Тема 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції ( друга половина хіх – початок хх ст.)

7.1. Основні тенденції розвитку світової економіки та прогрес світової науки.

Головною тенденцією розвитку економіки в кінці XIX ст. став перехід від капіталізму, заснованого на вільній конкуренції окремих самостійних підприємств, до капіталізму, що базується на монополії або олігополії. У основі цього переходу лежали зміни у продуктивних силах, викликані бурхливим розвитком науки і техніки в кінці XIX – початку XX ст., що отримали назву другої технологічної революції. Першою технологічною революцією був промисловий переворот. Друга технологічна революція розвернулася в останній третині XIX ст. і тривала до першої світової війни (1914 – 1918).

Найважливіше значення мала зміна енергетичної бази виробництва: парова енергія була замінена електричною, почалася електрифікація, склалася технологія отримання, передачі і прийому електроенергії. У 80-і роки XIX ст. була винайдена парова турбіна, а в результаті її з'єднання в єдиний агрегат з динамо-машиною був створений турбогенератор. Виникли нові галузі промисловості – електрохімія, електрометалургія, електричний транспорт. З'явилися двигуни внутрішнього згорання, що працювали від енергії, що отримувалася при згоранні пари бензину (Н. Отто) і нафти (Р. Дизель). У 1885 р. був побудований перший автомобіль (Р. Даймлер, К. Бенц). Двигун внутрішнього згорання став широко використовуватися у транспорті і прискорив механізацію сільського господарства.

Значно просунулася вперед хімічна промисловість: почалося виробництво штучних (анілінових) фарбників, пластмас, штучного каучуку; були розроблені нові ефективні технології отримання сірчаної кислоти, сода і т.п. У сільському господарстві стали широко застосовуватися мінеральні добрива.

У металургії у результаті використання конвертерів Бессемера і Томаса у важливу підгалузь виділилося сталеливарне виробництво; отримали розвиток електрична зварка, кування і плавка металів. На заводах Г. Форда в 1912 – 1913 рр. вперше був застосований конвеєр.

Зростання промислового виробництва і торгівлі зумовило розвиток транспорту. Зросла потужність, сила тяги і швидкохідність паровозів. Удосконалювалися конструкції пароплавів. Почалася електрифікація залізничного транспорту, з'явилися нові транспортні засоби – танкери (нафтоналивні судна) і дирижаблі. Перші кроки робила авіація.

У 1895 р. російським ученим А.С. Поповим було винайдене радіо, почалося використання телефонного зв'язку, збільшилася протяжність телеграфних ліній.

У військовій сфері з'явилася автоматична стрілецька зброя, зросла потужність вибухових речовин, почали виготовлятися отруйливі речовини.

Галузями-лідерами на межі століть стали: нафтовидобуток і нафтопереробка, електроенергетика і електротехніка, новий вигляд транспорту.

Технологічна революція змінила галузеву структуру промисловості. На перший план вийшли галузі важкої індустрії, значно випередивши за темпами зростання легку промисловість. Структурні зрушення викликали різке зростання мінімальних розмірів капіталу, необхідного для створення і роботи окремого підприємства. Залучення додаткових капіталів досягалося за допомогою випуску акцій і створення акціонерних товариств.

У США акціонерні товариства виникли у першу чергу на залізничному транспорті. З 150 тис. миль залізниць шість компаній контролювали 100 тис. миль. У 1913 р. на підприємствах, що належали акціонерним товариствам (28% всіх підприємств), було зайнято 80% робочих.

У Німеччині утворення акціонерних товариств охопило перш за все гірничу і металургійну промисловість, будівництво і залізниці.

В Англії ріст кількості акціонерних товариств відбувся у 1885 – 1905 рр., коли для залучення заощаджень населення було дозволено випускати дрібні акції номіналом до 1 фунту стерлінгів.

У Франції акціонерні компанії виникли у 70-і роки XIX ст. спочатку у металургійній і військовій, а потім і в інших галузях промисловості, проте інтенсивність цього процесу тут була нижча, ніж в США і Німеччині.

Крім акціонерної існували і інші форми власності: державна, кооперативна, муніципальна.

Державна власність утворювалася двома основними шляхами: за рахунок коштів держбюджету та націоналізації приватних підприємств. у кінці XIX – початку XX ст. перший шлях був поширенішим у більшості країн Старого Світу; другий використовувався у країнах переселенського капіталізму. Кооперативна власність виникла на основі добровільного об'єднання капіталів і засобів виробництва дрібних товаровиробників; служила формою захисту їх від експлуатації посередників і підприємців. З середини XIX ст. і до 1914 р., виникли основні види кооперації: споживча, кредитна, сільськогосподарська, житлова. До початку першої світової війни Росія займала перше місце у світі за кількістю учасників кооперативного руху (24 млн. чоловік), об'єднаних у 63 тис. кооперативів. У Західній Європі 120 тис. кооперативів об'єднували 20 млн. чоловік, у США у 600 кооперативах було 70 тис. чоловік.

Муніципальна власність і господарство виникли у зв'язку з розвитком соціально-економічної інфраструктури (транспорт, електропостачання, газопостачання, школи, лікарні) у містах і сільській місцевості в останній третині XIX ст.

