4.Зміст основних напрямків перетворень в країнах цсє на межі 90-хХст-поч ххІст.

Для усіх без винятку країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) на першому етапі системних перетворень властиві були такі наслідки: стагфляція (одночасне поєднання економічного спаду й інфляції); дестабілізація фінансового становища (дефіцит державних бюджетів і поточних статей платіжних балансів та ін.); зниження життєвого рівня переважної більшості населення; різке загострення соціальних проблем. Всезагальність таких наслідків на постсоціалістичних теренах дала ґрунтовну підставу вченим визначити сутність поняття "трансформаційна (системна) криза”.Глибина економічного спаду в країнах ЦСЄ виявилась насамперед у значному скороченні ВВП: за 1989—1999 рр. він зменшився у середньому на 20 %. Скорочення промислового виробництва було вдвічі більшим. Глибина спаду (за показником ВВП) була такою: у Румунії — на 34 %, Болгарії — майже на 27, Словаччині — на 25, Угорщині — на 18, Чехії — на 15, Польщі — понад 22 %. Одна з головних причин полягала у повній та швидкій руйнації економічних зв'язків між колишніми країнами державного соціалізму.

Значний спад відбувся у важкій промисловості, що у більшості країн була основою народного господарства. Внутрішній попит на її продукцію зменшився, взаємні поставки між постсоціалістичними країнами, на які традиційно орієнтувалися великі підприємства, після розпаду РЕВ і СРСР різко скоротились, а ва ринках Заходу товари із країн ЦСЄ за невеликим винятком не витримували конкуренції внаслідок низької якості та високих цін. І лише протягом 1993— 1994 рр. у країнах ЦСЄ відновилося відносно стале економічне зростання. Уповільнилось обвальне падіння інвестицій та споживчого попиту, життєвого рівня, але ринкова трансформація призвела до збільшення показників безробіття: за даними офіційної статистики його рівень у 2000 р. коливався від 9 % в Угорщині та Чехії до 18 % у Словаччині і Болгарії та 22—32 % у колишніх республіках СФРЮ. Поширилася і загострилася бідність, поглибилася диференціація доходів населення і майнове розшарування, зросли показники злочинності та багатьох інших негативних явищ.

Другий етап ринкових реформ у постсоціалістичних країнах ЦСЄ пов'язаний з їх підготовкою до вступу в ЄС, а отже, з розробкою ЄС критеріїв відбору нових членів, які стають для країн-претендентів не лише орієнтирами, а ло суті й своєрідними "наказами" щодо здійснення системних перетворень. Згідно з критеріями, виробленими на сесії ЄС у Копенгагені (червень 1993 р.), умовами членства в ЄС східноєвропейських країн є: створення стабільних інститутів, що гарантують демократію, правовий порядок, дотримання прав людини і захист національних меншин; забезпечення функціонування ринкової економіки, здатної вправлятися з конкуренцією та дією ринкових сил в ЄС; взяття на себе зобов'язань членства (у тому числі визнання законодавчої бази ЄС), включаючи відданість завданням створення економічного і валютного союзу. Тим самим були задані головні напрями соціально-економічного реформування країн ЦСЄ, так звані

Загалом збільшився розрив між найбільш і найменш успішними в економічному реформуванні країнами ЦСЄ. Серед перших — Польща, Угорщина, Чехія, а також Словенія і Словаччина. Проте за показником обсягу ВВП Польща перевищила рівень 1989 р. лише у 1996 р., Словаччина — 1999 р., Угорщина і Словенія — 2000 р., Чехія — 2001 р. Це перевищення у 2001 р. становило від 28 % до 1 %.До найменш успішних належала решта країн ЦСЄ, які дуже відставали від рівня 1989 р. за обсягами ВВП і в яких його поточна динаміка характеризувалася крайньою нестійкістю.Аналіз даних дає можливість зробити деякі висновки. По-перше, у 1989— 1994 рр. усі постсоціалістичні країни (за винятком Китаю) зазнали значного трансформаційного спаду (кризи) економіки. Глибина його коливання становила від 47,8 % (Україна) до 7,8 % (Польща). По-друге, у 1995—2007 рр. у всіх постсоціалістичних країнах спостерігалося зростання ВНП (хоч і різною мірою). Найбільшим воно було у країнах Балтії (Естонія, Литва, Латвія), Словаччині, Польщі, Словенії. По-третє, основними джерелами економічного зростання в усіх постсоціалістичних країнах були внутрішні чинники. Щодо ефекту використання прямих іноземних інвестицій, то найбільш значним він був знову-таки у країнах Балтії, Угорщині, Чехії, Словаччині та Польщі, а найменш значним — в Україні (2,2 %).