Завдання № 18

1.Графічно зобразіть захворюваність дифтерією в Україні по роках, якщо кількість захворювань в абсолютних цифрах по роках складає:

1993..............................2987 Випадків

1994.............................3307

1995.............................3720

1996.............................3291

1997.............................2001

1998.............................1879

Проведіть аналіз ефективності проведеної в 1995 році вакцинації населення проти дифтерії по епідемічним показником.

(см. Завдання № 19 . Складі діаграму відповідно, як при поліомієліті.)

2. 5-річна дитина госпіталізована з приводу дифтерії ротоглотки. З'ясовано, що хвороба триває вже 3-ю добу. Мати дитини - вчителька 1-го класу школи - повідомила, що вона сама за 10 днів до хвороби дитини перенесла ангіну, однак за медичною допомогою не зверталася і продовжувала проводити заняття у школі. Батько - працівник торговельної фірми. Відомостей про щеплення батьків від дифтерії немає.

Встановіть можливе джерело збудника. Складіть план протиепідемічних заходів у квартирі й школі.

Дифтерія

Це гострий бактерійний антропоноз, для якого характерні інтоксикація, фібринозне запалення мигдаликів, гортані, носа, а також схильність до ураження міокарда, нирок, нервової системи.

Актуальність. Дифтерія належить до керованих інфекцій, тобто уражає переважно неімунізованих людей. Широке проведення імунопрофілактики дифтерії дозволяє знизити захворюваність до спорадичних випадків. Однак, внаслідок різкого погіршання екологічної ситуації та послаблення уваги до вакцинації проти цієї хвороби, в Україні, починаючи з 80-х років, різко зросла захворюваність на дифтерію як дітей, так і дорослих. І хоча за останні роки рівень захворюваності вдалось знизити, до ліквідації епідемії ще далеко. Перебіг захворювання тяжкий, часто із серйозними наслідками. Актуальність зумовлюється Іде й тим, що навіть широке охоплення населення щепленнями анатоксином не виключає носійства збудників цієї інфекції.

Етіологія. Збудник дифтерії - Corynebacterium diphtheriae -грампозитивна, нерухома паличка з булавоподібними потовщеннями на кінцях. За рядом ознак розрізняють три варіанти бактерій: gravis, mitis, intermedius. Вони утворюють екзотоксин, який спричиняє місцеве запалення і загальну інтоксикацію організму.

Коринебактерії дифтерії досить стійкі у довкіллі: у дифтерійній плівці, в крапельках слини та на різних предметах довкілля вони зберігають життєздатність до 15 діб, у молоці й воді -до 1 міс., на дитячих іграшках, білизні - до 1-2 тижнів. Мікроби добре переносять висушування, в аерозолі зберігаються до б міс. Однак висока температура і звичайні дезінфекційні засоби швидко їх знищують.

Джерело збудника. Джерелом збудників дифтерії є людина — хвора, реконвалесцент-носій і здоровий носій токсигенних штамів Вагомість джерела збудника визначається локалізацією процесу: хворі на дифтерію рото- й носоглотки небезпечніші, ніж хворі на дифтерією ока, оскільки лише в першому випадку збудники активно виводяться в повітря. Особи з легкими формами дифтерії у зв'язку з рухливістю й трудністю діагностики більш небезпечні, ніж ті, у кого захворювання перебігає тяжче. В умовах спорадичної захворюваності найвагоміше епідеміологічне значення мають здорові (безсимптомні) носії.

Механізм і шляхи передачі. Головний механізм передачі при дифтерії - краплинний. Локалізація збудників у рото- і носоглотці супроводжується тим, що під час розмови, кашлю, чхання вони разом з аерозолем і крупними крапельками слизу та слини виділяються у довкілля й інфікують інших людей. Завдяки стійкості коринебактерій у зовнішньому середовищі можливі й інші шляхи передачі інфекції: пиловий, контактно-побутовий (рушники, подушки, іграшки, шкільно-письмові приладдя), аліментарний (молокопродукти).

Після перенесеної хвороби формується антитоксичний та антимікробний імунітет. Вакцинація ж дифтерійним анатоксином забезпечує формування лише антитоксичного імунітету, що у більшості запобігає розвитку хвороби, однак не виключає можливості бактеріоносійства С. diphtheriae.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При обстеженні осередку дифтерії виявляють хворих і носіїв в оточенні хворого, серед працівників дитячих і медичних закладів. З метою виділення збудника роблять змиви і мазки з носа й ротоглотки, висівають на штучне живильне середовище і досліджують токсигенність виділених коринебактерій.

Виявлених неімунних осіб за відсутності протипоказань слід вакцинувати.

Протиепідемічні заходи передбачають вплив на усі три ланки епідемічного процесу.

Заходи, спрямовані на джерело збудника, такі.

• Хворих на дифтерію госпіталізують і лікують, їх виписують з лікарні після клінічного одужання і негативних результатів дворазового бактеріологічного дослідження.

• Носіїв токсигенних дифтерійних паличок госпіталізувають і санують антибіотиками (тетрациклін, еритроміцин, левоміцетин) протягом 5-7 днів. Результати перевіряють дворазовим бактеріологічним обстеженням через 3 дні після відміни антибіотиків.

• Обмежують доступ носіїв нетоксигенних дифтерійних паличок у колективи ослаблених і нещеплених дітей.

