2. Принципи банківського кредитування.

Принципи банківського кредитування (в широкому розумінні — принципи кредитування взагалі, що є єдиними для всіх форм кредиту) — це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об’єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб’єктів чіткого дотримання принципів кредитування. Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування:

1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

3) часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичальників — господарських суб’єктівПринцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.

Принцип поверненості означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Мета реалізації цього принципу — зменшити ризик кредитної операції. Принцип строковості означає, що позичка має бути повернена позичальником банкові у визначений в кредитному договорі строк. Кредит обов’язково має бути повернений у певний заздалегідь обумовлений час.

Принцип платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна операція обов’язково має приносити кредиторові певний доход у формі відсотків. Відсоток — плата позичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за її використання.

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник не може витрачати кредит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованість позички на певний господарський об’єкт. Закономірність переходу до кредитування господарського суб’єкта, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов’язково повинен розрізняти об’єкти кредитування, насамперед ті з них, які пов’язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

3. Облік наданих кредитів та облік забезпечення кредитних операцій.

Кожний банк доходить до своєї власної кредитної політики. Тому головне питання полягає не тільки в її наявності, але й в її якості (ступені дотримання принципів кредитної політики, зокрема, ефективності, оптимальності). Організація кредитних взаємовідносин банку з позичальником визначається багатьма факторами, включаючи розмір та вагу банку, кваліфікацію банківських працівників, котрі відповідають за оформлення позики, обсяг кредитного портфеля, види позик та ін. Як ми згадували раніше, одним з елементів кредитної політики є організація кредитного процесу. Кредитні працівники повинні бути ознайомлені з банківською кредитною політикою, особливо з вимогами щодо заповнення й ведення документації та з методами кредитування, включаючи процес затвердження позики.

Добре організована система з чітким веденням реєстрації і бухгалтерії має вирішальне значення. З огляду на це особливого змісту повинно набувати ведення картотеки кредитної інформації, котра буде внутрішньою, хронологічною та всеосяжною реєстрацією взаємовідносин банку з клієнтом. Зміст картотеки зазвичай виходить поза межі суто кредитних стосунків і зачіпає реєстрацію усіх видів діяльності між контрагентами (окрім взаємовідносин довірчого характеру). Зміст картотеки, для прикладу, може містити:

- копії кореспонденції між клієнтом та банком;

- записи, підготовлені персонгалом банку в якості детального звіту про контакти з клієнтом;

- копії документів про проведений кредитний аналіз та затвердження позик, підготовлених працівниками банку, на яких є підписи затверджуючих співробітників, і, у разі відмови на прохання про надання позики, причини відмови;

- копії договорів та угод, кредитних угод, обмежень отримання інвалюти та іншої документації, що стосується взаємовідносин з клієнтом;

- копії звітів про результати аналізу доходності відносин з клієнтом.

З умов конфіденційності доступ банківських працівників до картотеки обмежений. Працівники банку матимуть змогу отримувати з неї інформацію в міру необхідності.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді наступних етапів.

1 етап. Формування портфеля кредитних заявок.

2 етап. Проведення переговорів з потенційним клієнтом.

3 етап. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту та форму його надання.

4 етап. Оформлення кредитної справи.

5 етап. Робота з клієнтом після отримання ними позики.

6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.