7.5. Розвиток ідей марксизму наприкінці хіх – та початку хх ст.
Історичними умовами виникнення марксизму та його ідейними джерелами були: функціонування на власній основі фабрично-заводської індустрії, економічний прогрес суспільства; загострення соціально-економічних суперечностей – масове розорення дрібних товаровиробників, зростання експлуатації пролетаріату, періодичні кризи надвиробництва, масове безробіття; остаточне оформлення класової структури суспільства і загострення політичних суперечностей, бурхливе зростання революційних виступів пролетаріату( 1819 – мітинг у Манчестері; 1830 – революція у Франції; 1834 – повстання ткачів у Ліоні; 1836 – чартизм; 1839 – повстання в Уельсі; 1844 – повстання ткачів Сілезії); антифеодальні буржуазні революції епохи промислового перевороту в Європі стають наочним прикладом переходу до нового устрою шляхом революції; розвиток філософії, політекономії, статистики.
Ідейними джерелами марксизму вважають німецьку класичну філософію, англійську класичну політекономію та французький утопічний соціалізм (рис. 7.2.).
Рис. 7.2. Ідейні джерела марксизму
Батьком марксистського напряму в економічній думці є Карл Генріх Маркс (1818 – 1883) - німецький юрист, активний учасник революційного руху. Основний твір – “Капітал”. Використовує розроблену ним же методологію матеріалістичної діалектики і відкриває той факт, що в основі суспільного життя лежить матеріальне виробництво. Доводить, що суспільство розвивається внаслідок внутрішніх суперечностей, основним з яких є конфлікт між продуктивними силами та виробничими відносинами.
Розробив власну теорію вартості, згідно якої: вартість – це уречевлена суспільно необхідна праця, яка вимірюється витратами суспільно необхідного робочого часу. Розкриває подвійний характер праці(рис. 7.3.) та його двояку роль у створенні вартості. Визначає ціну товару як грошове вираження вартості.
Праця
Конкретна
Абстрактна
Споживча
вартість
Вартість
Мінова вартість
Рис. 7.3. Подвійний характер праці
К. Маркс виділяє п‘ять функцій грошей: як міра вартості, засіб обігу, засіб створення скарбів (золото та срібло) та нагромадження, засіб платежу та світові гроші. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реалізації цих функцій. На думку економіста, гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Гроші, виконуючи функцію посередника у процесі еквівалентного обміну і перебуваючи у процесі обігу, самозростають. Причиною зростання грошей в обігу є особливі виробничі відносини, побудовані на експлуатації.
Висунув теорію доданої вартості, згідно якої: 1) робітник продає на ринку не працю, а робочу силу – сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром, що має споживчу вартість (здатність до продуктивної праці) та мінову вартість (сума життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім’ї); 2) підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і повністю оплачує її вартість. Але робітник працює значно більше часу, ніж необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат праці за рамками необхідного робочого часу для створення вартості робочої сили становить додану вартість; 3) розрізняє абсолютну та відносну форми доданої вартості. Під абсолютною К. Маркс розуміє зростання доданої вартості за рахунок збільшення кількості зайнятих у виробництві робітників та збільшення тривалості робочого дня, а під відносним – підвищення інтенсивності праці; 4) вводить новий показник – норма додаткової вартості ( ступінь експлуатації робочої сили) – відношення розмірів додаткової вартості до величини вартості робочої сили.
Також висунув теорію доходу, згідно якої: заробітна плата – грошове вираження вартості товару “робоча сила”. Прибуток – форма доданої вартості, яка виступає у трьох функціональних видах: промисловий прибуток; торговий прибуток; позичковий відсоток. Рента – форма доданої вартості у землеробстві. Виступає у вигляді: абсолютної ренти (пов’язаної з наявністю монополії приватної власності на землю); диференційної ренти (пов’язаної з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок).
За теорією капіталу К. Маркса: капітал – це вартість, що створює додану вартість та є самозростаючою вартістю. Виступає у трьох функціональних формах: промисловий; торговий; позичковий. Поділяє капітал на: основний – та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт частинами; обіговий – та частина капіталу, яка використовується у виробництві один раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт; постійний (с) – та частина капіталу, що витрачається на купівлю засобів виробництва; змінний (v) – та частина капіталу, яка витрачається на робочу силу. Виводить залежність між постійним та змінним капіталом і називає її органічною будовою капіталу (c / v).
