Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

Первіснообщинний устрій – найтриваліший період розвитку людства. Він починається з моменту появи людини на землі і завершується формуванням класового суспільства та виникненням держави. Велика частина історії людства припадає на період первісності.

Первіснообщинний устрій характеризується наступними ознаками:

- низьким рівнем розвитку продуктивних сил і повільним їх вдосконаленням;

- низьким темпом розвитку суспільства;

- колективним привласненням природних ресурсів та результатів виробництва;

- зрівняльним розподілом, соціальною рівністю;

- відсутністю приватної власності, експлуатації, класів і держави.

Періодизація історії людства на стадії первіснообщинного устрою досить складна. Відомо декілька варіантів. Найчастіше користуються археологічною схемою. Відповідно до неї історія людства ділиться на три великі етапи залежно від матеріалу, з якого виготовлялися знаряддя праці:

- кам'яне століття: 3 млн. років тому – кінець III тисячоліття до н.е.;

- бронзове століття: кінець III тисячоліття – I тисячоліття до н.е.;

- залізне століття: I тисячоліття до н.е.

Останні два етапи пов'язані з появою перших державних утворень. Хронологічно первісне суспільство співпадає з кам'яним століттям, яке можна розділити на три періоди:

- палеоліт (стародавнє кам'яне століття): 3 млн. – 12 тис. років до н.е.;

- мезоліт (середнє кам'яне століття): 12 – 8 тис. років до н.е.;

- неоліт (нове кам'яне століття): 8 – 3 тис. років до н.е.

У різних племен і народів поява певних форм праці та суспільного життя відбувалася у різні періоди. Разом з тим для всіх первісних суспільств характерна наявність кількох загальних рис. По-перше, основною формою господарської практики було привласнююче господарство, яке відрізнялося тим, що людина лише користувалася природними ресурсами. По-друге, основою виробничих відносин первісного ладу була колективна, громадська власність на знаряддя праці і засоби виробництва, що характеризувалася низьким рівнем і повільними темпами розвитку продуктивних сил, зрівняльним розподілом матеріальних благ.

Найтриваліший період – палеоліт (3 млн. – 12 тис. років до н.е.). Першими формами господарської діяльності людини були полювання, рибальство і збирання. Археологічні знахідки дозволяють судити про прийоми і об'єкти полювання. Спочатку воно носило загінний, спеціалізований характер. Останнє пов'язане з перевагою певного виду тварин, наприклад, оленів, слонів, мамонтів і т.д. Також використовувалися колективні прийоми полювання. Спис був головним знаряддям мисливців. Збирання доповнювало мізерний раціон первісної людини живильними злаками та корінням.

Найважливішою рисою, що відрізняє людину від тварини, є уміння виготовляти знаряддя праці. Вважають, що перші кам'яні знаряддя з'явилися близько 2,5 млн. років назад. Це були камені з гострими краями і отщепи від них. Такими знаряддями можна було зрізати гілку, зняти шкуру з убитої тварини, розколоти кістку або викопати корінь. Їх набір був невеликий. Людина, що виготовляє ця знаряддя, отримала назву «людина уміла» (homo habilis).

Близько 1 млн. років назад з'явився новий вид попередника людини – пітекантроп (мавполюдина). Ця істота ще нагадувала тварину. Вона була покрита шерстю, мала низьке чоло і сильно видані вперед надбрівні дуги. Але розмір її мозку був вже досить великим, наближаючись до розміру мозку сучасної людини. Пітекантроп навчився робити різні знаряддя праці з каменя – рубало правильної форми, шкрібла, різці. Ними можна було рубати, різати, стругати, копати, вбивати тварин, знімати шкури, обробляти туші. З часом кількість знарядь зростала. Вже в ранньому палеоліті (3 млн. років – 200 тис. років до н.е.) деякі археологи виділяють набір знарядь з 30 – 40 функціями. У епоху середнього палеоліту (200 – 40 тис. років до н.е.) з'явилися трикутні, пластинчасті і загострені гостроконечники, рубала, списи.

Основним заняттям людей залишалося полювання. Його ефективність в цей період збільшилася завдяки появі списометалки. Широко використовувалися пастки, ями, ловецькі огорожі, сітки. За допомогою гарпунів, сіток, примітивних риболовецьких гачків люди ловили рибу.

Високого рівня досягла техніка виготовлення кам'яних знарядь. Вони виготовлялися з пластин правильної форми, які відокремлювали, «віджимали» від ядер призматичної форми. Пластини різних розмірів піддавали додатковій обробці, притупляючи краї або знімаючи за допомогою кістяного чи дерев'яного інструменту тонкі луски з поверхні. Найпридатнішим каменем для виготовлення знарядь був кремінь, що часто зустрічається в природі. Його ножевидні пластини мали такі гострі краї, що ними можна було голитися. Використовували і інші мінерали, що були тверді, але легко розколювалися, наприклад, вулканічне скло (обсидіан). З'явилися кам'яні зернотерки, макогони для розтирання зерна, горіхів та коріння, вкладишеві знаряддя, кременеві наконечники.

