Тема 5. Гарантії міжнародних інвестицій

План

1. Види ризиків щодо іноземних інвестицій.

2. Правова характеристика національних механізмів гарантій інвестицій.

3. Створення Багатостороннього агентства з га­рантії інвестицій.

4. Відшкодування ризиків.

1. Види ризиків щодо іноземних інвестицій.

Навіть найкращим чином захищена інвестиція не може бути визнана абсолютно безпечною, особливо коли йдеться про міжнародну інвестицію. Справа в тому, що інвестицію завжди супроводжують ризики, які бувають двох видів:

• економічні та

• політичні.

Економічні ризики виникають як наслідок економічних не­сподіванок або є результатами прорахунків інвестора, бо саме він має вести свою справу з урахуванням можливих економіч­них ризиків, тому ці ризики, як правило, не гарантуються¹. Ін­ша справа — ризики політичні, які випливають із заходів, що є наслідком дій держав, на території яких інвестування здійсню­ється. Зазначені ризики відрізняються тим, що вони, як прави­ло, пов'язані з лихами, а тому характеризуються одночасно і свої­ми масштабами, і певним зовнішнім проявом, і непередбачува-ністю та нездоланністю. Тобто зазначені ризики певною мірою мають характер форс-мажорних обставин. Саме тому гаранту­вання інвестицій («комерційне забезпечення некомерційної не­безпечності»²) залишається єдиним надійним засобом отриман­ня інвестором швидкої та, за можливості, повної компенсації своїх втрат, обумовлених дією названих ризиків.

Чому наслідки подібних ризиків у той чи інший засіб від­шкодовуються інвестору? Справа в тому, що механізм гаранту­вання діє в суспільних інтересах, бо він сприяє здійсненню ін вестицій особами держави-експортера капіталу в деяких інших країнах (імпортерах капіталу). З цієї точки зору механізми га­рантії інвестицій є одночасно механізмами сприяння розвитку економіки держав-імпортерів.

Безумовною є взаємопов'язаність гарантування інвестицій із загальним забезпеченням їх безпеки. Розвинені держави, які здебільшого стають експортерами інвестицій, нададуть гарантії інвестиціям своїх осіб на території держав, що розвиваються, тільки тоді, коли держави-імпортери нададуть цим інвестиціям такі умови режиму й захисту, яких від цих держав очікують. Тим самим гарантування інвестицій стає могутнім стимулюючим ін­струментом, що примушує держави, які розвиваються, надава­ти зазначені умови режиму й захисту, оскільки в іншому випад­ку вони ризикують опинитися поза зоною вкладання коштів.

Механізми гарантування інвестицій в сучасних умовах по­діляються на національні та міжнародні.

2. Правова характеристика національних механізмів гарантій інвестицій.

Усі розвинені держави мають зараз свої національні ме­ханізми гарантії інвестицій, які характеризуються здебільшого спільними рисами. По-перше, гарантії надаються тільки особам (фізичним або юридичним), що мають державну приналежність того, хто виступає гарантом. По-друге, гарантії надаються цим особам для здійснення інвестицій в певних країнах, які оціню­ються під кутом зору їх політичної стабільності (не стану еко­номічного розвитку). У цьому відношенні участь держави, на території якої планується здійснити інвестицію, у двосторонніх чи багатосторонніх договорах про захист інвестицій є бажаною умовою. По-третє, національні механізми гарантій завжди стра­хують тільки від політичних ризиків. Ці ризики зазвичай бува­ють чотирьох видів:

• ризик розірвання інвестиційного договору державою-імпортером інвестиції;

• ризик виникнення заворушень внутрішнього або зовніш­нього характеру, які впливають на країну, на території якої здійс­нюється інвестиційна операція;

• ризики, пов'язані з неконвертованістю валюти або з пере­шкодами міжнародним переказам коштів, що випливають із за­ходів, здійснених державою, на території якої запроваджена ін­вестиція;

• ризик втрати власності на інвестицію, зокрема внаслідок заходів щодо експропріації або націоналізації, які здійснюють­ся державою, на території якої мала місце інвестиція.

Гарантії втілюються у форму договору про гарантії, сторо­нами якого є орган з інвестиційних гарантій, який для цього отримав повноваження від державної скарбниці, та інвестор, що користується цими гарантіями. Тобто договір про гарантії — це договір внутрішнього права, який включено у правовий порядок держави, особою якого є інвестор, тому й спори, що виникають з гарантій, є спорами відповідного внутрішнього права.