За К. Марксом, у суспільстві весь обсяг виробленої продукції у матеріальному виробництві називається сукупним суспільним продуктом і вважається, що його формують два підрозділи – виробництво засобів виробництва (І) і виробництво предметів споживання (ІІ). Для безперервного процесу відтворення в суспільстві повинні дотримуватись такі умови:
а) для простого виробництва –
І (v + m) = IІ c,
I (v + m) + II (v + m) = II (c + v + m),
I (c + v + m) = I c + II c;
б) для розширеного виробництва –
I (v + m) > IІ c,
I (v + m) + II (v + m) > II (c + v + m),
I (c + v + m) > I c + IІ c.
Але в реальному житті ці пропорції можуть суттєво порушуватись. Бажання підприємців одержувати все більші прибутки приводить до масового оновлення основного капіталу, до розширення виробництва. За рахунок введення в дію нових машин і обладнання зростає органічна будова капіталу (c / v). Виробництво зростає швидшими темпами, ніж попит населення. Отже, виникають кризи надвиробництва.
Згідно теорії соціально-економічного устрою суспільства К. Маркса, анатомія суспільства складається з базису (виробничих відносин, які відображають той чи інший стан продуктивних сил) і надбудови (політики, права, культури, релігії). Розвиток суспільства обумовлює суперечність між досягнутим рівнем продуктивних сил і характером виробничих відносин, внаслідок розв’язання якої змінюється і надбудова суспільства. Кожний спосіб виробництва змінюється в силу загострення його суперечностей, які неможливо розв’язати, не змінивши в цілому сам економічний і суспільний устрій. Процеси зміни способів виробництва відбуваються еволюційно, коли століттями визріває конфлікт між продуктивними силами та виробничими відносинами.
Розвиток марксизму наприкінці ХІХ ст. відбувається за трьома напрямками: розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов; опрацювання ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства; аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства.
Микола Іванович Зібер (1844 – 1888) Професор Київського університету Основний твір – “Давид Рікардо та Карл Маркс в їхніх суспільно-економічних поглядах” (1885) Аналізує основні проблеми “Капіталу”, доводить зв’язок між англійською класичною політекономією та марксизмом, критикує теорії граничної корисності. Здійснює спробу застосування ідей “Капіталу” до аналізу умов російської дійсності і виділяє наявність капіталістичних відносин в сільському господарстві Росії. Пропагує основи теоретичної системи марксизму, не визнаючи її революційної сторони.
Георгій Валентинович Плєханов (1856 – 1918) Революційний діяч, засновник групи “Визволення праці”, першої російської соціал-демократичної організації. Основний твір – “Наші розбіжності” (1885). Досліджує проблеми взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, товарного виробництва, відтворення і намагається довести наявність капіталістичного розвитку в Росії. Робить критичний аналіз концепцій представників пізньої класичної політекономії. Пропагує марксистську теорію наукового соціалізму, аналізує економічні передумови соціалістичної революції. Саме Плєханов вважав: “Економіка ніколи не торжествує сама собою…, а завжди тільки через посередництво політичної влади”.
Володимир Ілліч Ленін (1870 – 1924) – політичний і революційний діяч, засновник комуністичної партії. Основний твір – “Розвиток капіталізму в Росії” (1899), „Зауваження щодо питання про теорії ринків” (1898). Досліджує на основі марксистської методології розвиток капіталізму в Росії, проблеми капіталу, відтворення суспільного продукту і формулює закон про переважне зростання виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання. Розглядає процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків, який зв‘язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці. Зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної торгівлі, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.
Вбачає причини і напрямки монополізації промисловості як реакцію на обмеженість ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гарантовані прибутки, як засіб уникнення конкурентного противостояння. В. Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренцію, а лише змінює форми конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш жорстокою.
Ленін висуває концепцію імперіалізму як найвищої і останньої стадії капіталізму, на якій монопольні промислові гіганти майже повністю ліквідують свободу конкуренції. Головним джерелом прибутку стають монопольне підняття цін на готову продукцію, контроль над джерелами сировини. Стверджував, що імперіалізм веде до величезної концентрації капіталу.
Особливим видом монополії є фінансова олігархія, організаційна форма її – фінансова група, що контролює мережу корпорацій, об‘єднаних між собою взаємними інтересами.
В.І. Ленін характеризує одержавлення економіки як процес поглиблення суспільного характеру праці, створення умов для виконання державою нових економічних, політичних та соціальних функцій.
Едуард Бернштейн (1850 – 1932) – лідер соціал-демократів у Німеччині Основний твір – “Проблеми соціалізму”. Формує свою теорію в умовах становлення і розвитку монополістичних тенденцій, акціонерних товариств і зростання рівня добробуту робочого класу. Вважає, що економічну теорію Маркса треба піддати ревізії, це відповідатиме новим умовам економічного розвитку. Започатковує такий напрямок економічної теорії марксизму як ревізіонізм.
