1.6. Періодизація історії економіки та економічної думки

До найважливіших проблем історико-економічної науки належить проблема періодизації, тобто виділення тривалих у часі історичних епох, які послідовно змінять один одного. Періодизація історії економіки та економічної думки дозволяє не тільки спростувати науково неспроможну точку зору про те, що всесвітній історико-економічний процес – випадкове, безсистемне, хаотичне нагромадження не зв'язаних між собою подій, але дозволяє проникнути у внутрішню логіку зміни однієї епохи на іншу, дозволяє зрозуміти основні закономірності економічного розвитку суспільства, прослідкувати внутрішній взаємний зв'язок і взаємообумовленість різних чинників, які і зумовлюють перехід суспільства від однієї значущої стадії розвитку до іншої. Вчені різних країн розробили декілька десятків моделей періодизації економічної історії та історії економічної думки. Більшість з них можна систематизувати в наступних основних концепціях.

У основу першої концепції закладена ідея про те, що всесвітньо-історичний процес є безперервне, послідовне сходження людства від найбільш ранніх, примітивних форм господарської діяльності до сучасних високорозвинутих форм економічної діяльності. В рамках даного підходу можна виділити наступні основні теорії періодизації.

1. Теорія російського мислителя 18 століття С.Е. Десницького, який, виходячи з ідеї про постійне ускладнення форм господарської діяльності, виділив 4 основних стадії розвитку людства: збиратства, скотарства, землеробства, комерції.

2. Російський учений Л.И. Мечников запропонував періодизацію економічної історії виходячи із ступеня розвиненості водних шляхів: річковий період (стародавній світ), середземноморський період (середні віки), океанічний (новий і новітній час).

3. Тристадійна модель періодизації німецьких учених Карла Бюхера і Бруно Гільденбрандта заснована на критерії довжини шляху товарів від виробника до споживача:

а) стадія замкнутого домашнього (натурального) господарства (стародавній світ – середина ХІІІ ст.). У цей період товар-продукт проходив від виробника до споживача у середньому відстань близько 1 милі, тобто практично це означало украй слабкий розвиток товарно-грошових відносин, оскільки значна частина продукції споживалася на місці, а також був дуже обмежений круг виробників і споживачів;

б) стадія грошового або міського господарства хронологічно тривала з другої половини ХIII ст. до кінця ХVIII ст. У цей період товар долав відстань не більше декількох десятків миль, тобто до найближчих ринків, а виробник працював на конкретного споживача;

в) третя стадія – це стадія кредитного господарства, коли товари на шляху до споживача долають в принципі необмежену відстань (тисячі або навіть десятки тисяч миль), а виробник працює вже не на конкретного споживача, а на світовий ринок. Хронологічно цей період займає ХIХ і ХХ століття.

4. Четвертою теорією періодизації економічної історії є формаційна концепція всесвітньо-історичного процесу, розвинена в рамках марксизму. Відповідно до неї вся історія ділиться на декілька крупних епох (суспільно-економічних формацій), в основі кожної з них лежить певний спосіб виробництва матеріальних благ, тип власності, характер з'єднання засобів праці, знарядь праці і робочої сили, а також базові принципи розподілу і споживання матеріальних благ. Весь цей комплекс економічних принципів і відносин марксизм позначає як економічний базис формації. Цей базис формує адекватну собі соціально-політичну надбудову, у яку марксизм включає державу, політичну і правову систему суспільства, соціально-класову структуру, суспільну свідомість і ментальність, мораль, моральність, культуру тощо. При трансформації базисних принципів і параметрів видозмінюється і соціально-політична надбудова, що і створює необхідні передумови для переходу від однієї формації до іншої.

У відповідність з цією теорією виділяється п'ять основних суспільно-економічних формацій, які, послідовно змінюючи одна одну, і зумовлюють еволюцію людства від найбільш примітивних ранніх форм економічної діяльності до сучасних. До таких формацій К. Маркс і Ф. Энгельс відносили:

• Первіснообщинну (з найдавніших часів – до VI ст. до н.е.), яка характеризувалася украй низьким рівнем розвитку примітивних знарядь праці, продуктивності праці, відсутністю надбудови, об'єктивно-фізіологічним характером примушення до праці.

• Рабовласницьку (V ст. до н.е. – V ст. н.е.) – удосконалюються знаряддя праці, виникають антагоністичні класи, суб'єктивний характер примушення до праці, деспотична державність.

• Феодальну (VI – ХVI ст.) – виробництво концентрується у сфері аграрних відносин, зберігається суб'єктивний характер позаекономічного примушення до праці, інститут приватної власності носить половинчастий, незавершений характер.

• Капіталістичну (у ХVI – ХХ ст.) – характерний розвиток виробничих сил на базі декількох науково-технологічних революцій, трансформація і затвердження інституту приватної власності, відмова від позаекономічного примусу до праці і надання цьому явищу об'єктивно-економічного характеру, аграрний і промисловий перевороти і перехід до фабрично-заводської форми організації праці.

• Комуністичну формацію, яка повинна була початися, на думку класиків марксизму, на рубежі ХIХ – ХХ ст. Дана стадія не отримала всесвітньо-історичного масштабу і обмежилася порівняно невеликою групою країн в Європі і Азії.

5. Інституційно-технологічний підхід отримав широку популярність у ХХ ст. в так званій Американській Інституційній школі (Белл, Тоффлер, Ростоу). У відповідність з ним економічна історія ділиться на три великі епохи:

• доіндустріальну (з Х тис. до н.е. до середини ХVIII ст.). для неї характерні низький рівень економічного розвитку, широке застосування фізичної праці переважне в аграрному секторі.

• індустріальну (ХVIII ст. – кінець ХХ ст.) для неї характерне широке застосування машин і механізмів, переміщення центру тяжіння економічного виробництва з села у місто, процесу кооперації і спеціалізації.

• постіндустріальну – характерне широке застосування високих технологій, впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, широкий розвиток сфери фінансів, послуг, обробки інформації.

Друга група теорій – циклічного круговороту стала особливо популярною в історико-економічній літературі в останні 60-70 років, хоча перші з них були створені ще в початку XVIII ст. Так, італієць Дж. Віко, висунувши концепцію історичних кругів, стверджував, що розвиток всіх народів йде по циклах. Е. Мейер висловив думку про те, що історія людства є рядом замкнутих циклів, наприклад: стародавній світ, середньовіччя – у кожному з них присутні елементи як феодальної, так і капіталістичної економіки, у будь-якому з циклів можна знайти і вільну, і найману, і примусову працю.

Третя група – теорії цивілізацій, що близько стоять до теорій циклічного круговороту. Цивілізаційний підхід будується на аналізі внутрішніх особливостей даної цивілізації: передбачається, що цивілізація характеризується певною економічною системою, етнічним корінням, релігією, філософією, стилем творчого мислення, особливим принципом життя цивілізації. Цей принцип об'єднує людей у народ даної цивілізації, забезпечує його єдність впродовж всієї історії.

У арсеналі сучасної цивілізаційної теорії присутня також думка про те, що світова історія у своєму розвитку пройшла наступні етапи: етап локальних цивілізацій (шумерська, егейська, ін.), етап особливих цивілізацій (індійська, європейська), етап глобальної людської цивілізації, коли світова спільнота оформилася і стала виступати як єдиний цілісний організм.

Ці і ряд інших теорій створюють в своїй сукупності достатньо цілісну і в основному науково обґрунтовану картину розвитку всесвітньо-історичного процесу, хоча жодна з цих теорій і не може вважатися єдино правильною.