2.Проаналізуйте шлях країн цсє від овд до Вишеградської групи та нато.

Внаслідок розпаду ОВД для країн ЦСЄ стало очевидним, що рух до ЄС поодинці малоймовірний. ЄС, своєю чергою, також радше був зацікавлений у груповій інтеграції країн ЦСЄ як однорідного утворення.Вперше ініціатива "скоординованого повернення до Європи" була висловлена тодішнім президентом Чехо-Словаччини Вацлавом Гавелом у січні 1990 р. її суть полягала у необхідності "не втратити історичний шанс оновлення Середньої Європи, політичного феномена, який буде наближатися до Європи Західної". Підтримали цю ідею лише три країни ЦСЄ - Польща, Чехо-Словаччина та Угорщина, які у 1991 р. підписали тристоронній договір про створення Вишеградської групи (ВГ), яка після роз'єднання Чехо-Словаччини (з 1993 р.) існує у форматі четвірки .

Спочатку Вишеградське об'єднання не мало чітких організаційних структур і виступало як орган, о-новною метою діяльності якого була "координація дій в галузі зовнішньої політики і поглиблення відносин з європейськими інститутами та міжнародними організаціями; взаємодія у сфері безпеки; поглиблення економічних зв'язків, взаємовигідних торгових відносин та подальша співпраця у сфері захисту прав людини і національних меншин, екології, енергетики, інфраструктури та інформації". Але під час реалізації поставлених завдань ВГ поступово еволюціонувала від суто формального об'єднання до досить стрункого регіонального утворення. Донедавна в її діяльності фахівці виділяли три етапи.

На першому етапі - з дати утворення до 1998 р. - діяльність ВГ була здебільшого декларативною. Негативну роль у становленні ВГ як субрегіонального об'єднання відіграли насамперед внутріполітичні суперечності - "проблеми росту", які незмінно супроводжують молоді демократії у період трансформації (політичні кризи, загострення суперечностей у період передвиборних кампаній, бороїп за ЗМІ, війни компроматів, високий рівень корупції тощо). Різними лишалися погляди країн Вишеграду на швидкість руху до ЄС. Розбіжностями у поглядах пояснюється, на нашу думку, і те, що ці країни у різний час подали заявки на вступ до ЄС (першою - Угорщина у березні 1994 р., Польща - у квітні 1994 і Словаччина - у червні 1995 р останньою була Чехія - у січні 1996) і, відповідно, набули асоційованою членства .

З осені 1998 р. після перемоги у Словаччині антимечіярівської коаліції діяльність ВГ істотно пожвавилася, що поклало початок другому етапу в її діяльності. Протягом 1998-2000 рр. було сформовано нові механізми і структури співробітництва. Їх діяльність набула постійного характеру (щорічні саміти прем'єр-міністрів, регулярні зустрічі і наради галузевих міністрів, міжпарламентська співпраця, робота спеціально створеного у 2000 р. "Вишеградського фонду" з річним бюджетом понад 2,4 млн. євро). Головними завданнями групи у цей період було забезпечення одночасного вступу всіх країн-учасниць до ЄС, а також підтримка вступу Словаччини до НАТО.

Третій етап розвитку ВГ, який розпочався у 2000 р., супроводжувався сплеском всередині групи нових суперечностей на національному ґрунті після публічно порушених прем'єр-міністром Угорщини В.Орбаном питань правочинності "декретів Бенеша". Це змусило старих членів ЄС засумніватися у можливості набуття членства у цій організації країн ЦСЄ з їх нерозв'язаними етнічними проблемами, територіальними та майновими претензіями. Суперечка між Угорщиною, Чехією і Словаччиною набула загальноєвропейського характеру, внаслідок чого було фактично зірвано черговий саміт глав урядів країн ВГ і посилилася напруженість у її діяльності.

Відзначимо, після розпаду РЕВ і ОВД у нових умовах зберегли свою роль інститути західноєвропейського (ЄС, ЗЄС, Рада Європи) та євроатлантичного (НАТО) співробітництва. Саме на них і почали орієнтуватися країни ЦСЄ, які стали на демократичний шлях розвитку. Сформувалася нова система їх зовнішньополітичних пріоритетів: головне завдання полягало в інтеграції до Ради Європи, НАТО, ЄС .Отже, пріоритетом зовнішньої політики країн ЦСЄ на початку 1990-х стала інтеграція до європейських структур. 30 січня 1990 р. Президент Чехословаччини В. Гавел під час виступу в польському Сеймі закликав не втратити історичного шансу оновлення Серединної Європи (Mittelleuropa), яка, за старими геополітичними оцінками, знаходилась між сучасною Росією та Західною Європою й охоплювала регіон Центральної та Східної Європи.