Подальший розвиток отримала обробка кістки. Вчені іноді називають кінець палеоліту «кістяним століттям». Серед археологічних знахідок є кинджали, наконечники списів, гарпуни, голки з вушком, шило і т.п. Кістяні вироби прикрашали різьбою – орнаментом або зображеннями тварин, що, як вважали, додавало їм особливу силу. Всього сьогодні відомо близько 150 типів кам'яних і 20 типів кістяних зарядь епохи палеоліту.

Виявлені сліди перших довготривалих поселень, у яких люди жили від декількох місяців до сотень років. Житлом слугували землянки, курені, переносні намети – чуми. Знайдені залишки прикрас, що дозволяють відтворити одяг того часу.

У епоху пізнього палеоліту на зміну первісному ладу прийшла родова община, що об'єднувала людей одного роду. Вона мала колективну власність і вела господарство на основі вікового та статевого розподілу праці, заснованого на простій кооперації праці. Чоловіки займалися полюванням, рибальством, виготовленням знарядь, а жінки – збиранням, приготуванням їжі, підтримкою вогню, вихованням дітей.

До появи парного браку спорідненість встановлювалася по материнській лінії. Жінка в цей період грала провідну роль у господарстві. Таким чином, першим ступенем родового ладу був матріархат, який продовжувався до періоду розповсюдження металу.

У кінці палеоліту відбулася «зоологічна катастрофа». Різко скоротилася чисельність великих тварин, а деякі види повністю зникли. Це призвело до значного зменшення чисельності населення та змін в господарському житті людей.

У епоху мезоліту (12 – 8 тис. років до н.е.) почався відступ льодовика на північ та настала, як кажуть геологи, сучасна епоха. Тварини, що пристосувалися до холодного клімату, вимерли, як це трапилося з мамонтом або шерстистим носорогом. Певну роль в зникненні цих тварин відіграли і люди, які активно на них полювали.

Були зроблені нові успіхи в обробці каменя. Кам'яні знаряддя були представлені мікролітичною технікою. До мікролітичних знарядь – мініатюрних знарядь праці з каменя правильної геометричної форми – відносилися знаряддя типу сокири, палиць, різців, проколів. Наконечники і леза ножів, списів, гарпунів робилися як своєрідні вкладиші з тонких кременевих пластинок. Для обробки дерева почали використовувати кам'яну сокиру. Одне з найважливіших досягнень цієї епохи – винахід лука, зброї для дальнього бою – дозволило успішніше полювати на звірів та птахів. Люди навчилися робити сильця, сітки і мисливські пастки. Отримало розвиток індивідуальне полювання на дрібних і середніх тварин.

Люди здобували їжу не тільки на полюванні. Зникнення або скорочення чисельності крупних тварин примусило все частіше вживати в їжу рибу і молюсків. Рибальство велося за допомогою гарпунів, острогів, сітками; використовувалися видовбані човни. З'явився морський звіробійний промисел. Почалося одомашнення тварин.

Первісні общини шукали і освоювали нові джерела прожитку, нові методи зменшення залежності від природи. Це дозволило людям рідше переселятися з місця на місце. Перші ознаки регулярного збору диких злаків виявлені на території Палестини. Тут в X – IX тисячоліттях до н.е. жили мисливці і риболови, які вже не кочували, а проводили значну частину часу на одному місці. Жили вони в поселеннях, що складалися з невеликих круглих будинків. Ці житла трохи заглиблювали в землю, стіни обмазували глиною, змішаною з піском та дрібними камінцями; підлоги вистилали кам'яними плитками. Верхня частина домів нагадувала курінь. Стоянки в Палестині – це перший відомий нам приклад, що свідчив про початок переходу від кочового до осілого способу життя. У епоху мезоліту була остаточно заселена Євразія. Людина все далі розселялася на північ. Вона дійшла до берегів Балтики та Льодовитого океану.

Неоліт (8 – 3 тис. років до н.е.) характеризується завершенням розвитку вищої форми привласнюючого господарства та переходом до виробничого господарства, тобто заснованого на виробництві людиною матеріальних благ, необхідних для її життя та діяльності.

У епоху неоліту відбулися перший суспільний розподіл праці – на землеробство та скотарство – що сприяло розвитку продуктивних сил та виникненню обміну; другий суспільний розподіл праці – виділення ремесла з сільського господарства – сприяв індивідуалізації праці, виникненню та розвитку приватної власності.

Істотні зміни в техніці, формах виробництва, способі життя, освоєння людиною нових територій та ефективне їх використання носили радикальний характер. Ці зміни прийнято називати «неолітичною революцією». Вона зайняла не десятки і навіть не сотні років, а тисячоліття. Для тих часів такі темпи не були повільними.

