22.Основні ідеї субєктивного ідеалізму Дж.Берклі.

Субєктивний ідеалізм — філ. напрям 2 пол. 17 — поч. 18 ст. , Представники якого або заперечують існування обєктивного світу, або розглядають його як щось повністю визначається активністю субєкта. Родоначальник — Берклі, боровся з безбожниками матеріалістами, атеїстами. Він хотів довести, що матерії ні, для цього использ. Ідеї Локка, а саме його концепцію про так назв. Первинні та вторинні властивості обєкту Локк ділив св-ва речей на 2 групи: 1 обєктивні залежать від обєкту — вага, довжина і т.д., 2 субєктивні залежать від чол-ка — смак, колір , запах і т.д. Берклі, використовуючи концепцію Локка, заявив, що обект.св-в — ні, все св-ва — субектівни.Матерія — комплекс наших відчуттів відчуття він назив. Ідеями Висновок Берклі: для речей існувати означає бути сприймаються, а для душ існувати означає сприймати. Я — комплекс відчуттів. Проблема Берклі:1.Чи можна заперечувати істот-е людей, якщо я їх не сприймаю;2.Люди і церква істот. як комплекс моїх відчуттів. Він заявив, що інші люди існують не в моїх відчуттях, а у відчуттях Бога.

23. Охарактеризуйте провідні ідеї епохи Просвітництва.

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Характерними рисами Просвітництва є: 1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, вічної справедливості, рівності. 2. . Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. 3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню 4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

24.Сенсуалістична теорія пізнання Дж.Локка. Локку першому вдалося довести, що мислення загального грунтується на чуттєвому сприйнятті сущого та сутності, що знання загального та істина побудовані на досвіді. Сенсуалізм у теорії пізнання Локка тісно повязаний з методологічним емпіризмом: він визнає роль розуму, однак обмежує його значення. Функція розуму полягає, за Локком, в комбінуванні емпірично створених суджень. Він заперечує існування вроджених ідей і стверджує поняття рефлексу. Поширення сенсуалістської методології Локком на пізнання суспільних явищ дає змогу внести зміни у поняття природного стану людей, яке запропонував Гоббс. Локк стверджує, що природний стан — це не війна усіх проти всіх, а стан рівності між людьми, що забезпечується необмеженою свободою особи робити із собою та своїм майном усе, що завгодно. Обмеження накладається лише на право обмежувати свободу іншої людини. Філософія Локка настільки вплинула на світогляд англійців, що сьогодні часто вказують: для англійців висновки, побудовані на спостереженні емпірії, означають те саме, що і філософствування. Вплив Локка на світову філософську думку визначається тим, що після нього філософія, відокремлена від здорового глузду, який спирається на дані чуттів, визнається схоластичною і не вартою уваги.