15. Сутність субєктивного ідеалізму та діалектики у філософії й.Фіхте.

Спираючись на субєктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте, характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що знаходяться в єдності: субєкта не — Я і обєкта не — Я. Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманіття світу. Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Логічним результатом його вчення є соліпсизм визначення конкретного Я і заперечення обєктивного існування інших людей. Але серед нісенітниць субєктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінною була ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий крок в розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.

16. Охарактеризуйте філософію тотожності ф.Шеллінга.

Субєктивний ідеалізм Фіхте був нездатним пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини. Спробою його критичного осмислення стала так звана обєктивно-ідеалістична філософія тотожності, основоположником якої був Ф.Шеллінг 1775-1854 рр. Цінним в філософії Шеллінга було те, що виходячи з теорії тотожності, він наполягав на пріоритеті природи щодо вічно наявного протиріччя Я і середовище, показав діалектичний розвиток єдиної природи і існування єдності живої і неживої природи. Намагаючись узагальнити досягнення наукових знань свого часу, Шеллінг вирішував проблему знаходження вихідного начала, яке, на його думку, повинно бути вище субєкта, природи і духу, з якого виводилось би як перше, так і друге. За такий перший початок Шеллінг приймає субстанцію, деякий абсолют, що виступає у вигляді абсолютного розуму, існує одночасно як субєкт-обєкт, як абсолютна єдність духовного і природного. Але він не знаходить відповіді на питання про те, який же механізм виникнення із абсолюту конкретних кінцевих речей. Звичайно, Шеллінг висунув плідну ідею про першооснову як принцип вирішення всіх теоретичних ускладнень, але він не зміг відповісти на багато питань, за вирішення яких, як ми бачили раніше, взявся Гегель.

17. В чому полягає сутність трьох стадій життя за вченням с.Кєркегора?

Вчення про стадії вибору становить етику Кєркегора, яку він виклав у роботах Або — Або 1843 і Стадії на життєвому шляху 1845. Головних стадій етапів існування, за Кєркегора, три: естетична, етична та релігійна. Естетична стадія характеризується тим, що людина живе швидкоплинними мирськими насолодами. Естетичне в людині — це те, за допомогою чого він є, то, що зараз він є. На цій стадії, за Кєркегора, немає ще вибору. Вчинки людини визначаються його потягами. Дівчина, що послідувала вибору серця, не вибирає, а лише слід безпосереднього потягу своєї природи. Більш правильний, хоча й не справжній вибір, людина робить етичної стадії. На цій стадії людина живе турботою про своє майбутнє. Етичне — це те, за допомогою чого людина хоче стати тим, ким він стає. Індивід може розділити страх тільки з християнським богом. Тільки ідея бога, надія на краще життя в найкращому зі світів, дає людині можливість пережити страх перед своєю кінцівкою і зберегти свою особистість від деградації. Але щоб ці надії справдилися, людина повинна за життя бути тим і жити так, як це вчить християнство. Тому не всяка релігія, за Кєркегора, а лише християнство дає основу для правил поведінки.

18. Поняття екзистенція в філософії С.Кєркегора. Екзистенція— існування як філософський термін уживається ще з часів середньовіччя для позначення існу-вання в розумінні наявного дійсного перебування чогось у певних сталих межах простору й часу. Кєркегор стверджує, що екзистенція є те, що завжди випадає з розуміння за допомогою абстракцій. Звідси випливає теза про непридатність наукового метода в самопізнанні людини