Після закінчення Другої світової війни держави-експортери капіталів з метою захисту своїх інвесторів за кордоном від кон­кретних некомерційних ризиків почали створювати особливі схе­ми страхування інвестицій (США — в 1948 p., Японія — в 1956 p., ФРН — у 1958 p.). На кінець 1980 р. вже близько 20 країн прий­няли схеми страхування для своїх інвесторів від політичних ри­зиків. При цьому необхідною умовою отримання інвесторами страховки зазвичай є наявність відповідної двосторонньої угоди між державою інвестора і державою вкладення капіталу¹. Функ­ції гарантування інвестицій на національному рівні покладають­ся зазвичай на установи, що спеціально створюються державами і наділяються правами юридичної особи під контролем держав. У США, наприклад, це Overseas Private Investments Corporation (OPIS) — Корпорація з іноземних приватних інвестицій; в Ка­наді — Корпорація розвитку експорту (ЕДС); у Франції — Фран­цузька компанія страхування зовнішньої торгівлі або Французь­кий банк для зовнішньої торгівлі тощо².

Орган з інвестиційних гарантій повинен відшкодувати інве­стору збитки, яких останній зазнав унаслідок політичного ри­зику. Договори про гарантії зазвичай передбачають певний тер­мін, по закінченню якого будуть встановлені збитки, якщо інве­стор буде не здатний продовжувати ефективне здійснення своїх прав стосовно інвестицій. Щойно шкоду буде встановлено, ор­ган з інвестиційних гарантій повинен сплатити інвестору суму передбаченої договором компенсації в обумовлені терміни.

Зрозуміло, що протягом дії договору інвестор має сплачува­ти органу, що надав гарантію, передбачену договором премію.

3. Створення Багатостороннього агентства з га­рантії інвестицій.

Ідея доповнити або замінити національні механізми га­рантування інвестицій міжнародними народилася у стінах Сві­тового банку декілька десятиріч тому, не викликавши у розви­нених держав особливого ентузіазму. Ця ідея реалізувалась у декількох напрямах, основний є прийняття Сеуль­ської конвенції про створення Багатостороннього агентства з га­рантії інвестицій.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій – БАГІ (Multilateral Investment Guarantee Agency – MIGA) заснована в 1988 році. Місцезнаходження – Вашингтон. Нараховує 145 членів. Україна стала членом БАГІ з 1995 року.

Основні цілі

Основні цілі:

• сприяння збільшенню притоку інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам;

• здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;

• надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

Організаційна структура

Організаційна структура:

• Рада керуючих;

• Директорат;

• Комітет з розвитку;

• Президент.

Рада керуючих складається з тих самих осіб, що й Рада керуючих МБРР і виконує такі ж функції стосовно до цілей БАГІ. Директорат складається з 24 виконавчих директорів та їх заступників. Президент МБРР за посадою є головою Директорату БАГІ. Директорат займається поточними справами.

Комітет з розвитку являє собою групу міністрів великих країн; вони здійснюють моніторинг з проблем розвитку в сфері економіки й фінансів.

Президент БАГІ призначається Директоратом за пропозицією президента МБРР. Займається організаційною роботою.

Основні напрямки діяльності БАГІ

Вона була утворена з тим, щоб забезпечити потенційних інвесторів до країн, що розвиваються, від некомерціиних ризиків і таким чином стимулювала туди потоки інвестицій. До некомерціиних ризиків належать: війни, соціальні вибухи, експропріація вкладеного капіталу, неможливість переводу прибутку за кордон і таке інше.

Гарантії надаються тільки інвесторам із кран-членів БАГІ. Строк гарантій – 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках – понад три роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ.

Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вартості гарантії. За станом на середину 1997 р. БАГІ видало гарантій на суму 3,4 млрд. доларів.

БАГІ надає консультативні й рекламні послуги через спеціальний Департамент політичних і консультативних послуг.

Це Агентство, хоча й належить до системи Світового банку (гл. 6.1.5), є цілком самостійною міжнарод­ною організацією зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Воно має свої власні органи — Раду керуючих, Директорат і Президента. Кожна держава—член Конвенції призначає одного керуючого та одного заступника керуючого, які формують Раду керуючих, що діє від імені Багатостороннього агентства. Директорат ста­новлять щонайменше 12 осіб, які призначаються Радою керую­чих, і він здійснює керівництво операціями Багатостороннього агентства. Президент призначається Директоратом за пропози­цією голови Директорату на невизначений строк, і він керує по­точними справами Багатостороннього агентства (під наглядом Директорату).

Багатостороннє агентство має установчий капітал в один мільярд спеціальних прав запозичення (СДР — гл. 16.1.7), роз­поділений на 100 тис. акцій по 10 тис. СДР кожна¹. Цей капітал утворюється за рахунок передплати держав (60% за рахунок пе­редплати розвинених держав та 40% — за рахунок передплати держав, що розвиваються). Найбільшими вкладниками Агент­ства є США, Японія, ФРН, Франція та Велика Британія.

