5. Україна у складі Російської та Австрійської імперій (кін. XVIII - поч. XX ст.)

5.1. Українське національне відродження

_{XIX ст.}

нив ввіз літератури українською мовою, українські п'єси та пісні (їх треба було пе­рекладати на російську), використання ук­раїнської мови в початкових школах, дер­жавних закладах. Назва "Україна" була заборонена.

В Австро-Угорщині національне гноб­лення здійснювалося не в таких грубих фор­мах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією (Консти­туції 1848 р. і 1867 р.). Тут існували певні політичні свободи, рівність громадян, цент­ральний парламент і крайові сейми (зо­крема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього насе­лення. Українська мова і культура формаль­но не заборонялися.

І хоч права українців всіляко обмежува­лися - обмежувалося викладання україн­ською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українських представників у виборних органах влади були одиниці -все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського насе­лення, його організованості. II * В XIX ст. саме Західна Україна стала II центром національного відродження.

2. Історичні корені

Чинником національного відродження ~\ була давня традиція визвольної бороть-\^ би в Україні. Національно-визвольний □ рух XIX ст. став продовженням цієї тра­диції, набувши інших форм і змісту.

3. Формування національної інтелігенції

Активізації національного руху сприя-I ло збільшення кількості української ^1 інтелігенції, яка виступала ініціатором ^ і організатором цього руху. Центрами

Основна риса української історії XIX ст. -це національне відродження України, під яким розуміють:

>■ формування національної самосвідо­мості українців;

>■ зростання інтересу до української мови, історії, культури;

>■ активізацію зв 'язків між західними і східними українцями, їх національну інте­грацію;

>■ розгортання українського національ­но-визвольного руху.

УВАГАГ

Пробудження національної ^свідомості українців розпочалося наприкінцГ

XVIII ст. І набрало сили в першій пол.

\ХІХ ст. на Лівобережній та Слобідській/

Україні, де ще не згасла пам 'ять про

славні часи Гетьманщини, де

жили і творили високоосвічені

інтелектуальні сили.

• Причини піднесення національних процесів в Україні

1. Політика російського та австрійського урядів

Росія і Австро-Угорщина здійснювали І політику національного гноблення, всі-1^ ляко прагнули перешкодити формуван-Оі ню української нації, розвитку україн­ської культури.

В Росії національне гноблення найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкування і викладання україн­ською мовою, цинічно заявивши, що "нія- ,—^ кої окремої малоросійської мови не було, 1 немає і бути не може". У1876 р. підписано .Ц Емський указ Олександра II, який заборо- ^

1 17⁷

Історія України

підготовки інтелігенції стали міста, де дія­ли університети: Львів (у 1661 р. відкрито перший на українських землях університет), Харків (у 1805 р. відкрито перший на Над­дніпрянщині університет), Київ (1834 р.), Одеса (1865 р.)- В Західній Україні значну роль у національному відродженні відігра­вало уніатське духовенство. У той час, коли православне духовенство в Над­дніпрянщині було зросійщене і виступа­ло опорою російського царизму, греко-католицьке духовенство прагнуло бути ра­зом зі своїм народом, відображати його інтереси.

Авторитетна думка

Українській інтелігенції першої пол. XIX ст. належить історична заслуга у відновленні національної свідомості народу.

В.Борисенко

4 . Зовнішні впливи

рь Важливим фактором національного \ І пробудження стали події європейсько-рь го життя. Ідеї Великої французької ре­волюції кін. XVIII ст. радикалізува-ли українське суспільство, спрямували його кращих представників на пошуки шляхів перетворення існуючих порядків. Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя справили Вітчизняна війна 1812 р., засвідчивши марність спо­дівань українців на поліпшення їхнього становища, та зарубіжні походи 1813 р., учасники яких побачили переваги євро­пейських форм суспільного і державного устрою.

• Характеристика національно-визвольного руху в Україні XIX ст.

Наддніпрянська Україна

Національно-визвольний рух започатку­вала патріотична інтелігенція, яка прагну­ла зберегти від вимирання українську мову, історію, культуру.

Культурницька діяльність української інтелігенції

У 1798 р. Іван Котляревський (на світлині) ви­дав поему "Енеі-да", вперше ви­користавши ук­раїнську народ­ну мову в якос­ті літературної. Це була епо­хальна подія: :вона поклала 1 початок відро-I дженню україн­ської мови, перетворенню її на літературну. Справу І.Котляревського продовжили "Харківські романтики" -літературне об'єд­нання 20-40-х рр., створене студентами Харківського університету Левком Борови-ковським, Амвросієм Метлинським, Олек­сандром Корсунем та іншими.

Ідейним натхненником "харківських ро­мантиків" був народознавець, письменник, режисер Григорій Квітка-Основ'яненко. Видавши у 1834 р. "Малоросійські повісті", він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори.

Активізації літературної творчості україн­ською мовою сприяв професор Харківсько­го університету (пізніше його ректор) Пет­ро Гулак-Артемовський.

Наприкінці XVIII ст. - поч. XIX ст. по­мітно посилюється інтерес до української історії. Слава найвизначнішого твору віт­чизняної історіографії цього періоду нале­жить анонімній "Історії Русів ". Тривалий час вона поширювалася у рукописних спис­ках і лише в 1846 р. вийшла друком. Автор, намагаючись відновити історичну справед­ливість, доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського наро­ду на свободу і державу. Патріотична спря­мованість "Історії Русів" зумовила її ши-

1 18