7.2. Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.

Завершальний етап Другої світової війни для України охоплює 1944 р.— 9 травня 1945 р. У жовтні 1944 р. Україна була звільнена від фашистських окупантів. Розпочалось визволення країн Центральної і Південно-Східної Європи. Чотири Українські фронти брали участь у визволенні Польщі, Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехо-Словаччини. 1-й Український фронт брав участь у Берлінській операції.

Після звільнення України люди сподівалися на значні соціально-політичні та економічні зміни в житті, передусім на реформування колгоспного ладу та демократизацію суспільства. Проте, звільнившись від нацистського режиму, Україна знову опинилася під пресом сталінського тоталітарного режиму. У травні 1944 р. за «співробітництво з окупантами» у східні райони СРСР було виселено кримських татар, у червні болгар, греків, вірмен. Такі плани Сталін мав і щодо українців, але ця ідея не була реалізована.

У 1944 р. відкрилася нова сторінка в історії боротьби національних сил, зорієнтованих на здобуття незалежності України. Сформована у 1942— 1944 рр. Українська повстанська армія продовжила боротьбу за визволення України, але вже проти сталінського режиму. УПА контролювала величезні райони в передгір'ях Карпат і на Волині. Коли радянські війська наблизилися до головних баз УПА, на розгром повстанців були кинуті з'єднання НКВС (МВС-МДБ) і прикордонних військ. Це була жорстока й крово¬пролитна боротьба. Зламати цю силу можна було лише за допомогою масових репресій. Сталінський режим без вагань пішов на це. Усіх, хто хоч якось був пов'язаний з опором, знищували або відправляли до Сибіру. Протягом 1944—1945 рр. війська та радянські каральні органи здійснили близько 40 тис. операцій, під час яких було вбито 103 тис; і затримано 125 тис. повстанців. У свою чергу повстанці здійснили 6 тис. операцій, 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, від яких загинуло майже ЗО тис. осіб. Не¬зважаючи на такі втрати повстанський рух на західноукраїнських землях тривав до початку 1950-х рр.

У1943—1945 рр. було розпочато відбудову народного господарства України. Серед колишніх республік СРСР, а також держав світу, що були втягнуті в Другу світову війну, Україна зазнала найбільших матеріальних і соціаль¬них втрат. Сума збитків, яких зазнали народне господарство і населення України, сягнула майже 1200 млрд крб. До останніх днів війни економіка України була повністю підпорядкована фронту.

Завдяки героїчній і самовідданій праці населення у дуже складних умовах до завершення війни було відбудовано 44 % довоєнних потужностей машино¬будівної і ЗО % легкої промисловості, уведено в дію 123 великі й 506 дрібних шахт Донбасу. Проводились певні роботи і з відновлення залізниць, житлового фонду шкіл, вузів, медичних закладів. Відбудовані підприємства, залізниці, колгоспи працювали на забезпечення потреб Червоної армії.

На завершальному етапі війни регулярні сили Червоної армії вели кровопролитні наступальні бої в країнах Центральної і Південно-Східної Європи. Кожний четвертий-п'ятий радянський солдат був уродженцем України. Своїм ратним подвигом у складі багатонаціональної Червоної армії вони наближали спільну перемогу над нацистською Німеччиною.

Наприкінці війни відбулися події, які мали велику історичну вагу. Розпочався процес юридичного оформлення західних кордонів України, у результаті якого більшість українських земель були об'єднані в межах однієї держави. На Ялтинській (Кримській) конференції лідерів СРСР, США та Великобританії було визнано приєднання західноукраїнських земель до СРСР. Ця домовленість була реалізована в двосторонніх договорах з Польщею та Чехословаччиною. А також в умовах мирного договору з Румунією. У результаті Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття та Південна Бессарабія остаточно увійшли до складу України.

Крім того, на завершальному етапі війни УРСР вдруге, за свою історію стала суб'єктом міжнародних відносин. У березні 1944 р. було створено Народний комісаріат закордонних справ УРСР. Українська делегація взяла участь в установчій конференції ООН, ставши повноправним членом організації.

Висновок. Цей період в історії. України є досить суперечливий. З одного боку, відбувається об'єднання українських Земель в єдину державу, УРСР стала однією із країн — засновниць ООН, з іншого — відновлення сталінського тоталітарного режиму супроводжувалося збройною боротьбою ОУН— УПА у західноукраїнських землях. Перед українським народом постало складне завдання — відбудова зруйнованого господарства.