Бернштейн вважає, що теорія вартості Маркса не завершена. Необхідним є її поєднання з теорією граничної корисності. На цій основі виводить категорію “економічної вартості”, яка відображає корисність, і категорію “вартості витрат”, яка відображає витрати праці.
Зростання акціонерних товариств Бернштейн розглядає як тенденцію до децентралізації і демократизації капіталу. Намагається довести, що трести і картелі при широкому використанні кредитної системи здатні забезпечити регулювання стихійного економічного розвитку.
Карл Каутський (1854 – 1938) – австрійський соціал-демократ. Основний твір – “Соціальна революція”. Зосереджує увагу на дослідженні імперіалізму, під яким розуміє колоніальну політику, що виникає внаслідок нерівномірності розвитку промисловості і сільського господарства і викликає необхідність захоплення нових джерел сировини та продуктів.
Висуває теорію ультраімперіалізму як стадії розвитку імперіалізму. Ультраімперіалізм складається, коли великі галузеві монополії зливаються в єдиний всесвітній картель, що веде до усунення конкуренції та регулювання господарства у всесвітньому масштабі.
Рудольф Гільфердінг (1877 – 1941) – німецький соціал-демократ Основний твір – “Фінансовий капітал”. Аналізує процес формування фіктивного капіталу, фондових бірж та роль останніх як ринку фінансового капіталу. Вводить категорію “фінансовий капітал”, яка відображає процес мобілізації і концентрації банківського капіталу та його зрощення з промисловим капіталом. Формулює основні риси імперіалізму: фінансовий капітал; колоніалізм.
Микола Дмитрович Кондратьєв (1892 – 1938) – професор Тимірязівської сільськогосподарської академії, керівник Кон’юнктурного інституту в Москві. Основні твори: “Ринок хлібу та його регулювання у часи війни та революції”, “Світове господарство та його кон’юнктура у період та після війни”, “Великі цикли економічної кон’юнктури”, “План та передбачення”. Вивчав ринки сільськогосподарської продукції і перспективи їхнього розвитку, розглянув моделі ціноутворення на ринку хліба, аналізував проблеми розвитку сільськогосподарської кооперації, підкреслював необхідність підтримки сільських трудових господарств, підвищення інтенсивності процесу накопичення капіталу в сільському господарстві, збереження зв’язків із світовим ринком.
Розглянув поняття економічної статики, динаміки та кон’юнктури, виділив статичний та динамічний підхід до аналізу економічних явищ, обґрунтував існування двох якісно різних груп кон’юнктурних процесів: оборотних хвилеподібних та необоротних еволюційних. Аналізуючи оборотні процеси, виділив такі моделі циклічних коливань – сезонні (менше одного року), короткі (3 – 3,5 роки), торговельно-промислові (7 – 11 років), великі (48 – 55 років). Охарактеризував емпіричні закономірності довгих хвиль кон’юнктури. Побудував односекторну модель економічного зростання, використовуючи засоби економіко-математичного аналізу.
Кондратьєв вважав за необхідне розробку теорії планування та прогнозування. План має забезпечити динамічний, пропорційний та безкризовий розвиток господарства, тому повинен бути збалансованим, реалістичним та обґрунтованим. Поділяв генетичний підхід до планування, вважав можливим поєднання ринкових та планових засад в економіці. Критикував волюнтаризм у плануванні, підійшов до концепції індикативного планування.
Крім вищеназваних економістів, у 20 – 30-х рр. XX ст. в СРСР ідеї марксизму розвивали такі видатні економісти, як О.В. Чаянов, О.А. Богданов, М.І. Бухарін, С.Т. Струмілін, В.А. Базаров, Г.М. Крижановський. Їхні ідеї охоплювали широке коло питань щодо сутності перехідного періоду, шляхів розвитку селянських господарств, плану та ринку, методів планування і регулювання ринкової кон’юнктури, ціноутворення і кредиту тощо.
У період застою в радянській марксистській економічній думці формується догматичний напрямок марксизму, позбавлений творчого розвитку економічних ідей К. Маркса. Проте, незважаючи на всі протидії консервативних сил, в рамках економіко-математичних досліджень: опрацьовуються методи системного аналізу соціально-економічних процесів; обґрунтовуються рекомендації щодо вдосконалення організаційних структур управління, принципів раціонального ведення господарства на основі нових методів аналізу і принципу оптимальності.