Безпосередньо Агентством або за його участю здійснюють­ся гарантії двох видів:

• гарантії, що пов'язані з передплатним капіталом. Ці гаран­тії («ординарні» або «автоматичні») обмежуються розміром у 150% загального обсягу передплатного капіталу держави, і вони надаються БАГІ тільки інвесторам з розвинених країн за інвес­тиціями у держави, що розвиваються;

• гарантії, що не пов'язані з передплатним капіталом. Ці га­рантії як фактично, так і юридичне надаються не БАГІ. Воно виступає лише посередником у створенні спонсорською групою держав особливого довірчого фонду, з якого буде надано гаран­тію. Оскільки Агентство у цьому випадку не несе відповідаль­ності за гарантіями, їх розмір жодним чином не обмежується, і вони можуть надаватися щодо будь-яких інвестицій.

4. Відшкодування ризиків.

Конвенція містить визначення політичних ризиків, від не­сподіваного настання яких Агентство гарантує відшкодування. Вони розподілені на такі чотири категорії.

1. Трансфертний ризик. Це випадки, коли держава, на те­риторії якої проводяться інвестиційні операції, в односторон­ньому порядку обмежує здатність інвестора здійснювати репат­ріацію прибутку та продукції, отриманих від реалізації інвести­цій, включаючи продукцію, пов'язану з ліквідацією інвестицій. Тобто тут одночасно суміщеними є як ризик неконвертованості, так і ризик непереказуваності коштів, хоча, скоріш за все, ним будуть охоплюватися і махінації влад з обмінними курсами, які можуть привести до позбавлення інвестора прибутків та продук­ції, отриманих від реалізації його інвестиції.

2. Про ризик експропріації йшлося вище. До сказаного мо­жна додати лише те, що за Сеульською конвенцією «традицій­ні» заходи, що мають загальне значення та яким не властивий дискримінаційний характер, котрі влади держави-імпортера ін­вестицій здійснюють з метою упорядкування економічної діяль­ності, не будуть розглядатися як заходи з експропріації.

3. Ризик розірвання інвестиційного контракту. Відповідно до положень Сеульської конвенції в цьому випадку необхідно (і достатньо), щоб «розірвання» відбулося, та щоб інвестор, який став жертвою такого розірвання, не скористався відповідними засобами захисту від зазначеної односторонньої дії.

4. Ризик збройного конфлікту або громадських заворушень. Цей ризик не визначено, хоча коментар до Конвенції уточнює, що йдеться про повстання та революції, а в більш широкому пла­ ні — про політичні події, що не контролюються владами держа­ви, на території якої здійснюються інвестиції. Тобто ці події від­різняються своїм зовнішнім характером, непередбачуваністю та нездоланністю (терористичні акти цим ризиком, у принципі, не охоплюються).

Діяльність Багатостороннього агентства виявилася досить-таки плідною. Кількість його членів з 29 (1988 р.) збільшилась у понад п'ять разів. За рішенням Агентства чимало держав Східної Європи було віднесено до категорії групи II (країн, що розвиваються), а в 1998 р. ним було створено спеціальний до­вірчий фонд для забезпечення гарантій інвестиціям, які спря­мовуються в Україну. Зараз є всі підстави вважати, що саме під егідою БАГІ може бути здійснено кодифікацію норм між­народного права, яка буде здатна замінити правове регулюван­ня інвестицій шляхом укладення чисельних двосторонніх кон­венцій.

ТЕМА 6. ГАРАНТІЇ ЗДІЙСНЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ.

Стаття 397 ГКУ. Гарантії здійснення іноземних інвестицій

1. З метою забезпечення стабільності правового режиму іноземного інвестування встановлюються такі гарантії для іноземних інвесторів:

застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій у разі зміни законо­давства про іноземні інвестиції;

гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб;

компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам;

гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;

гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій;

інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності.

2. У разі зміни законодавства про режим іноземного інвестування на вимогу інозем­ного інвестора у випадках і в порядку, визначених законом, застосовуються державні гарантії, які визначаються законодавством, що діяло на момент вкладення інвестицій.

3. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

4. Органи державної влади та їх посадові особи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, крім випадків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути здійснена лише на підставі рішення органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України, і в порядку, встановленому законом.

