5. Розвиток техніки читання у молодших школярів.

Практика переконує в тому, що формування техніки читання -процес складний, у якому важливими є мислення і мовлення, сприймання й пам'ять, слуховий і зоровий аналізатори.

Механізм читання складається з таких трьох компонентів:

1) зорове сприйняття надрукованого чи написаного (впізнання зорових сигналів букв, які позначають певні звуки); 2) відтворення звукової форми слова (промовляння, "озвучування" - в залежності від рівня оволодіння навичкою читання - словами чи складами); 3) усвідомлення змісту (розуміння прочитаного). Перші два компонента пов'язані з переведенням графічної форми слова у звукову - техніка читання [6, 123]. Технічна сторона читання охоплює такі компоненти:

спосіб (побуквений, відривний складовий, плавний складовий, плавний складовий з цілісним прочитуванням окремих слів, читання цілими словами і групами слів); правильність, швидкість, виразність. Кожний із них окремо, як і їх сукупність, підпорядковуються смисловій стороні читання (свідомість читання).

Висока швидкість читання молодших школярів сприяє розвитку їх техніки читання, дає змогу знайомитися з більшою кількістю матеріалу, при цьому активніше засвоюється, переробляється інформація змісту прочитаного, в цілому підвищується результативність навчання.

Ефективна робота над удосконаленням темпу забезпечується за умови розвитку аналізаторів дитини, а саме: а) зорового (рухи очей); б) мовного (артикулювання); г) слухового (слухається переказ сприйнятого).

Результативність формування навички швидкого читання значною мірою залежить від розуміння самим учителем механізму читання, факторів, що впливають на зазначений процес, а саме: характер тексту (складний чи легкий зміст); образ слова (шрифт, чіткість друкування); зорове поле (горизонтальне, вертикальне); здійснення антиципації (смислова здогадка), наявність регресіі у читанні (повернення до прочитаного), розвиненість артикуляційного апарату, постановка дихання, активізація мислення, хороша пам'ять і навіть життєвий досвід та загальний розвиток дитини.

Досягти оптимальної швидкості допоможе додержання таких порад:

1. Важлива не тривалість, а частота тренувальних вправ.

2. Систематичність їх проведення.

3. Розвиток оперативної пам'яті за допомогою зорових диктантів.

4. 3багаченя активного словника учнів.

5. Систематичний контроль з боку вчителя за успіхами дітей у пришвидшенні свого темпу читання.

6. Самозаміри швидкості, ведення таблиці «Як я читаю».

7. Обовязкові читацькі розминки.

Змістом читацьких розминок можуть бути такі тренувальні вправи:

- багаторазові читання у різному темпі (скоромовкою, повільно), з різним інтонуванням; парами; у два голоси "каноном"; з ритмічним постукуванням; спільне читання учнів з учителем, який своїм читанням уповільнює чи прискорює темп; напівголосне читання (гудіння) тощо.

Із швидкістю тісно пов'язані усвідомлення і правильність читання. Дуже повільне читання затримує мислення, а отже – і розуміння прочитаного. Надзвичайно швидке - призводить до помилок, що теж впливає на усвідомлення тексту.

Читати свідомо - означає повноцінно, адекватно авторському задуму, розуміти зміст прочитаного, уміти зіставляти з явищами навколишньої дійсності, доходити певних висновків у процесі читання.

Ступінь усвідомлення читання залежить від віку і загального розвитку дитини, здатностей її пам'яті та уваги, доступності літературного матеріалу.

Свідомість читання забезпечується за таких умов: розуміння значення всіх слів, речень у тексті; усвідомлення зв'язку окремих речень (часового, просторового, причиннового); засвоєння головної думки, тематичного змісту прочитаного тексту та взаємозв'язку його логічних частин.

Усвідомлення ідейно-тематичного, естетичного багатства прочитаного твору відбувається у результаті застосування найрізноманітніших прийомів роботи з текстом: словникова робота; підготовча робота до читання; первинне виразне читання; бесіда за безпосередніми враженнями від прочитаного; грамотний літературний аналіз твору.

Основні види роботи, що сприяють свідомому читанню: складання плану прочитаного; стислий, детальний, вибірковий, творчий переказ; підсумкова бесіда; творчі роботи у зв'язку з прочитаним.

Читати правильно - означає читати безпомилково, не перекручуючи слів, не пропускати і не вставляти зайвих звуків, складів, не повторювати прочитаних слів кілька разів, правильно їх наголошувати, дотримуватись літературної вимови. Формування навички правильного читання закладається ще у добукварний період, коли учні набувають умінь вимовляти звуки відповідно до літературних норм.