Перехід до землеробства став прогресом в розвитку продуктивних сил. Земля скопувалася дерев'яними палицями і мотиками; жнива проводилися серпами з кременевими лезами; зерна розтиралися на кам'яній плиті або в зернотерці. В період неоліту люди освоїли практично всі відомі на сьогоднішній день сільськогосподарські культури. Проте землеробство було поширене дуже нерівномірно. Перші осередки землеробства виявлені на території сучасного Єгипту, Палестини, Ірану, Іраку, південної частини Середньої Азії. Сучасні археологічні і палеоботанічні дослідження дають підставу говорити про чотири самостійні походження культурних рослин: Передня Азія, де вже в VII – VI тисячоліттях до н.е. культивувалися польові злаки – ячмінь та пшениця; басейн річки Хуанхе, де в IV – III тисячоліттях до н.е. вирощувалися китайське просо (чумиза), рис, гаолян; Центральна Америка, де в V – IV тисячоліттях до н.е. почали розводити боби, перець, а до III тисячоліття – маїс (кукурудзу); Перуанське нагір'я, де в III тисячолітті до н.е. вирощували перець, бавовну, боби та інші рослини.

Скотарство перетворилося на важливу галузь господарства, хоча воно було поширене теж нерівномірно. В період неоліту були одомашнені вівці, свині, кози, корови. Пастушачі племена мешкали у степах Північної Африки, Аравії, Середньої і Центральної Азії.

Першим виробництвом стало гончарне ремесло. Глиняний посуд дозволив людині значно поліпшити приготування і зберігання їжі. Гончарна труба – піч для випалення глиняних виробів – вперше з'явилася на Сході. Гончарний круг відомий з IV тисячоліття до н.е. Його поява значно підвищила продуктивність праці і дозволила поліпшити якість глиняного посуду. Розвиток отримало ткання. Тканини виготовлялися з льняних ниток на ткацькому верстаті.

У VI – IV тисячоліттях до н.е. на територіях сучасної Індії, Єгипту, Передньої Азії зародилося металургійне виробництво. Першим металом, який привернув увагу людей, була мідь, напевно, самородна. Вона поступалася в твердості каменю, але при нагріванні з неї можна було зробити голки, шила, риболовецькі гачки. З міді робили прикраси – намиста, підвіски, кільця, браслети. У III тисячоліть до н.е. окрім міді почали використовувати її сплав з іншими металами (свинець, олово), що додавало їй твердості, – бронзу. Незабаром вона розповсюдилася по всьому Старому Світу, але як і раніше була невідома в Америці. Процес виробництва мідних виробів менш трудомісткий, ніж виготовлення знарядь праці з кременю. Спочатку метали виплавлялися шляхом випалення руди на багатті, потім її нагрівали в суміші з деревним вугіллям в плавильних печах.

Кам'яна техніка була представлена шліфуванням, розпилюванням, свердленням. Кам'яні знаряддя – мотики, зернотерки, ступки, леза для серпів, ножів, кинджали – виготовлялися з кременя, нефриту та ін. Голки, шила, ложки робилися з кістки, зокрема слонячої.

Мідні знаряддя, також як і вироби з інших металів, представлені сокирами, кинджалами, наконечниками списів, риболовецькими гачками, голками, цвяхами. Мідна мотика з дерев'яною ручкою та лопата широко використовувалися у землеробстві.

Збільшення кількості сільськогосподарських та ремісничих продуктів праці сприяло розширенню обміну, що виник меж землеробськими і скотарськими племенами. У середині общини обмін здійснювався в натуральній нееквівалентній формі, у порядку зрівняльного розподілу вироблених продуктів. Обмін між спеціалізованими общинами ставав регулярнішим. Проте загального еквівалента, тим більше в грошовій формі, господарська практика поки що не виробила. Можна говорити лише про зародження товарного виробництва, створення окремих продуктів в таких кількостях, що перевищували потреби сім'ї і общини та призначення їх для обміну з іншими общинами, про формування ринкових відносин, хоч і в примітивній формі. Розвиток обміну стимулювало вдосконалення продуктивних сил.

З переходом до осілого існування різко змінилася кількість спільно проживаючих людей. Общини мисливців були невеликими, близько 20 чоловік або трохи більше. Вони могли розростатися тільки при достатніх запасах їжі. Перехід до виробничого господарства привів до помітного збільшення розмірів общини, до виникнення територіальних общин, які були постійними поселеннями, що налічували десятки, а то і сотні житлових будинків, культові споруди, майстерні. Житлом служили глинобитні будинки.

У IV тисячолітті до н.е. з'явилися ознаки вичерпання потенціалу неолітичної цивілізації. Кам'яні знаряддя, навіть найдосконаліші, були трудомісткі у виготовленні і недостатньо надійні. Вони не були здатні задовольнити різноманітні потреби людини і суспільства, що постійно ускладнювалися.

Почався перехід до чергового етапу – енеоліту (мідно-кам'яного століття). У цей період переважаючим матеріалом став метал, спочатку мідь, золото, потім бронза, починаючи з I тисячоліття до н.е. – залізо і його похідні, а саме чавун та сталь.

Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронза), технологій (системи зрошуваного і плугового землеробства), посилення майнової нерівності, зародження приватної власності неминуче вели до виникнення класів та держави.

Руйнування первісного суспільства в різних регіонах світу відбувалося в різний час. Різноманітними були і моделі подальшого господарського розвитку. В кінці IV тисячоліття до н.е. в Месопотамії, а потім в Єгипті виникли перші держави.