Питання для самостійного вивчення.

1. Аналіз прибутків та збитків банку. Аналіз прибутковості та ефективності діяльності банку.

2. Аналіз прибутків та збитків комерційного банку.

3. Формування та дотримання комерційним банком обов'язкових резервів.

4. Формування та дотримання комерційним банком норм обов’язкового резервування .

Інформаційні джерела

1. Банківські операції: Навчальний посібник / Сковира Л.А. – К.: Аграрна освіта, 2010. – с. 122 - 132

2. Котковський В.С., Нєізвестна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2011. – 139 – 152.

3. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

4. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затв. постановою Правління НБУ від 06.07. 2000 р. № 279.

5. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.

6. Правила організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України: Затв. постановою Правління НБУ від 19.03. 2003р. № 124.

7. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків»: Затв. постановою. Правління НБУ від 15.03. 2004 р. № 104.

8. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України: Затв. постановою Правління НБУ від 02.08. 2004 р. № 361.

9. Інструкція про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 07.12. 2004р. № 598.

10. Положення про порядок формування обов'язкових резервів: Затв. постановою Правління НБУ від 16.03. 2006 р. № 91.

Методичні рекомендації

Спочатку прочитайте матеріал підручника (Інтернет – видань). Осмисліть інформацію, виділіть головне, складіть конспект.

Для підвищення фінансової стійкості банку важливе значення має зростання його доходів, а як наслідок — і прибутковості банку, що є одним із основних джерел поповнення власного капіталу банку.

У світовій практиці спостерігається як постійне зростання банківських активів, так і рівня дохідності за ними. І хоча збільшується частка доходів, отриманих у вигляді комісійної винагороди від надання банківських послуг, проценти, отримані від кредитних операцій банку, забезпечують основну частку банківських доходів. Ця тенденція спостерігається і в Україні. При цьому внаслідок слабкого розвитку ринку банківських послуг основна маса банківських доходів одержується у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, що були надані банком платоспроможним клієнтам.

   Структура банківських доходів має такий вигляд:

   Доходи від проведення активних операцій:

- доходи від кредитування;

- доходи від інвестиційних операцій;

   Доходи від комісійних операцій:

- доходи від розрахунково-касового обслуговування;

- доходи від трастових операцій;

- доходи від факторингових операцій;

- доходи від лізингових операцій;

- інші доходи від комісійних операцій.

   Інші доходи.

   Доходи від кредитування складаються з процентів по банківських позиках, а також з облікових процентів, що одержуються при обліку векселів. Близько 70 % доходів банки отримують саме від надання позик.

   Важливе значення для зростання дохідності банків має інвестиційний портфель цінних паперів банку. Обсяги доходу з цього джерела залежать від розміру й структури інвестиційного портфеля, а також дохідності різних видів цінних паперів.

   Основну масу доходу від комісійних операцій банки отримують у вигляді комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Інші види комісійних доходів становлять незначну частку в загальному обсязі доходів з причини нерозвинутості ринку таких послуг, як трастові, факторингові, лізингові та інші.

   До інших видів доходу від комісійних операцій належать:

- комісія за надання гарантій та порук;

- плата за акцептні операції банку;

- плата за фінансування капітальних вкладень та інші інвестиційні послуги; - комісійні за здійснення валютних операцій;

- комісійна винагорода за консалтинговими послугами.

   Оскільки прибуток банку — це різниця між валовими доходами та валовими витратами банку, розглянемо структуру його витрат .

   Структура витрат банку. Витрати банку включають:

   Операційні витрати:

- сплачені проценти за залученими банком коштами;

- сплачена комісія;

- витрати на операції з цінними паперами;

- витрати на валютні операції;

- витрати на розрахунково-касове обслуговування;

- витрати на страхування майна, цінностей, ризику;

- інші операційні витрати.

Неопераційні витрати:

- витрати на утримання персоналу;

- витрати по експлуатації основних фондів банку;

- інші витрати.

Найбільшу частку в загальній сумі витрат банку займають витрати на виплату процентів за залученими банком ресурсами (виплати за депозитами, за рахунками до запитання, за депозитними сертифікатами тощо). Ці виплати набагато перевищують виплати за іншими статтями і становлять більш як половину операційних витрат.

Комісійні виплати — це виплати, які здійснює банк у процесі проведення своїх активних операцій і надання послуг клієнтам, а також витрати з ведення кореспондентських рахунків.

Витрати на валютні операції — це витрати на розрахункове обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.

Неопераційні витрати включають: заробітну плату працівників банку, витрати на утримання приміщень та устаткування й інше.

Банки заінтересовані в збільшенні чистого доходу, і для цього в їхньому розпорядженні є такі можливості:

- підвищення рівня дохідності від використання кожної складової активів;

- здійснення перерозподілу активів на користь тих, що дають найбільший дохід;

- зменшення процентних та непроцентних витрат.