Важливим прийомом у навчанні зазначеного читання є попередження помилок. Сприятиме цьому підготовча робота до читання: бесіда; розповідь учителя, пояснення незрозумілих слів, розгляд картин, діафільмів тощо.

Існують різні способи виправлення помилок по ходу читання: учень читає складами, записує на дошці; залучення інших учнів до роботи над усуненням неточностей прочитаного; учитель сам виправляє помилку.

Можливий варіант пам'ятки для учнів «Читай правильно»:

1.Стеж за словами у рядку, не переставляй їх. 2. Намагайся зрозуміти. про що читаєш. 3. Будь уважним до кожного слова, вимовляй орфоепічно правильно закінчення. 4. При читанні мовчки не воруши губами.

Виробляючи навички правильного читання, вчитель має виявити причини неправильного читання у окремих учнів і вжити відповідних заходів до виправлення недоліків. Для цього потрібно щоденно тренувати учнів; добирати вправи і тексти, посильні для кожного.

Якщо учень читає неуважно, надмірно поспішає, не вдумується в зміст і тому припускається помилок, то в такому випадку треба розвивати його увагу, поставити перед ним вимогу - не поспішай під час читання. Якщо учень чимось знервований, хвилюється, то такого учня доцільно викликати читати іншим разом.

Виняткове значення в навчальному процесі має і виразне читання як для поглиблення розуміння змісту твору, так і для розвитку емоцій, уяви і виховання естетичних почуттів. Для того, щоб навчити дітей виразно читати, вчитель має сам добре ним володіти. Виразного, емоційного читання від учнів можна вимагати лише тоді, коли твір глибоко проаналізований, усвідомлений його ідейний зміст.

Виразне читання - це мистецтво читання вголос, під час якого яскраво висловлюються думки, почуття автора, власне ставлення до прочитаного. Виразне читання є ключем до розуміння тексту і водночас базується на його усвідомленні, а значить – на глибокому літературному аналізі.

Оволодіння навичками виразного читання варто починати з усвідомлення його найважливіших складових: техніки мовлення – роботи над голосом, дикцією, диханням, орфоепією; логіки мовлення - усвідомлення логічного наголосу, пауз, темпу, інтонації; емоційно-образної виразності - розвиток творчого бачення, розуміння авторського підтексту, використання міміки, жестів. Можливий варіант пам'ятки:

1. Пам'ятай: неможливо прочитати виразно текст, якщо не розумієш його. Намагайся уявляти те, про що читаєш. 2. Визнач основне завдання під час читання (що ти хочеш передати голосом). 3. Читай, чітко вимовляючи слова, дотримуйся пауз у кінці речень, між абзацами і частинами тексту. 4. Виділяй голосом важливі думки. 5. Визнач інтонацією авторське, а згодом і своє ставлення до подій, героїв твору. 6. Склади партитуру навчального тексту - розмітку з позначками пауз, логічних наголосів, підвищенням і зниженням голосу тощо. 7. Прочитай вголос декілька разів текст за складеною партитурою для того, щоб передати думки, почуття автора. 8. Проконтролюй своє виразне читання, пам'ятаючи основні вимоги, які ставляться до нього: уміння дотримуватись розділових знаків, логічних і психологічних пауз, логічного наголосу, тембру, інтонації, темпу і ритму читання.

Процес читання реалізується через читання вголос (голосне) і мовчазне. Читання мовчки - найважливіше читацьке уміння, яке готує учнів до позакласного читання. З метою досягнення результативності мовчазного читання необхідно: а) поставити мету чи дати завдання перед читанням мовчки: знайти в тексті відповідь на певне запитання; прочитати й переказати прочитане; прочитати й пояснити заголовок статті; скласти план прочитаного; поділити текст на частини; дібрати малюнки до прочитаного; знайти й виписати з тексту окремі уривки тощо; б) матеріал для читання обмежити в часі; в) дати вказівки, як читати мовчки (не шепотіти, не рухати губами, язиком, не пропускати жодного слова тощо); г) обов'язково перевірити, як учні усвідомили прочитане.

У 2-ому класі збільшується питома вага мовчазного читання у порівнянні з голосним, а на уроці у 3(4)-ому класі читання мовчки є основним видом.

Мовчазному читанню передує голосне. Воно триває впродовж усього початкового навчання. Саме читання вголос дозволяє успішно здійснювати зворотній зв'язок (ступінь володіння технікою читання контролюється вчителем). Читання вголос активізує роботу всього класу, допомагає тим, хто відчуває труднощі у набутті навичок читання. Воно допомагає вчити дітей виразно читати, сприяє кращому усвідомленню прочитаного, посилює виховний та естетичний вплив на слухачів. Здійснюється воно застосуванням різних форм учнівського читання: індивідуального, хорового, «ланцюжкового», вибіркового, читання в особах тощо.

