9.3. Модель державного регулювання Дж. М. Кейнса

У той же час історичними умови виникнення кейнсіанства стали: ускладнення структури виробництва і ринку; функціонування недосконалих форм конкурентної боротьби і втрата ринковим механізмом автоматичного саморегулювання; світова криза надвиробництва і затяжний характер депресії 1929 –1933 рр.; масове безробіття.

Особливості економічних поглядів кейнсіанців: застосовується макроекономічний підхід до аналізу економічної дійсності; підлягають корінному перегляду основні постулати неокласицизму : віра в ефективність ринкового механізму саморегулювання; доводиться необхідність державного втручання в економіку, розробляються його форми та інструменти. Родоначальником економічної школи був Джон Мейнард Кейнс (1883 – 1946) – професор політекономії Кембриджського університету, політичний діяч. Основний твір – “Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей” (1936). Методологією його моделі державного регулювання було: відмовився від тези неокласиків про існування роздільних ринків і увів до аналізу наявність єдиного ринку, в якому пов’язані між собою такі складові, як ринки грошей, товарів і ресурсів; розглядає загальні взаємозв’язки між економічними явищами, сукупні, агреговані показники і започатковує макроекономічний аналіз.

Доводить, що не пропозиція створює свій власний попит, а навпаки, сукупний попит формує в кожний даний момент певну величину сукупної пропозиції.

У рамках короткого періоду виробники постачають на ринок певну кількість товарів залежно від виручки, яку вони отримують після реалізації продукції. Вона має назву ціни пропонування.

Прогнозуючи результати своєї діяльності, виробники очікують фактично отримати за кожний обсяг виробництва певну ціну. Цю очікувану виручку Кейнс називає ціною попиту.

Реальні обсяги виробництва завжди спрямовані до рівня, за якого ціна пропозиції і ціна попиту збігаються. Цей рівень називає ефективним попитом.

В

Ціна пропозиції

иручка

Ціна попиту

Ефективний попит

Обсяг виробництва

Оскільки у короткому періоді рівень виробничих потужностей залишається незмінним, то обсяг сукупної пропозиції визначається зайнятістю, яка, в свою чергу, залежить від ефективного попиту.

Загальна економічна рівновага може установлюватись при неповній зайнятості. На відміну від неокласиків, Дж. Кейнс довів, що не існує гнучкого цінового механізму установлення рівноваги: підприємці, що зіткнулися з падінням попиту на свою продукцію, в умовах монополізму не знижують ціни, а скорочують обсяги виробництва і звільняють робітників. Саме за рахунок виштовхування в число безробітних якоїсь частини робітників в економічній системі встановлюється рівновага.

Основна умова макроекономічної рівноваги (інвестиції дорівнюють заощадженням) виконується не завжди, оскільки дії суб’єктів інвестиційної діяльності і суб’єктів, що формують збереження, визначаються різними мотивами. Інвестиції виступають функцією реального відсотка, збереження – функцією доходу. Причому внаслідок дії “основного психологічного закону” разом із зростанням зайнятості і сукупного доходу збільшується і особисте споживання, але меншими темпами, ніж зростає доход. Внаслідок цього збільшується та частина доходу, яка іде на збереження. Вона вилучається з обігу, внаслідок чого попит на споживчі товари падає і падає відповідна величина ефективного попиту. Тому необхідна екзогенна сила нарощування останнього. Такою силою стає автономне державне інвестування.

За держбюджетні кошти держава вводить у дію нові виробничі потужності, збільшує зайнятість, а значить і рівень доходів. Частину доходів робітники витратять на споживчі товари, чим спровокують зростання попиту, цін і розширення виробництва, а частину направлять в збереження. Даний процес поширюється на інші галузі і врешті-решт приведе до зростання доходу. Коефіцієнт розширення темпів зростання сукупного попиту, точніше доходу, порівняно з темпами росту інвестицій, Дж. Кейнс називає мультиплікатором:

,

де М – мультиплікатор;

y – приріст сукупного доходу;

І – приріст інвестицій.

Бюджетна політика держави націлена на створення необхідної величини сукупного попиту, доповнюється кредитно-грошовою політикою – діями на утримання низьких позичкових відсотків. Цей захід сприяє розширенню приватних інвестиційних вливань в економіку.