4. Організація та здійснення контролю за використанням та охороною земель в Російській Федерації.

Формування ринку сільськогосподарських земель у Російській Федерації регулюється певною мірою Законом "Про оборот земель сільськогосподарського призначення", яким передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть продаватися вільно тільки для виробництва сільськогосподарської продукції при дотриманні об¬межень, установлених Земельним кодексом Російської Федерації, іншими федеральними законами суб'єктів Федерації. Земельні ділянки можуть продаватися за ціною, не нижчою за кадастрову, а там, де вона не визначена, — не нижче від нормативної.

Відповідно до згаданого закону трансакції із земельними ділянками сільськогосподарського призначення передбачають дозвільний порядок. Для здійснення акта купівлі-продажу сільськогосподарської нерухомості, у тому числі земельної ділянки, потрібно одержати дозвіл виконавчої влади суб'єкта Російської Федерації. При цьому надається право пріоритетного викупу земельної ділянки місцевим господарствам. Якщо сільськогосподарська організація чи селянське господарство має намір продати сільськогосподарську ділянку земель, то господарство, яке розташоване в цьому районі, має пріоритетне право на її придбання за умов наявності у нього фінансових і кадрових ресурсів для обробітку ділянки. Надаючи пріоритет у викупі, законодавство одночасно накладає обмеження щодо розпорядження придбаними за таких умов земельними ділянками. Законом встановлюється мораторій на перепродаж цих земельних ділянок строком на п'ять років. Право пріоритетного викупу запропонованих до продажу сіль-ськогосподарських земель надано законом і для органів місцевого самоврядування у разі, якщо ціна, вказана в договорі купівлі-продажу, штучно занижена. Викуплена за таких умов земельна ділянка передається до фонду перерозподілу земель.

Щодо безпосередньо контрольних функцій у сфері земельних відносин, то правова охорона земель спрямована на здійснення землевласниками, землекористувачами заходів щодо підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі. Такий підхід існує в законодавстві багатьох зарубіжних країн. Зокрема, відповідно до земельного законодавства Росії, при невиконанні обов’язкових вимог з покращення якості земель і охорони ґрунтів можуть буті накладені штрафи і інші санкції.

У статтях 34 і 110 Цивільного кодексу Казахстану міститься вимога до власників землі щодо забезпечення продуктивності ґрунтів. У випадку їх невиконання до власників можуть бути застосовані суворі санкції. Стаття 71 цивільного кодексу Казахстану допускає припинення прав власника за систематичне порушення землевласником чи користувачем його обов’язків, а стаття 125 передбачає можливість застосування адміністративних і навіть кримінальних санкцій.

Земельний кодекс Молдови дає державі право конфісковувати землю у випадку її невикористання або зниження родючості ґрунтів, а також застосування методів обробки землі, які суперечать місцевим планам боротьби з ерозією.

У країнах, де кількість сільськогосподарських земель обмежена, існує небезпека, що невикористання землі може призвести до нестачі продовольства. Це стосується, зокрема, Республіки Киргизії. В цій країні навіть тимчасове невикористання фермерами наданих їм земельних ділянок може суперечити інтересам країни і майбутнім поколінням. У зв’язку з цим відповідні органи влади цієї країни, земельні відносини в якій базуються на праві приватної власності, мають право примусити сільськогосподарського товаровиробника взяти в оренду землю, що не використовується. Місцеві чиновники, прибічники жорстокого державного контролю за використанням та охороною земель, наділені також правом конфіскації не використовуваних приватизованих земель. На наш погляд, земельне законодавство Киргизії надає контролюючим органам надмірно великі повноваження у сфері використання та охорони земель. Як свідчить досвід, за відсутності у власників та користувачів земель зацікавленості у використанні земель навряд чи можна забезпечити ефективне використання ними таких земель адміністративними методами.

Наведений вище висновок можна підтвердити законодавчою практикою країн з ринковою економікою. Так, наприклад, закони Німеччини та інших країн ЄС не забороняють невикористання чи “нераціональне” використання землі. Але існують екологічні програми на національному рівні, які заохочують власників і користувачів земельних ділянок до раціонального використання і охорони земель. У США також немає законів, що регулюють використання землі, за виключенням незначної частини правил, які стосуються земель з підвищеною екологічною уразливістю. В Італії прийнято закони відносно раціонального використання і невикористання землі, але вони майже не діють. Більше того, передбачені законом заходи покарання порівняно м’які і не допускають втрати землі. Італійське законодавство передбачає, що земля, яка більше двох років не обробляється або недостатньо обробляється (якщо урожайність культур на 40 % нижче урожайності культур, вирощуваних на землях такої ж родючості), може бути засаджена кущами з метою боротьби з ерозією, або здаватись її власником в оренду (Земельний закон Італії № 440 “ Про норми використання не оброблюваної, зайвої і неефективно оброблюваної землі від 4 серпня 1978 року”).

У Франції закони, що регулюють використання землі, дуже нагадують закони Італії. Як і італійські, французькі закони не передбачають примусових заходів щодо власників землі. Щоправда, в цих країнах на законодавчому рівні розглядалось питання про ведення більш жорстких правил використання землі і додаткових підстав державного втручання у діяльність землевласників аж до примусового перерозподілу землі, але були відхилені. У Франції є приблизно 7,4 млн. га необроблюваної землі, із яких 6,7 млн. га (8,4 % всієї не використовуваної сільськогосподарської площі) потенційно не підходять для сільськогосподарського обробітку.

В Японії через високу чисельність населення та низьку землезабезпеченість країни проблема забезпечення раціонального використання сільськогосподарської землі постає більш гостро, ніж у Західній Європі чи Північній Америці. Тому в цій країні передбачені більш суворі заходи проти землевласників, які не обробляють землю або обробляють її неефективно (примусовий продаж або передача в оренду). Однак, приклад Японії являє собою швидше виключення із загального правила організації контролю за використанням та охороною земель у розвинутих країнах.

Варто відзначити, що у країнах з ринковою економікою при вирішенні завдань охорони земель, як правило, особлива увага приділяється охороні сільськогосподарських угідь та контролю за їх раціональним використанням. Так, Міністерство сільського господарства США звернуло увагу на необхідність вирішення цієї проблеми ще в 1967 році . При міністерстві було створено службу охорони ґрунтів (SCS), основною сферою діяльності якої є сфера сільськогосподарського землекористування. Головну умову підвищення ефективності використання і охорони сільськогосподарських земель американські спеціалісти вбачають у підвищенні наукової обґрунтованості законодавчих рішень, що приймаються. Важливу роль тут покликаний відіграти кадастр земель сільськогосподарського призначення, ведення якого зараз все більше і більше набуває ознак самостійної функції державного управління. Використання подібних систем земельно-кадастрового обліку в якості основи для розробки диференційованого правового режиму сільськогосподарських земель з узгодженістю із землями інших категорій дозволяє виключити елемент суб’єктивізму в прийнятті земельно-правових рішень, науково обґрунтувати законодавчі заходи їх охорони, коректувати правові режими в залежності від об’єктивних тенденцій розвитку процесу використання земель.

Отже, із зазначеного вище можна зробити висновок, що вимога раціонального використання землі невід’ємна від її охорони і є предметом державного контролю у країнах з ринковою економікою