Отже, читання - складний психофізіологічний процес, який полягає у взаємодії таких трьох компонентів: зорового сприймання тексту, його озвучення та усвідомлення прочитаного; методичний аспект поняття "техніка читання" - це формування способів читання, швидкості, правильності, виразності в поєднанні з усвідомленням прочитаного [6, 123].

6-7. Зміст та дидактична структура уроку читання в початкових класах. Сучасні вимоги до уроку читання.

Дидактична структура уроку - це описова форма його, яка містить: 1)цілі (пізнавальні, виховні, розвивальні та спеціально навчальні); 2) відповідне обладнання до уроку; 3) хід уроку - структурні компоненти (етапи) уроку та орієнтовний зміст кожного з них; 4) оцінку змісту та методики проведення уроку, передбачувані позитивні та негативні сторони на кожному етапі.

Опрацьована дидактична структура орієнтує на оптимальний урок читання, втілює провідні ідеї навчальних програм, сучасні вимоги до уроку, до змісту та методичного навантаження кожного етапу, чітко визначаються в них загальнодидактичні та спеціальні вимоги. Безумовно, застосування її вимагає врахування конкретних умов навчання.

Усвідомлення та засвоєння дидактичної структури сприяє формуванню чітких систематизованих знань про урок, його зміст, методи і прийоми, форми та засоби навчання; оволодінню багатством уроку. Дидактична структура значною мірою допомагає студентові і на педагогічній практиці.

Урок читання повинен мати пізнавальне, виховне та розвивальне спрямування. Крім того, на ньому вирішуються спеціально навчальні цілі, визначені програмою: удосконалення техніки читання; вмінь працювати з текстом; розвиток навичок зв’язного мовлення (див. відповідні розділи програми). Цими завданнями пояснюються всі ті цілі, що визначені в дидактичній структурі до уроку читання.

Звертаємо увагу на такі поняття - «структурні компоненти уроку» та «етапи роботи над текстом». Перших на уроці читання п’ять ( позначені римськими цифрами). Етапи роботи над навчальним текстом починаються на другому етапі уроку («Мотивація навчальної діяльності» – підготовча робота до читання). Наступні продовжуються (виділені) на третьому етапі («Сприйняття та усвідомлення нового навчального матеріалу»).

Час на виконання кожного етапу уроку вказано орієнтовно. Важливо, щоб були враховані дані гігієністів (С.Й.Громбах). Ними доведено, що оптимальна працездатність дитини в системі уроку припадає на восьму - десяту хвилини уроку після дзвоника. Отже, на десятій хвилині уроку доцільно починати вивчення нового матеріалу.

Перший етап (компонент) уроку (повторення вивченого, актуалізація опорних знань) - просунений етап у роботі над текстом (починалось вивчення на попередньому уроці), тому на цьому етапі використовуються значною мірою синтетичні форми роботи, спрямовані на розвиток техніки читання та зв’язного мовлення. Це читання тексту в цілому, робота за картиною (співвіднесення її з текстом), за діафільмом (опис кадрів, розповідь окремих епізодів), словесне малювання, різні види переказу тощо.

Зміст методичної роботи над навчальним текстом на першому етапі уроку частково подібний до змісту на етапі сприйняття нового матеріалу, однак останнім передбачається широка аналітико-синтетична діяльність учнів, як це має бути під час первинного опрацювання тексту, а на першому етапі уроку переважає синтетична робота.

“Орфоепічне” читання - це спеціально навчальне. Воно застосовується на етапі повторення та під час початкового вивчення тексту. Вчитель перечитує текст і зупиняється на тому реченні, де є слово, орфоепія якого потребує засвоєння. Він показує, як слово вимовляється, діти імітують, пояснюють вимову, потім перечитують речення ще раз разом із вчителем. І так опрацьовують наступні. Для такого навчання на текст можна брати 8- 10 слів.

«Тлумачне» читання - теж спеціально навчальне. Воно вкрай необхідне для розвитку активного словника учня. Вчитель ще раз перечитує текст, зупиняється на слові з речення (заздалегідь намічає 10- 12 слів, над значенням яких доцільно попрацювати) і пропонує дібрати (або перечитують синонімічні ряди з дошки) до слова синонім ( «А як інакше можна сказати?»). Введення додаткових слів, близьких за значенням, важливе в процесі переказу (діти нерідко забувають слова з тексту).

Слід звернути увагу на використання під час роботи прийомів за ступенем складності. Так, читання в особах можна проводити тільки після усвідомлення фактичного змісту тексту, складання оповідання за аналогією - після детального аналізу сюжету і поведінки дійових осіб і т.п.

На етапі мотивації навчальної діяльності чітко визначаємо і записуємо на дошці цілі уроку –

Знати: «чарівні» («ввічливі») слова, з якою метою їх вживають.

