Тема 12. Олігополія

1. Загальна характеристика олігополії.

2. Особливості ціноутворення в олігополії.

3. Значення нецінової конкуренції.

4. Проблеми ефективності олігополії.

1. Олігополія – це ринкова структура, при якій у реалізації будь-якого товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнена або неможлива.

Ринок називається олігополістичним якщо:

• в галузі існує декілька фірм, основних виробників продукції (приблизно до 10);

• продукція фірм і стандартизована й диференційована ;

• існують суттєві бар’єри для входження в галузь (але менші ніж у чистій монополії);

• кожна фірма володіє певною часткою ринку і має певну владу на ринку (певну ступінь монополізації).

Ступінь монополізму (рівень концентрації) визначає індекс Герфіндаля

H = p₁² + p₂² + … + p_n²

n – кількість фірм у галузі; р – частка ринку, що припадає на фірму у відсотках.

100  H  10000

На практиці часто про ступінь монополізму судять по питомій вазі чотирьох фірм галузі. Одночасно поняття монополізму відносне, тут певну роль відіграє регіональний фактор. Для більшого регіону ступінь монополізму відносно менший.

Особливості олігополії:

• фірми - олігополісти взаємозалежні між собою, тобто поведінка однієї фірми викликає зміни в поведінці іншої;

• як правило на олігополістичному ринку є фірма лідер.

2. Єдиної моделі ціноутворення в олігополії не існує. Основна причина – взаємозалежність фірм.

1) Модель дуополії Курно

Основне припущення: кожна фірма сприймає обсяг виробництва конкурента сталим і потім приймає власне рішення щодо свого обсягу виробництва. Кожна фірма має вирішити, який обсяг виробляти й обидві фірми приймають рішення одночасно.

Крива реакції фірми показує оптимальний обсяг виробництва однієї фірми за умови, що інша фірма виробить певну кількість товару.

За рівновагою Курно кожен із дуополістів виробляє ту кількість, яка максимізує його прибуток, приймаючи як заданий обсяг виробництва свого конкурента. Таким чином жоден із дуополістів не має причин змінювати обсяги виробництва.

2) Перевага ініціатора – модель Стакелберга.

Фірма-лідер перша визначає свій обсяг виробництва та оприлюднює його. Конкуренту, щоб максимізувати прибуток, залишається лише прийняти цей обсяг як заданий, і встановити для самого себе низький виробничий рівень. Якби конкурент збільшував обсяг свого виробництва, це б призвело до падіння цін і обидві фірми програли б від цього, та в більшій мірі програла б менша фірма.

3) Цінова війна – модель Бертрана.

Два дуополісти конкурують між собою, одночасно визначаючи свої ціни, а не обсяги. Так як товар однаковий покупцям байдуже в кого купувати. Тоді якщо один дуополіст знизить ціну на свій товар усі покупці перейдуть до нього, в цьому випадку перший дуополіст завойовує весь ринок і отримує більший прибуток, а у другого прибуток буде дорівнювати нулю.

Другий дуополіст цього не стерпить і знизить ціну більше за першого. Ситуація перевернеться навпаки. І так буде продовжуватися поки прибуток не стане дорівнювати нулю у обох дуополістів.

Основні особливості цінової війни:

1. Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати прибутку іншим;

2. У кожен даний момент є значний стимул для кожного конкурента для зниження ціни;

3. На тривалому проміжку часу цінова війна у цілому невигідна олігополістам;

4. Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.