Remedies

З вищевикладеного слідує, що для України проблема виходу з кризи та забезпечення сталого розвитку, потребує комплексного розв’язання як на державному, так і на регіональному, галузевому та мікро рівнях. Серед першочергових завдань – визначення основних причин занепаду країни в розрізі окремих регіонів та галузей за складовими сталого розвитку та розробка заходів по подоланню існуючих диспропорцій. Оскільки Україна стала на шлях забезпечення сталого економічного розвитку, то вирішення існуючих проблем як на рівні держави, так і на рівні окремих регіонів, галузей та підприємств повинно підпорядковуватися базовим положенням концепції сталого розвитку. Сталий розвиток необхідно розглядати як взаємну узгодженість у розвитку економічної, екологічної і соціальної підсистем, а при розробці стратегії розвитку країни (регіону, підприємства, галузі) необхідно враховувати існуючий стан за окремими складовими з метою розробки заходів, орієнтованих на усунення диспропорцій, збалансування окремих складових сталого розвитку та досягнення оптимальним способом позитивної динаміки системи в цілому.

З огляду на це виникає необхідність розробки методик оцінювання сталого розвитку на різних об’єктних рівнях (регіонів, галузей та підприємств) у відповідності до основних вимог концепції сталого розвитку країни. Це в свою чергу потребує формування системи показників-індикаторів для оцінювання складових сталого розвитку для різних об’єктів аналізу (галузей, регіонів, областей, підприємств) та вагових коефіцієнтів, які б враховували критичність тієї чи іншої складової (індикатора) з метою розробки системи відповідних заходів, визначення пріоритетів та їх врахування при розробці відповідних програм. Деталізація кожної складової через систему показників на національному, регіональному, галузевому або мікро рівні може розглядатися як основа для деталізації системи заходів щодо досягнення встановленого рівня кожної складової сталого розвитку.

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність розв’язання існуючих проблем програмним методом, що може бути реалізованим, в тому числі, за допомогою цільових програм, які відносяться до дієвих інструментів забезпечення розвитку та є одним із елементів системи цільового планування й управління. Цільова програма – це комплекс взаємопов’язаних завдань, об’єднаних єдиною метою та намічених для планомірного здійснення, система адресних соціальних, економічних, науково-технічних і організаційних заходів [18]. Цільова програма, як складова економічних методів управління, повинна включати: характеристику стану та аналіз проблеми, що потребує вирішення; багаторівневу систему цілей реалізації з визначенням способів їх досягнення, системи індикаторів та методів кількісної оцінки; опис джерел необхідних для цього ресурсів, конкретних виконавців і терміни здійснення; систему показників для оцінки результатів її реалізації та ефективності. Крім того, враховуючи що досягнення одних і тих же кінцевих результатів можливо різними способами та з використанням різних наборів ресурсів і виконавців, цільові програми повинні бути вивірені на наявність оптимального поєднання зазначених чинників.

Для забезпечення сталості розвитку національної економіки в цілому та стійкого розвитку окремих галузей народного господарства необхідно розробити комплекс заходів (цільових програм), які повинні бути підпорядковані вирішенню трьох основних блоків питань – економічних, екологічних і соціальних, що може бути представлено окремими підпрограмами. Якщо звернутися до Концепції Загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості України на період до 2017 року [16], то слід зауважити, що її стратегічною метою є: підвищення конкурентоспроможності економіки і забезпечення входження України в коло економічно розвинутих країн світу за рахунок створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до інноваційного розвитку промислового комплексу. Реалізація даної програми має відбуватися за такими пріоритетними напрямами промислового розвитку: оптимізація структури промислового виробництва з посиленням ролі внутрішнього ринку і прискореним розвитком наукоємних і високотехнологічних видів промислової діяльності; інноваційно-технологічна модернізація виробництва зі збільшенням прошарку промислових виробництв новітніх технологічних укладів з поглибленою переробкою та випуском продукції кінцевого споживання; реалізація енергозберігаючої моделі розвитку з розширенням використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, диверсифікацією енергопостачання та формуванням ефективної структури енергогенеруючих потужностей, впровадженням екологічно безпечних технологічних процесів.

В той же час, програми розвитку окремих галузей не завжди відповідають вимогам концепції сталого розвитку. Так, аналіз „Концепції Державної програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 року” показує, що хоча мета і основні завдання вказаної Програми і відповідають в основному концепції сталого розвитку, в той же час, в Концепції серед напрямів розвитку легкої промисловості не знайшли відображення питання екологізації промислового виробництва, які набувають особливої актуальності, оскільки без стабілізації екологічної системи в Україні не можливо забезпечити сталий довгостроковий економічний розвиток [16]. Не одержало відображення в Концепції (крім визнання проблеми низької заробітної плати робітників та різкого зменшення кількості молодих кадрів) і питання розвитку кадрового потенціалу галузі, яке є метою найвищого рівня та одним з результатів розв’язання проблеми забезпечення сталого розвитку.

Проте, щоб програма розвитку легкої промисловості відповідала за своїм змістом вимогам сталого розвитку крім питань економічного блоку (економічна підпрограма), що містить товарні програми підтримки виробництва, техніко-технологічного переоснащення, сировинного забезпечення, розвитку ринків та ін., вона повинна бути доповнена також питаннями соціального та екологічного блоків (соціальна та екологічна підпрограми). До їх складу слід включити як питання, спрямовані на підвищення рівня заробітної плати працівників промисловості, створення соціальних пакетів, навчання та підвищення кваліфікації тощо, так і питання природоохоронної діяльності, розробки та впровадження новітніх ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій, розвитку виробництва екологічно чистої продукції.