5. Іноземні інвестори мають право вимагати відшкодування збитків, завданих їм неза­конними діями чи бездіяльністю органів державної влади або органів місцевого само­врядування, їх посадових осіб. Збитки іноземних інвесторів повинні бути відшкодовані за поточними ринковими цінами або на основі обґрунтованих оцінок, підтверджених незалежним аудитором (аудиторською організацією).

6. Компенсація, яка виплачується іноземному інвестору в порядку відшкодування збитків, повинна бути адекватною, ефективною та визначеною на момент виконання рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації за цим рішенням має бути негай­но виплачена у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в іншій прийнятній для іно­земного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Законом може бути передбачено нарахування відсотків на суму компенсації.

7. Компенсація збитків іноземним інвесторам здійснюється в порядку, встановлено­му законом.

 

1. Гарантії для іноземних інвесторів являють собою систему спеціальних господарсько-правових норм, покликаних забезпечити стабільність правового режиму іноземного ін­вестування та частково компенсувати інвестиційний ризик.

Ст.. 397 ГКУ, а також розділом II Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановле­ні такі гарантії для іноземних інвесторів:

-1)Гарантії у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції (див. коментар до ч. 2 цієї статті);

- 2) гарантії щодо примусового вилучення іноземних інвестицій, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб. Поняття «примусове вилучення» (синонім - експро­пріація) у спеціальній літературі та міжнародно-правових документах тлумачать широко. Так, Сеульська конвенція 1985 р. про заснування багатостороннього агентства з гарантій ін­вестицій (пп. II п. «а» ст. 11) під експропріацією або аналогічними заходами розуміє будь-яку законодавчу дію або адміністративну дію чи бездіяльність, що виходить від приймаючої держави, у результаті якої інвестор позбавляється права власності щодо свого капіталовкла­дення, контролю над ним або суттєвого доходу від такого капіталовкладення, за винятком загальнозастосовних заходів недискримінаційного характеру, які звичайно вживаються державами з метою регулювання економічної діяльності на своїй території.

Абзац 1 части­ни 2 статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» видами примусових вилучень називає націоналізацію, реквізицію та заходи, тотожні за наслідками. До останніх, які у спе­ціальній літературі отримали назву непрямої або «повзучої» націоналізації, можна віднести блокування банківських рахунків, заборону переказування іноземної валюти за кордон, над­мірне чи багаторазове оподаткування тощо. Примусові вилучення іноземних капіталовкла­день становлять суверенне право держави та є правомірними з точки зору міжнародного пра­ва. Право держави на примусові вилучення визнане у ряді міжнародно-правових документів: у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, у Керівних вказівках Світового Банку з регулю­вання прямих іноземних інвестицій 1992 року тощо.

За змістом укладених Україною двосто­ронніх інвестиційних угод примусові вилучення є правомірними, якщо вони:

а) здійснюють­ся в публічних інтересах;

б) не є дискримінаційними та застосовуються в установленому законом порядку;

в) супроводжуються виплатою компенсації. Примусові вилучення, які не відповідають зазначеним умовам, належать до незаконних дій органів влади та їх посадо­вих осіб;

- 3) компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Правомірні вилучення іно­земних інвестицій породжують зобов'язання виплати компенсації, тоді як незаконні дії орга­нів влади та їх посадових осіб, у тому числі незаконні вилучення, породжують зобов'язання відшкодування збитків. Частина 6 коментованої статті вживає вислів «компенсація, яка ви­плачується в порядку відшкодування збитків», що дає підстави розрізняти власне компенса­цію (відшкодування вартості правомірно вилучених інвестицій) та компенсацію (відшкоду­вання) збитків (див. також коментар до ч. 5-7 цієї статті);

- 4) гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності (див. коментар до ст. 399 ГК);

- 5) гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій (див. ко­ментар до ст. 398 ГК);

- 6) інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності, закріплені, зокрема, в:

6.1. абзаці 2 части­ни 1 статті 18 Закону «Про інвестиційну діяльність» (гарантія збереження чинності умов до­говорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством, крім податкового, митного та валют­ного, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору);

6.2. статті 27 Закону «Про угоди про розподіл про­дукції» (гарантії від змін в законодавстві для сторін угоди про розподіл продукції);

6.3. статті 4 Закону «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» [457] (гарантії від змін у за­конодавстві для підприємств по виробництву автомобілів, автобусів і комплектуючих виро­бів до них, які мають інвестицію (у тому числі іноземну) виключно в грошовій формі, що за­реєстрована в установленому законодавством порядку та становить за офіційним валютним курсом НБУ на день внесення такої інвестиції до статутного фонду зазначеного підприєм­ства суму, еквівалентну: не менше 150 мільйонам доларів США - при виробництві легкових автомобілів; не менше 30 мільйонам доларів США — при виробництві вантажних автомобілів і автобусів; не менше 10 мільйонам доларів США - при виробництві комплектуючих виробів до автомобілів і автобусів);

6.4. частині 1 статті 25 Закону «Про загальні засади створення і функ­ціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (гарантія збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності СЕЗ при її ліквіда­ції) тощо.