У світовій практиці існує багато показників, що характеризують прибутковість банківських установ. Найважливішими показниками прибутковості банку, що використовується в Україні, є такі:

   ROA — прибутковість банківських активів;

   ROE — прибутковість акціонерного капіталу банку;

   SPRED — процентна маржа.

ROA — це показник, що характеризує співвідношення чистого прибутку банку після сплати податків до активів банку і показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. Цей показник можна виразити такою формулою:

де ЧП — чистий прибуток банку;

А — активи банку.

ROA — показник ефективності роботи менеджерів банку, він показує, як вони справляються з завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи.

   ROЕ — показник, що характеризує відношення чистого прибутку банку після сплати податків до акціонерного капіталу банку і виражається формулою:

де ЧП — чистий прибуток банку;

Ка — акціонерний капітал банку.

ROЕ — показник, що вимірює дохідність акціонерного капіталу банку. Його значення особливо цікавить акціонерів банку, оскільки воно приблизно дорівнює розміру чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу.

   SPRED — показник, що показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установи банків. Посилення конкуренції приводить до скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показник визначається за формулою:

   Для аналізу прибутковості банків використовують також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧПа) та чиста процентна маржа (ЧПМ).

Ліквідність та платоспроможність комерційного банку є одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість банківської установи, вони показують достатність власних коштів того чи іншого банку для забезпечення захисту інтересів його вкладників та інших кредиторів, а також характеризують здатність банківської установи забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань.

   Лiквiднiсть — це здатнiсть банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань. Вона визначається збалансованiстю мiж термінами i сумами погашення активiв та термінами i сумами виконання зобов’язань банку, а також термінами та сумами інших джерел та напрямів використання коштів типу видачі кредитів та понесених витрат.

Платоспроможнiсть — здатність юридичної чи фiзичної особи своєчасно i повнiстю виконати свої платiжнi зобов’язання.

Одним із найважливіших завдань управління банком є забезпечення належного рівня ліквідності. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість залучати грошові кошти за прийнятною ціною тоді, коли вони потрібні. Це означає, що банк повинен у будь-який час мати змогу задовольнити вимоги своїх клієнтів про зняття грошових коштів з їхніх рахунків.

Дотримання банком належного рівня ліквідності залежить від кількох основних чинників:

- наявності у банку необхідної суми ліквідних коштів;

- можливості залучення ліквідних коштів шляхом їх позичення чи продажу активів.

Поняття ліквідності банку ширше, ніж поняття платоспроможності. Воно включає здатність банку виконувати не лише боргові й позабалансові зобов’язання, а й забезпечувати грошовими коштами своїх клієнтів. Іншими словами, ліквідність банку обов’язково передбачає платоспроможність, але, крім неї, ще й можливості вести окремі категорії активних операцій.

Недостатній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності в установи банку фінансових труднощів. У цій ситуації він, як правило, втрачає депозити, що зменшує його готівкові кошти та змушує реалізовувати найліквідніші активи.

До групи показників, що характеризують капітал банку, входить норматив платоспроможності.

   Норматив платоспроможностi банку (Н3) — спiввiдношення капіталу банку i сумарних активiв, зважених щодо відповідних коефiцiєнтів за ступенем ризику .

   Спiввiдношення капіталу банку (К) й активiв (Аp) визначає достатнiсть капiталу банку для здійснення активних операцiй з урахуванням ризикiв, що характернi для рiзноманiтних видiв банкiвської дiяльностi.    Норматив платоспроможностi (Н3) обчислюється за формулою

   При визначеннi платоспроможностi банку його активи пiдсумовуються з урахуванням коефiцiєнтiв їх ризикiв.

   Нормативне значення нормативу Н3 не може бути нижчим 8%.    Активи комерцiйного банку подiляються на п’ять груп за ступенем ризику вкладень та можливостi втрати частини вартостi.

   Нормативи ліквідності:

- миттєва лiквiдність;

- загальна лiквiдність;

- спiввiдношення високолiквiдних активiв до робочих активiв банку.

   Норматив миттєвої лiквiдностi (Н5) розраховується як вiдношення суми коштiв на кореспондентському рахунку (Ккр) та в касi (Ка) до поточних рахунків (Пр):

   Нормативне значення нормативу Н5 має бути не меншим 20%.    Норматив загальної лiквiдностi (Н6) розраховується як вiдношення загальних активiв (А) до загальних зобов’язань банку (З):

   Нормативне значення нормативу Н6 має бути не меншим 100%.    Норматив вiдношення високолiквiдних активiв до робочих активiв банку (Н7) характеризує частку високолiквiдних активiв (Ва) в робочих активах (Ра) i розраховується за формулою:

   Нормативне значення нормативу Н7 має бути не меншим 20%.