Збільшення виробництва, ускладнення структури економіки зумовили перехід до нової форми організації виробництва - монополії.

Монополія капіталістична - це об'єднання капіталістів, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу для зосередження, виробництва і збуту значної частини продукції даної галузі, встановлення монопольних цін і забезпечення стабільних надприбутків. Простими формами монополій є пул, конвенція, корнер, ринг; більш зрілими – картель, синдикат, трест, концерн.

Причинами монополізації ринку, крім зростання мінімальних розмірів капіталу, потрібного для функціонування окремого підприємства, були прагнення підприємців до отримання максимального прибутку за рахунок витіснення конкурентів і встановлення бар'єрів для вступу у галузь, появи природних монополій (надання урядом якій-небудь одній фірмі виняткового привілею на постачання газового палива, електрики, телефонних послуг і т. д.) у зв'язку з розвитком комунального господарства, розвитком патентного права, різного роду махінаціями і зловживаннями, як то шантаж і прямий розбій.

Структурні зрушення у промисловості зумовили не тільки концентрацію виробництва, але і централізацію капіталу. Потреби підприємців у позичкових коштах для розширення виробництва і оновлення основного капіталу сприяли централізації банківської сфери. Поступово стала мінятися роль банків в економіці – з пасивного посередника у платежах банк перетворювався на активного учасника ринку. Дрібні банки витіснялися і поглиналися великими, включалися в єдиний «концерн» за допомогою купівлі або обміну акціями між банками, системи боргових відносин і т.д. Зі зростанням концентрації банків скорочувалося коло установ, до яких узагалі можна було звертатися за кредитом. Наслідком цього стало збільшення залежності промисловості від декількох банківських груп. Але при цьому самі банки частину капіталів вкладали у промисловість, виступаючи вже як організатори виробництва.

Таким чином, банківський капітал зростався з промисловим у фінансовий капітал. Особливо інтенсивно цей процес проходив у США, де банки, фінансуючи різні компанії, встановлювали над ними контроль, підпорядковували їх шляхом купівлі акцій, направляли своїх представників у правління трестів, а іноді утворювали нові трести. Наприклад, під контроль банку Дж. Моргана потрапили найбільші корпорації в енергетиці і електротехніці («Дженерал електрик»), телеграфно-телефонному зв'язку (АТТ), автомобілебудуванні («Дженерал моторз») та ін. Морган створив першу у світі компанію з мільярдним оборотом – «Юнайтед стейтс стіл», під контролем якої опинилося 3/5 виробництва американської сталі.

Нерідко і промисловці перетворювалися на банкірів. Наприклад, П. Рокфеллер, наживши величезні прибутки у нафтовому бізнесі, використовував їх для створення «Національного міського банку Нью-Йорка», що став основою сучасного «Чейз Манхеттен бенк».

Посилення позицій фінансового капіталу приводило до утворення фінансової олігархії з кола найбільш впливових банкірів і підприємців.

За 1850 – 1900 рр. видобуток вугілля у світі збільшився більш ніж у 10 разів, видобуток нафти – у 25 разів, виплав сталі за 1870 – 1900 рр. зріс більш ніж у 50 разів. Зростання масштабів виробництва, нарощування обсягів продукції неминуче вимагали розширення ринку.

Виросло значення зовнішньої торгівлі. З 1891 по 1910 р. експорт виріс на 77% у США, 52 – у Англії, 107 – у Німеччині, 54% у Франції. Уся міжнародна торгівля за цей період збільшилася в 1,5 рази. Зміцнення і розширення міжнародних економічних зв'язків поклало початок формуванню світового господарства як єдиного механізму, що пов'язує всі регіони землі. Найважливішою ланкою системи сталі біржі найбільших міст світу, щодня реєструючи зміни світових цін під впливом світового попиту і пропозиції. Міжнародний обмін перетворювався на необхідну умову подальшого розвитку ринку. Активізувався світовий рух не тільки товарів (зовнішня торгівля), але і робочої сили (еміграція і міграція) і капіталу.

Експорт капіталу здійснювався, у різних формах: державні і комунальні позики, прямі інвестиції, кредити. Перша форма отримала найбільшого розвитку у Франції, недаремно цю країну називали «світовим лихварем». Крім відсотків з позики країна-експортер отримувала, як правило, додаткові вигоди. Наприклад, надавши Туреччині позику на 2,2 млрд. франків, Франція отримала концесію на будівництво залізниць, встановила контроль над найважливішими турецькими морськими портами, мала вплив на роботу головного банку країни – Отоманського. Туреччина фактично перетворилася на напівколонію Франції.

Провідною країною з вивозу прямих інвестицій була Великобританія. До 1900 р. її капіталовкладення за кордоном склали 20 млрд дол. Франція вивезла 10 млрд дол., Німеччина – 5 млрд, США – лише 0,5 млрд дол. Останні ще залишалися боржником Європи.