2. Частина 1 статті 8 Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановлює, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II зазначеного Зако­ну, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іно­земного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, передба­чені цим Законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизня­ного походження» [482], спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регу­люють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язко­вість яких надана Верховною Радою України. Згаданий Закон не поширюється на правовід­носини, визначені Законом «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні», що ви­значає ширшу дію гарантії, закріпленої в статті 4 останнього Закону (див. коментар до ч. 1 цієї статті).

3. Націоналізацією є примусове відчуження майна державою, при якому майно передаєть­ся з недержавних форм власності у державну власність як засіб соціально-економічного ре­гулювання. Коментована частина, а також частина 1 статті 9 Закону України «Про режим іноземного інвестування», встановлюють безумовну заборону націоналізації іноземних ін­вестицій в Україні. Водночас двосторонні інвестиційні угоди допускають можливість націо­налізації іноземних інвестицій за визначених цими угодами умов. Так, стаття III (п. 1) Дого­вору між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій [428] допускає проведення націоналізації для громадських потреб, у недискримінаційний спосіб, з виплатою негайної, адекватної та ефективної компенсації і згідно з належним порядком, встановленим законом та загальними принципами режиму, передбаче­ного статтею II (п. 2) цього Договору.

4. Частина 4 коментованої статті, а також стаття 9 Закону України «Про режим іноземного інвестування» закріплюють загальні засади проведення такого виду примусових вилучень іноземних інвестицій, як реквізиція. Поняття реквізиції отримало легальне визначення у статті 353 ЦК, згідно з якою у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших над­звичайних обставин, з метою суспільної необхідності, майно може бути примусово відчуже­не у власника на підставі та в порядку, встановленими законом, за умови попереднього і пов­ного відшкодування його вартості (реквізиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

5. Коментована частина закріплює право іноземних інвесторів на відшкодування збитків, завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади або органів місце­вого самоврядування, їх посадових осіб. Питанням відшкодування збитків у сфері господа­рювання присвячена глава 25 ГК (див. коментар до відповідних статтей).

Визначення розміру збитків може проводитися відповідно до Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадках, визначених стат­тею 7 цього Закону.

6. Частина 6 коментованої статті встановлює стандарт компенсації, яка виплачується іно­земному інвестору в порядку відшкодування збитків. Принцип адекватності компенсації стосується розміру компенсації, який, за загальним правилом, повинен дорівнювати спра­ведливій ринковій вартості вилучених активів. Ефективність компенсації означає виплату її у валюті, в якій були здійснені інвестиції, або в іншій валюті, прийнятній для інвестора. Остаточний розмір компенсації визначається на момент фактичного виконання рішення про відшкодування збитків.

Сума компенсації за рішенням про відшкодування збитків має бути виплачена негайно, тобто без затримки, протягом нормально необхідного для цього часу. Згідно з частиною 4 статті 10 Закону України «Про режим іноземного інвестування» з моменту виникнення пра­ва на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згід­но з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР).

Коментована частина не встановлює стандарту компенсації правомірно вилучених інвес­тицій (про відмінність між такою компенсацією та компенсацією збитків див. коментар до ч. 1 цієї статті). Аналіз статті 10 Закону «Про режим іноземного інвестування» та двосторон­ніх інвестиційних угод дозволяє зробити висновок, що стандарт компенсації правомірно ви­лучених інвестицій, як правило, збігається зі стандартом відшкодування збитків, за винят­ком визначення моменту, на який має обраховуватися розмір компенсації. Компенсація правомірно вилучених інвестицій визначається на момент припинення права власності (ч. З ст. 10 Закону України «Про режим іноземного інвестування») або на інший момент, визначе­ний двосторонньою інвестиційною угодою (так, згідно із ст. III (п. 1) Договору між Укра­їною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій від 4 березня 1994 р. компенсація повинна дорівнювати справедливій ринковій вартості експро­прійованої інвестиції безпосередньо перед тим, коли були здійснені дії по експропріації або коли про неї стало відомо, - залежно від того, що станеться раніше).

7. Загальні норми щодо порядку компенсації збитків містяться у Цивільному кодексі Ук­раїни. Відповідно до статей 1173, 1174 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органом влади Ав­тономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування неза­лежно від вини цих органів (посадових осіб).