибуток i прибуткового податку з громадян, податку на вiдсотковi доходи, а також шляхом оптимiзацiї механiзму податкових пiльг. Здiйснення фiскальної функцiї на макрорiвнi здатне забезпечити пряме оподаткування майна, природних ресурсiв у поєднанні з непрямими податками (акцизи, ПДВ, митнi тарифи).
Недоліки та обмеження активної дискреційної податкової політики привели до того, що нині вона не використовується для вирішення короткотермінових завдань регулювання економічного циклу, а лише для довгострокових цілей - стимулювання економічного зростання.
2. Інструменти реалізації дискреційної політики. „Цільова функція” дискреційної політики.
Дискреційна податкова полiтика завжди має на меті вирішення питання: якими повиннi буги податки (за розмiром i структурою) та iншi примусовi платежi, формуючi доходи державного бюджету, щоб i держава могла функцiонувати, i економiчнi агенти вiдчули дiйсний стимулюючий поштовх?
Бажано одночасне досягнення повної зайнятості, економічного росту та контролю за iнфляцiєю, але фактично можливе лише досягнення сполучення цих цілей, у якому, враховуючи обставини, пріоритет буде віддано якісь одній цiлi. Тобто суб’єкт регулюючого впливу діє на свій розсуд - дискрецiйно. Тому, хоча цiлi цієї політики визначені i вiдображенi у найменуванні, проблема вибору цiлi не перестає існувати.
Дискрецiйна податкова полiтика у країнi з перехiдною економiкою має певнi особливостi. Неможливо вiддати прiоритет якiйсь однiй цiлi: низький рiвень особистого доходу i життя, структурнi змiни у виробництвi та брак iнвестицiй не дають змоги видiлити одну з цiлей. Саме це i є випадок, коли обирається цiльова функцiя, у якiй всi цiлi мають однакову “ступiнь прiоритетностi”. Визначення можливостей у досягненнi цiльової функції iнструментами дискрецiйної податкової полiтики перехiдного перiоду досить складна справа, оскiльки перiод перебудови суспiльних вiдносин робить високою мiрою ризикованим передбаченням майбутнього. У цьому сенсi задля вибору ефективних iнструментiв дискреційної податкової полiтики необхiдно врахувати процеси самоорганiзації економiчної системи, щоб через вплив на них було можливим використати всi ресурси суспiльства для його розвитку. Якщо даний пiдхiд буде реалiзовано у податковiй полiтицi, то досить необтяжнi для державного бюджету видатки будуть бiльш ефективними, нiж прямi iнвестицiї держави та значне скорочення податкiв. Прикладом може бути пiдтримка малого та середнього бiзнесу через державнi програми розвитку.