Новокам’яна (неоліт)

У VI тис. до н.е. в житті стародавнього населення України відбулися величезні зміни. Природні умови нагадували сучасні, але було тепліше і випадало більше опадів. Люди переходили до осілого громадського життя,

будували постійні житла, гуртуючи їх у селища, померлих ховали неподалік

осель. Поряд з традиційними мисливством і рибальством існували скотарство

та землеробство. Лісостеп південного заходу та півдня України був місцем

найдавнішого приручення та розведення великої рогатої худоби і коней, а

кози і вівці потрапили сюди з Передньої Азії.

Вважають, що орне землеробство зародилось теж у передньоазійському регіоні в VII—VI тис. до н.е., зідти проникло в Південну та Центральну Європу, а на початку V тис. до н.е. з'явилося на теренах України. Цим же шляхом поширюються і найдавніші культи та вірування землеробів, деякі основні форми посуду та його орнаментація, а пізніше і металургія. Проте не слід відкидати і можливості паралельного самостійного виникнення землеробства в Україні. Землю готували під засів за допомогою загострених палиць і мотик, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес. Збіжжя жали крем'яними серпами, а зерно розтирали на муку на кам'яних зернотерках. 1 хоч первісні стада і поля були ще невеликі, людина вже була в змозі створювати запаси харчів, щоб не залежати від наслідків полювання, могла вести більш розмірений і сталий спосіб життя.

Житла людей доби неоліту були досить різноманітні: великі наземні споруди, напівземлянки та землянки. Найбільшим досягненням людини неоліту стало вміння виробляти посуд. Глиняний посуд — кераміка (від грец. «керамос» — глина) спочатку був нетривкий і грубостінний, з загостреним або округлим дном, тому що його встромляли в грунт біля вогнища або ставили поміж камінням. Пізніше з'являється посуд із плескатим дном, що може свідчити про наявність житла з долівкою та столу у побуті. Посуд ліпили вільноруч, без допомоги гончарного круга і випалювали його на вогні. Часто на мокрій глині залишалися відбитки пальців стародавніх гончарів, і вчені визначили, що ті відбитки належать в основному жіночим рукам. Поверхня посуду вкривалася різноманітними візерунками.

На півночі і північному сході України в неолітичну добу жили мисливсько-рибальські племена, на південному заході — землеробсько-скотарські. Це були два світи, що різнилися між собою походженням, побутом, звичаями та віруваннями. Культура північно-східних пізньокроманьйонських племен булла набагато примітивнішою порівняно з культурою племен Наддністрянщини, Закарпаття та Надбужжя.

У людей неолітичної доби ускладнюється світогляд, з'являються нові

культи та вірування, пов'язані з виникненням землеробства. Зокрема, існував

дуже цікавий культ черепів. Унікальною пам'яткою давньої культури є Кам'яна Могила — пагорб з кам'яних брил у степу поблизу міста Мелітополя.

2. Трипільська культура

Була поширена на величезній території: від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор'я, проіснувала протягом двох тисячоліть (IV—III тис. до н.е.) і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Утворилася трипільська культура на основі давніших автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи.

В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу — пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1 млн чол.

На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра й Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двоповерховими. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вже вирощували на своїх полях і городах всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Трипільці, які жили в межиріччі Дністра і Пруту, займались також садівництвом (їм відомі були яблука, груші, абрикоси) та виноградарством. Землю обробляли кістяними і роговими мотиками — досить ефективними знаряддями, рідше застосовували рало.

Трипільці вирощували велику рогату худобу, свиней, овець та кіз, мали коней. В Дністрі ловили рибу, зокрема сомів довжиною до двох метрів: У лісах збирали ягоди, горіхи, мед, дикі фрукти.

Трипільці майстрували й використовували різноманітні знаряддя з кременю (ножі, серпи, сокири, вістря стріл і списів), каменю (сокири, булави), кістки й рогу (мотики, проколки, шила, голки). Домашніми промислами або общинними ремеслами було чинбарство, кушнірство, прядіння і ткацтво.

У трипільських племен дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Виготовлення посуду було вже справою фахівців, а керамічне виробництво — спеціалізованою галуззю общинного ремесла.

Серед сотень різноманітних жіночих скульптурок особливою є виявлена на Черкащині фігурка жінки-матері, яка нахилила голову над грудною дитиною на руках. Ця трипільська Мадонна є найкращим зображенням материнства з європейського правіку. Крім домашніх вівтарів, трипільці мали окремі храми, що споруджувались у центрі поселень на майдані й були родоплемінними культовими центрами.

Більшість померлих трипільці ховали за обрядом тілопокладення (інгумації) на невеликих ґрунтових могильниках неподалік поселень. Поховання (скорчені та випростані) супроводжуються великою кількістю кераміки. Менш поширеною була кремація — спалення тіла і захоронення решток у глиняних урнах. На півдні, у пониззі Дністра пізньотрипільські племена "усатівської" групи споруджували кургани зі складними кам'яними конструкціями.

Археологи та антропологи встановили, що носії трипільської культури належали до середземноморської раси, поширеної у Південно-Східній Європі. Це були невисокі, вузьколиці люди з гарно профільованими тонкими рисами обличчя.

Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські протоміста — їх столицями. В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я.

Наші далекі предки вже в IV тис. до н.е. володіли культурою, яка мало в чому поступалася раннім цивілізаціям V—IV тис. до н.е. на Стародавньому Сході.

Якою ж є роль трипільської протоцивілізації в походженні української нації? Очевидно, що прямими предками українського народу трипільські племена не були — багато племен і народів протягом чотирьох тисячоліть прилучилося до нашого етногенезу. Але основи українського родоводу були закладені вже в той час.

Знаходячись на кордоні землеробського світу і кочового Степу, трипільська культура зникла внаслідок інвазій агресивних племен, котрі прийшли з північного заходу та сходу.