На початку XX ст., коли розвиток монополії фактично знищив конкуренцію у межах держави, вона зберігалася на світовому рівні як конкуренція за сфери впливу. Прикладом може служити конкуренція двох найбільших електричних компаній світу: американською «Дженерал електрик» і німецькою АЕГ. Остання розпоряджалася капіталом на суму 1,5 млрд мазкий. Це – гігантське комбіноване підприємство з виробництвом різної продукції – від кабелів і ізоляторів до автомобілів і літальних апаратів. У 1907 р. вони уклали договір про розподіл ринків: «Дженерал електрик» отримала для своєї продукції ринки США і Канади, АЕГ – Європи і частини Азії. На світовому рівні використовувалися будь-які методи конкурентної боротьби – від зниження цін за рахунок їх підвищення на внутрішньому ринку до промислового шпигунства. У конкурентну боротьбу активно включалася держава, що міняла митні збори і залізничні тарифи на користь монополій.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві визначив два варіанти господарювання: фермерський, який особливо яскраво виявився у США і Канаді, і прусський, капіталістичної еволюції поміщицьких господарств. Проте для Європи характерне поєднання обох шляхів розвитку капіталізму в аграрному секторі. Результатом стало зростання товарності сільськогосподарського виробництва на основі вищої продуктивності праці і ефективної агротехніки.

Формування світового господарства супроводжувалося територіальною експансією - створенням колоніальних імперій і підпорядкуванням незалежних держав. У останній чверті ХІХ ст. розгорнулася боротьба індустріальних держав за території в Азії, Африці, на Тихому океані. Великобританія, Франція, США, Японія, дрібніші держави – Бельгія, Голландія, Португалія, Іспанія – взяли участь в колоніальних захопленнях і створенні колоніальних імперій. Більше інших в цьому досягла успіху Англія, яка за 1884-1900 рр. придбала 3,7 млн. кв. миль з населенням в 57 млн. чоловік. Небагато відстала Франція, що захопила територію в 3,6 млн. кв. миль з населенням понад 36 млн. чоловік. Німеччини дісталося менше – 1 млн. кв. миль з 16 млн. чоловік населення. До початку XX ст. в основному був завершений територіальний розділ світу невеликою кількістю держав. Головним об'єктом колоніальної експансії в цей час була Африка. Найбільші африканські країни стали англійськими колоніями: Нігерія, Кенія, Танганьїка. Англія окуповувала Єгипет і Судан, на півдні континенту створила колонію Родезію. Франція оволоділа Тунісом, Західною частиною Центральної Африки, Мадагаскаром. Німеччині дісталися землі так званої німецької Східної і Південно-західної Африки (Того, Камерун).

У сферу експансії капіталу потрапили багато формально незалежних держав в Азії, Африці і Латинській Америці.

Таким чином, у кінці XIX ст. завершився процес становлення індустріального капіталістичного суспільства у Західній і Центральній Європі і Північній Америці. Це була зона прискореного, «передового» розвитку капіталізму, його «перший ешелон». Східна Європа, включаючи Росію, а у Азії – Японія, що встали на шлях реформ, представляли зону «наздоганяючого розвитку». Епоху структурних і інституційних змін на початку XX ст. визначали поняттям «імперіалізм» (від лати. imperium – влада). Пізніше більшого поширення набув термін «монополістичний капіталізм».

Франкфуртський мирний договір 1871 р., що завершив Франко-пруську війну, не привів до стабілізації міжнародних відносин в Європі. Навпаки, могутній економічний ривок Німеччини дозволив Бісмарку в 70-80-і роки XIX ст. боротися за гегемонію Німеччини в Європі. Цим обумовлені курс на мілітаризацію країни, створення постійної військової загрози, особливо Франції, а також спроби створення пронімецьких військово-політичних блоків. У 1898 р. Німеччина приступила до будівництва великого військового флоту, кинувши прямий виклик Великобританії й іншим країнам.

У останній третині XIX ст. у Європі визначилися основні контури антагоністичних коаліцій. Вони остаточно оформилися на початку XX ст. і привели європейські народи до першої світової війни.

У цей час в економічній науці поновлюються ідеї класичної школи та виникає течія економічної думки під назвою неокласицизм. Історичними умовами для виникнення неокласицизму були:

1. Домiнування ринкiв досконалої конкуренцiї та ринкових форм зв’язку мiж cамостiйними економiчними суб’єктами.

1. Погiршення економiчної ситуацiї на початку 70-х рр. ХХ ст. внаслiдок надмiрного втручання держави у ринковi процеси.

Особливостями економiчних поглядiв неокласиків були:

1. Iдеалiзацiя вiльноконкурентного ринкового механiзму. Визначення його виключної ролi у вирiшеннi всiх економiчних проблем.

1. Деiдеологiзацiя економiчної науки i пошук загальних, правильних для будь-якого суспiльства законiв i закономiрностей.

2. Акцент на дослiдженнi проблематики пропонування i процесiв на мiкрорівнi економiки.

3. Визнання предметом економiчної науки проблем рацiонального використання обмежених ресурсiв у виробництві благ для задоволення людських потреб.

Неокласиками застосувалися наступні методи: граничного аналiзу; рiвноважного пiдходу до аналiзу економiчних явищ; суб’єктивiзму; позитивiзму; моделювання.