   У процесі своєї діяльності комерційні банки несуть певні ризики у зв’язку з проведенням активних операцій. Тому з метою пiдвищення надiйностi та стабiльностi банкiвської системи, захисту кредиторiв i вкладникiв вони формують резерви для покриття можливих втрат від проведення активних операцій.    Одним з таких резервів є резервний фонд комерційного банку. Порядок відрахувань у цей фонд та його використання встановлюються загальними зборами акціонерів банку.    Резервний фонд повинні формувати всі комерційні банки в розмірі 5 % від суми отриманого прибутку. Якщо за результатами діяльності за рік банк має збитки, вони повинні відшкодовуватися за рахунок коштів цього фонду.

Наступним видом резервів комерційного банку є резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операціями банкiв. Порядок формування та нормативи відрахувань до нього встановлюється Національним банком України.

   Комерційні банки також формують резерви для відшкодування можливих втрат від ебіторської заборгованості. Порядок формування та використання таких резервів також регламентується Національним банком України.

Розглянемо детальніше порядок формування та використання останніх двох видів резервів.

Резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операціями банкiв. Комерцiйні банки формують резерв для покриття можливих збиткiв, що можуть бути завдані в результатi його кредитної дiяльностi.

Комерцiйні банки зобов’язані створювати резерви для вiдшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентiв та комiсiй) за всiма видами наданих кредитів у національній та iноземнiй валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), надані гарантіії та поручительства.

Не створюється резерву за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного комерційного банку.

Резерв використовується на покриття безнадiйної заборгованостi, яка виникла від кредитної діяльності банку. Розмiр резерву визначається відповідно до загальної суми всiх кредитів, класифiкованих за ступенем ризику і з урахуванням коефiцiєнтів ризику.

Резерв подiляється на резерв під стандартну та нестандартну кредитну заборгованість.    Нестандартна кредитна заборгованість включає в себе кредити пiд контролем, субстандартнi, сумнiвнi, безнадiйнi кредити.

Комерцiйний банк зобов’язаний щоквартально уточнювати загальний обсяг резерву вiдповiдно до сум фактичної кредитної і депозитної заборгованостi за станом за останній робочий день звiтного кварталу за групами ризику. Бухгалтерськi проводки у зв’язку зі змiною розмiру резерву за попереднiй перiод комерцiйний банк зобов’язаний здiйснювати до кiнця кварталу, наступного за звiтним.

Кошти резерву під стандартну кредитну заборгованість враховуються комерцiйним банком при розрахунку розміру капіталу та відповідних економічних нормативів, установлених Національним банком України.

Визначаючи розмір резерву, комерцiйні банки здiйснюють класифiкацiю виданих кредитів і депозитів та оцiнку кредитних ризикiв з урахуванням таких чинників:

- фiнансового стану позичальника;

- погашення позичальником кредитної заборгованостi за основним боргом та процентів за нею.

Резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операціями банкiв. Комерцiйні банки формують резерв для покриття можливих збиткiв, що можуть бути завдані в результатi його кредитної дiяльностi.

Комерцiйні банки зобов’язані створювати резерви для вiдшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентiв та комiсiй) за всiма видами наданих кредитів у національній та iноземнiй валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), надані гарантіії та поручительства.

Не створюється резерву за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами іж установами в системі одного комерційного банку.

Резерв використовується на покриття безнадiйної заборгованостi, яка виникла від кредитної діяльності банку. Розмiр резерву визначається відповідно до загальної суми всiх кредитів, класифiкованих за ступенем ризику і з урахуванням коефiцiєнтів ризику.

Резерв подiляється на резерв під стандартну та нестандартну кредитну заборгованість.

Згiдно з оцiнкою фiнансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити класифікують за такими категорiями:

- клас “А” — фiнансова дiяльнiсть дуже добра i дає змогу погашати основну суму кредиту та вiдсоткiв за нею у встановленi строки. Одночасно можна зробити висновок, що фiнансова дiяльнiсть i надалi здiйснюватиметься на такому самому високому рiвнi;

- клас “Б” — фiнансова дiяльнiсть добра або дуже добра, але немає можливостi пiдтримувати її на цьому рiвнi протягом тривалого часу;

- клас “В” — фiнансова дiяльнiсть задовiльна, але спостерiгається чiтка тенденцiя до погiршення;

- клас “Г” — фiнансова дiяльнiсть погана i спостерiгається її чiтка циклiчнiсть протягом коротких перiодiв часу;

- клас “Д” — фiнансова дiяльнiсть свiдчить про збитки i очевидно, що нi основна сума кредиту, нi вiдсотки за нею не можуть бути сплаченi.