• Для виявлення носіїв і стертих форм захворювання оглядають і бактеріологічне обстежують контактних осіб (за місцем проживання, навчання чи роботи хворого).

• В осередках дифтерії організованих дітей і персонал дитячих закладів не допускають у ці заклади до одержання негативного результату обстеження.

• За контактними особами встановлюють спостереження (термометрія, огляд рото- і носоглотки) протягом 7 днів.

З метою розриву механізму передачі вдаються до заключної дезінфекції:

• посуд кип'ятять у 2 % розчині натрію гідрокарбонату протягом 15 хв або витримують ЗО хв у 0,1-0,2 % розчині хлораміну;

• білизну, рушники, носові хусточки й іграшки кип'ятять або замочують у 3 % розчині хлораміну на 20 хв;

• постільну білизну і верхній одяг обробляють у дезінфекційній камері (паровій або пароформаліновій).

Вирішальне значення має вплив на третю ланку епідемічного процесу -

• імунізація населення, тобто створення несприйнятливості до дифтерії. Активна імунізація не тільки запобігає захворюванню, а й полегшує клінічний перебіг недуги.

Неспецифічними засобами профілактики є зменшення скупченості людей, забезпечення достатньої вентиляції, захист харчових продуктів від бактерійного забруднення.

Специфічна профілактика. Для специфічної профілактики дифтерії використовують такі препарати: адсорбовану кашлючно-дифтерійно-правцеву вакцину (АКДП), адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин (АДП), адсорбовані дифтерійно-правцевий та дифтерійний анатоксини зі зменшеним вмістом антигенів (АДП-М та АД-М).

Щеплення вакциною АКДП проводять, починаючи з 3-місячного віку, одночасно з вакцинацією проти поліомієліту. Щеплення складається з 3 внутрішньом'язових введень 0,5 мл препарату з 30-денними інтервалами. Через 1,5 року після закінченої вакцинації проводять першу ревакцинацію. Для цього одноразово вводять 0,5 мл вакцини АКДП. Для другої ревакцинації (у 6 років) використовують АДП-анатоксин. Наступні ревакцинації у віці 11,

14, 18 років і кожні наступні 10 років проводять АД-М чи АДП-М (доза 0,5 мл).

Діти, котрі мають протипоказання до введення АКДП-вак-цини або перехворіли на кашлюк, вакцинуються та отримують першу ревакцинацію АДП-анатоксином. Вакцинацію здійснюють дворазове з інтервалом ЗО днів.

У зв'язку зі зростанням захворюваності на дифтерію проводять вакцинацію за епідемічними показаннями підлітків і дорослих, які не мають документальних даних про імунізацію. Щеплення особам віком понад 50 років проводять лише за епідемічними показаннями.

Епідеміологічне обстеження осередку дифтерії розпочинають зі спроби виявлення джерела збудника. Важливо враховувати поліморфізм клінічного перебігу дифтерії і, зокрема, можливість легких випадків, що перебігають під маскою ангін, затяжних ринітів і т.д. Проводять реєстрацію й огляд усіх контактних з хворим осіб; беруть у них матеріал з носа і ротоглотки для бактеріологічного дослідження.

Посіви здійснюють (краще негайно після забору) на чашки з кров'яним агаром або на середовище Клауберг-ІІ з телуритом калію.

Попередній результат отримують через 24 год, а остаточний - через 48 год. Лабораторія зобов'язана сповістити про результати досліджень не лише лікувальний заклад, але й установи санітарно-епідеміологічної служби.

Алгоритм забору матеріалу з носа і ротоглотки для бактеріологічного дослідження

Необхідні матеріали	Послідовність дій	Примітка
1. Два окремі стерильні ватні тампони (з ручками) у пробірках. 2. Шпатель. 3. Дезрозчин у ємності.	1. Одягти медичний халат і маску (бажано із захисним екраном для очей). 2. Очистити носові ходи хворого. 3. Вийняти з пробірки тампон і ввести його почергово у ніздрі, роблячи кругові рухи. 4. Вкласти тампон із забраним матеріалом назад у пробірку. 5. Лівою рукою ввести у рот пацієнта шпатель і притиснути ним язик. 6. Вийняти з пробірки другий тампон і, утримуючи його правою рукою, зняти слиз, проводячи по піднебінних мигдаликах і дужках. 7. Вкласти тампон назад у пробірку. 8. Занурити шпатель у ємність з дезрозчином. 9. Не пізніше 3-4 год матеріал з пробірками направити у лабораторію.	Мазок з ротоглотки беруть натще або через 2-3 год після їжі, приймання ліків або полоскання. Якщо виникає необхідність пересилати матеріал у віддалену лабораторію, то до забору рекомендується змочити тампон стерильним фізіологічним розчином хлориду натрію або 1 5 % розчином гліцерину.

Важливим елементом епідеміологічного обстеження є перевірка відомостей про щеплення як захворілого, так і контактних з ним осіб. При цьому варто користуватися формою № ОбЗ/о. Треба уточнити своєчасність і повноту проведених щеплень відповідно до календаря імунізації (скільки щеплень отримали, порушення схеми і дозування, серія препарату), термін між останнім щепленням і захворюванням. Крім цього, доцільно встановити рівень напруженості :- протидифтерійного імунітету за допомогою І. РПГА з дифтерійним діагностикумом.