2. Методика визначення втрат при використанні землі не за цільовим призначенням.

Перелік об’єктів і визначення розмірів відшкодування збитків, що виникають при настанні вказаних юридичних фактів, регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 19 квітня 1993 р. № 284. Вказаний порядок має застосовуватись у тій частині, що не суперечить ЗК України, який був прийнятий через 8 років після видання згаданої урядової постанови.

Одним із принципів відшкодування шкоди є повна компенсація власникам землі вартості прямих матеріальних, грошових та інших витрат, або ж надання майна та інших об’єктів рівновеликої вартості, а також виплата неодержаних доходів. При цьому під неодержаним доходом слід розуміти доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її в непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку, відшкодуванню підлягають:

– вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво, в повному обсязі;

– вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;

– вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень;

– вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд;

– понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням кадастрової оцінки, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи;

– інші збитки власників землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи й неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Збитки відшкодовуються власникам землі й землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів. Відшкодування проводиться не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок – після прийняття відповідною Радою народних депутатів рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

При вилученні (викупі) земельних ділянок до земель запасу збитки відшкодовують власникам землі й землекористувачам, у тому числі орендарям, Ради, які прийняли рішення про вилучення (викуп) земель.

При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт, а також для обов'язкових планових робіт з будівництва, технічного обслуговування і ремонту лінійної частини магістральних трубопроводів, що проходять в одному технічному коридорі, збитки визначаються за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями - замовниками таких робіт з обумовленням розмірів збитків і порядку їх відшкодування в договорі. При недосягненні згоди розміри збитків визначаються комісіями, створюваними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Для України таке багатство складають перш за все родючі чорноземні та інші сільськогосподарські угіддя. Тому органи державної влади та місцевого самоврядування зобов’язані перед народом України виконувати передбачені законом обов’язки щодо збереження і відтворення родючості ґрунтів, що є природною основою створення валового внутрішнього продукту (ВВП).

Земельний кодекс України передбачає, що в разі вилучення чи викупу земельних ділянок, крім збитків, власникам землі й землекористувачам мають бути відшкодовані також втрати сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. Юридична природа, підстави та порядок відшкодування таких втрат визначають статті 207-209 ЗК України та інші нормативно-правові акти.

Зокрема, ст. 207 визначає поняття таких втрат, а також умови їх відшкодування. Під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв’язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі в зв’язку зі встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Закріплені в Земельному кодексі України норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду в інші категорії земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Об’єктом суспільних правовідносин, що виникають у зв’язку з відшкодуванням вказаних втрат є не всі землі сільськогосподарського призначення, а лише ті сільськогосподарські угіддя, які вказані в ЗК України. До них належать рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, а також лісові землі та земельні ділянки під чагарниками. При цьому ЗК України не дає визначення поняття «лісові землі». Тому при вирішенні питання щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва необхідно керуватись нормами ст. 55 Земельного кодексу України, а також нормами Лісового кодексу України від 21 січня 1994 р. № 3852-XII.

Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначені угіддя. Важливим у цьому зв’язку є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві та вибувають з господарського обороту, або ж погіршується їхня якість чи встановлюється обмежений режим їхнього використання за цільовим призначенням. Втрати відшкодовуються громадянами і юридичними особами, яким надаються чи продаються передбачені в цій статті Земельного кодексу України сільськогосподарські й лісові угіддя або ж на користь яких встановлюються обмеження землекористування, охоронні та захисні зони.

Земельний кодекс України визначає юридичні факти, з настанням яких мають бути відшкодовані вказані втрати, а також закріплює умови та регулює порядок відшкодування таких втрат, встановлює правові підстави звільнення від відшкодування цих витрат, а також порядок використання одержаних коштів. Зокрема, відшкодування вказаних втрат може мати місце лише тоді, коли відповідні органи державної влади чи місцевого самоврядування приймають рішення про примусове вилучення або викуп земельної ділянки в землекористувачів чи землевласників для суспільних потреб, не пов’язаних із веденням сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Крім того, відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі й землекористувачів, у тому числі орендарів. Поняття та види таких обмежень визначає чинний Земельного кодексу України (статті 110-111). Підставою для відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва є також погіршення якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. Вказані втрати відшкодовуються в разі виключення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників із господарського обігу. Втрати відшкодовуються також унаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. При цьому втрати сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва необхідно відмежовувати від збитків, що відшкодовуються власникам землі та землекористувачам при вилученні земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб. Відповідно до п. 4 ст. 207 Земельного кодексу України, вказані втрати компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі й землекористувачам. Порядок визначення втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва регулює постанова Кабінету Міністрів України «Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» від 17 листопада 1997 року № 1279. Відповідно до цього нормативно-правового акта, розміри втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва визначаються на основі затверджених нормативів.