Дати: 1944 р.; березень '1944 р.; травень—червень 1944 р.; 28 жовтня 1944 р.; 1945 р.

Білет 8 8.1. Внутрішня і зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський.

Загострення суспільно-політичної ситуації в УНР навесні 1918 р., присутність більшовицьких військ і вторгнення окупаційних німецько-австрійських військ призвели до кризи влади та падіння УЦР. З 29 на ЗО квітня 1918 р. відбувся державний переворот. До влади прийшов Павло Скоропадський.

Скоропадський Павло Петрович (1873—1945). Його предки походили з давнього козацького роду. Скоропадський був вихований у повазі й любові до української культури. Закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. У роки Першої світової війни був командиром лейб-гвардійського полку, потім командував кавалерійською дивізією й армійським корпусом. Став генералом. Був обраний почесним отаманом Вільного козацтва України.

Вся законодавча й виконавча влада належала гетьманові. Його повноваження були розписані у «Законі про тимчасовий державний устрій Украї¬ни», виданий 29 квітня 1918 р. Гетьман призначав Голову Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою особою в зовнішньополітичних справах, був верховним воєначальником, мав право оголошувати воєнний чи особовий стан. П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земельних власників), військових (Українська Народна Громада) й окупаційні австро-німецькі війська.

У Києві було поширено «Грамоту до всього українського народу», у якій розкривалися ідеологічні засади тих, хто прийшов до влади, Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися. Україна перейменовувалася в Українську Державу, її державно-політичний устрій мав вирішити український Сейм. Після ліквідації в Україні радянської влади відновлювалася приватна власність на землю, Великі землевласники почали спішно відновлювати свою власність на землю і майно. Досить часто влада примушувала селян разом із землею та реманентом відшкодувати втрати яких зазнали поміщики під час революції. У липні 1918 р. уряд П. Скоропадського опублікував «Проект загальних основ земельної реформи».

Передбачалося наділення селян державними, удільними, а також викупленими у великих власників приватними землями. Земельна реформа носила консервативний характер і була не¬гативно сприйнята великими землевласниками.

У промисловості були відновлені права власників підприємств.

Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою, Власники підприємств одержали право збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умови трудових договорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Обмежувалися функції профспілок, заборонялися страйки.

Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької ініціативи. Було налагоджено широкий збут товарів за кордон: Поступово було відновлено роботу залізниць.

У фінансовій сфері було налагоджено грошовий обіг, введено нову валюту — гривню, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії тощо.

Метою військової реформи було створення національної армії. Найбоє-здатнішими підрозділами були, зокрема, Запорізька дивізія, організована на базі Запорізького загону, Сердюцька дивізія, переформований після перевороту галицький полк Січових стрільців та інші з'єднання.

Окремим Універсалам від 16 жовтня 1918 р. П. Скоропадський зробив спробу відновити козацтво як окремий стан населення. Однак козацькі полки не було сформоване).

Православна віра проголошувалася державною. Найбільш вдалою та послідовною була політика у галузі культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та географії України. За часів гетьманату було створено понад 150 українських гімназій, близько 50 нових (українських шкіл; у Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися державні університети. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафедри української мови, літератури, культури, історії та права; засновано широку мережу загальнокультурних закладів і установ: Українська Академія наук на чолі з В. Вернадським, Українська національна бібліотека, Державний український архів. Національна галерея мистецтв, Український театр драми та опери. Український історичний музей тощо. Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних відносин із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею. Урядові вдалося налагодити добрі відносини з урядами держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Грузії, Кубані, Дону, Криму. Однак вирішити бессарабське і кримське питання уряду П. Скоропадського не вдалося, Підляшшя та Холмщина продовжували залишатися у складі Польщі.

В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман оголосив про зміну урядового курсу — утворення федерації з небільшовицькою Росією, що остаточно! скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади.

Висновок. Гетьман П. Скоропадський на деякий час зумів стабілізувати становище в Україні. Але внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу, що обумовило падіння гетьманату.

Дати: 29—30 квітня 1918 р., 14 листопада 1918 р., 14 грудня 1918 р.

■ Поняття, терміни, назви: Рада Міністрів, Сейм.

■ Особистість в історії: П. Скоропадський.