20. Витрати виробництва, їх суть класифікація.

Виробництво – це процес взаємодії людини з природою, під час якого створюються життєві блага, необхідні для існування і розвитку людського суспільства. Для виробництва певного виду продукції потрібно затрачати якісь ресурси для їх виготовлення.

Витрати виробництва - це певні ресурси які підприємство затрачає для виробництва та реалізації продукції.

Витрати виробництва поділяють на: внутрішні і зовнішні.

Зовнішні витрати - це витрати підприємства на покупку певних ресурсів, виплата заробітної плати, купівля техніки та обладнання. Інколи такі витрати називаються бухгалтерськими або наявні через те, що вони проходять облікову документацію.

Внутрішні витрати - це витрати підприємства на різні потреби його керуючих. Ці витрати називають ще прихованими.

Транзакційні витрати - це витрати підприємства на обслуговування адвокатів, інформаційне забезпечення.

Бухгалтерський прибуток - це певна кількість грошових коштів які надійшли на рахунок підприємства за виторг продукції. Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними витратами виробництва.

Прибуток - це надлишок над витратами виробництва, або загальний дохід ( виторг ) підприємства за врахуванням витрат виробництва.

Собівартість продукції – це сукупність поточних витрат, які несе підприємство на виробництво і реалізацію продукції, виражених у грошовій формі, які показують, у що обходиться конкретному підприємству виробництво і реалізація одиниці продукції. Собівартість продукції визначають як відношенням виробничих витрат до обсягу валової продукції кожного виду продукції.

21. Короткострокові витрати виробництва.

Короткостроковий період – проміжок часу, протягом якого фірма не в змозі радикально змінити свою виробничу програму й обсяг випуску варіюється лише за рахунок змінних витрат при незмінному стані постійних.

У короткостроковому періоді зміна якого-небудь елемента змінних витрат має своїм наслідком відповідну зміну в тому ж напрямку загального фізичного обсягу випуску продукту. Наприклад, якщо при виробництві телевізорів фірма збільшуватиме кількість зайнятих робітників, то внаслідок цього підвищуються денні норми випуску продуктів протягом дня. Збільшення кількості робітників до трьох створить можливість випускати три телевізори, а залучення четвертого збільшить випуск на 7 одиниць за день. Залучення п’ятого, шостого і сьомого робітників доводить випук до максимуму 13 штук на день, після чого подальше зростання стає неможливим через вичерпання наявних можливостей устаткування, і восьмий робітник уже не додає до обсягу випуку нічого. Темп такого збільшення не постійний. Залучення кожного додаткового робітника дає різну віддачу у вигляді росту продуктивності. Перехід від використання одного робітника до двох дає збільшення продуктивності на одиницю, а від трьох робітників до чотирьох – на чотири одиниці, після чого залучення кожного наступного робітника призводить до зменшення віддачі.Такий процес відбиває динаміку граничного продукту, що показує зміну випуску залежно від залучення кожної додаткової одиниці витрат за умови, що всі інші види витрат залишаються незмінними.

Динаміка показника граничного продукту свідчить про те, що існує певна межа, за якою віддача від збільшення якого-небудь певного елемента витрат починає зменшуватися. У цьому знаходить відображення закон спадної віддачі (чи закон спадної граничної продуктивності). Він свідчить про обмеженість зростання випуску продукції за рахунок лише одного з видів затрачуваних ресурсів. Падіння віддачі відбувається через те що вичепуються можливості саме цього русурсу, тоді як використання всіх інших лишається на незмінному рівні.

Отже, у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.