Вміти: користуватись цими словами під час спілкування з людьми.

(В.Кава. Добраніч, мамочко. - В.Осєєва. Чарівне слово.)

Далі створюємо певні проблемні ситуації як за змістом, так і за формами роботи, щоб пов’язати вивчення наступного матеріалу із попереднім, визначити завдання уроку. Крім того, проводимо підготовчу роботу до читання тексту, словникову (знайомство із словами, знання яких необхідне для розуміння тексту в цілому).

Наступний етап – сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

Первинне читання рекомендуємо здійснювати не за традиційною методикою, коли перший раз новий текст читає вчитель. Психологами доведено, що сполучення графічного та звукового образів слів під час читання відбувається успішніше, якщо учні самостійно співвідносять те, що вони бачать, з тим, як воно має звучати. Саме це вимагає того, щоб учні самі прочитували перший раз новий текст. При цьому удосконалюється техніка читання.

У практиці навчання діти, як правило, позбавлені такої можливості, бо найчастіше перший раз новий текст читає сам учитель (на це орієнтують і методичні посібники). Далі діти читають за тим, що вони почули під час читання вчителем. Відпадає практика самостійного впізнання графічних сигналів ( букв), гальмується формування техніки читання.

У запропонованій методиці первинного читання вчительське читання за партитурою не виключається, але йде після впізнавання тексту учнями як підсумок їхньої самостійної роботи по озвучуванню нового тексту.

Вірші та дуже емоційні прозові тексти перший раз має читати вчитель. Це пояснюється змістом та особливостями їх сприймання. Якщо проводити первинне читання за вказаною методикою, то значно збільшується практика індивідуального читання учнями. Вчитель охоплює первинним читанням всіх учнів класу.

Звертаємо увагу, що до початку читання мовчки та напівголосу (первинне читання) на дошці треба записувати питання (дітям важко їх тримати в пам’яті), після прочитування вимагати відповісти на них, щоб читання не було механічним.

На етапі повторного читання вчитель має можливість проводити різні види та форми читання ( вказані в дидактичній структурі). Обов’язковими є вправи для розвитку техніки читання(на способи, правильність, темп та виразність читання), особливо вони необхідні в 1- 2 класах. Вивчаючи стан навичок у дітей, вчитель знає характер відставання. Отже, завдання з техніки читання мають бути диференційованими, індивідуальними. Доцільним є групування дітей на урок читання за характером відставання (з недостатніми способами читання, малим полем читання, невеликою швидкістю, читання мовчки, з вокалізацією тощо).

У дидактичній структурі визначено систему роботи по опрацюванню фактичного змісту тексту. До різноманітних форм роботи відносимо і складання логічної партитури читання (визначення логічного центру для тексту, найголовніших слів для речення та його частин) - смисловий аналіз, який значно поглиблює осмислення тексту, готує дітей до виразного читання.

Поглиблює розуміння фактичного змісту аналіз тексту за структурою (композиційний). Він важливий не тільки для подальшого складання плану, підготовки учнів до переказу, але й для виразного читання: визначення виконавських завдань, інтонацій, великих і малих пауз. Усвідомлення фактичного змісту тексту досягається поєднанням різних видів аналізу - композиційного, смислового, емоційно-образного, лексико-стилыстичного.

Виразне читання тексту маємо здійснювати за опрацьованою партитурою (розбивкою). Для опрацювання партитури виразного читання нами визначено певну послідовність: 1) з’ясування головної думки для тексту в цілому або частин, якщо текст великий; 2) знаходження логічного центру в залежності від головної думки; 3) розбивка речень на мовні такти (ланки), визначення логічних пауз; 4) виділення логічних наголосів для речення (найголовніші за смислом слова), частин його; 5) визначення мелодики читання в залежності від місця логічного наголосу; 6) опрацювання інтонації читання.

Дидактична структура спрямовує на творчу роботу з виучуваним текстом. Практика свідчить, що саме цьому приділяється недостатньо уваги на уроках читання. Вона орієнтує на оптимальний зміст й ефективні способи навчання (методи та прийоми, форми та засоби), які відповідають сучасним вимогам.

В цілому урок читання має бути уроком читання. Впізнавання сигналів (написане чи надруковане слово) здійснюється на основі графічних образів слів, що накопичуються в пам’яті учнів. Для накопичення цих образів важливе читання у великій кількості. Вирішенню цього завдання підпорядкована вся дидактична структура уроку. Крім того, вона спрямована на збагачення активного словника учнів та розвиток зв’язного мовлення, бо сам процес читання - впізнавання графічних сигналів - відбувається скоріше, якщо слово відоме дітям, застосовувалось ними в мовленні.