6.3. Особливості індустріалізації Франції

Особливості індустріалізації Франції. Завершення промислового перевороту відбулося у Франції тільки у 60-і рр., тобто значно пізніше, ніж в Англії. Структура французького буржуазного суспільства, що склалася до XIX ст., не сприяла промисловій революції. У французькій економіці головну роль грали не промисловці, як в Англії, а банкіри, економічна політика яких виходила виключно з прагнення до високого облікового відсотка, непосильного для середнього підприємця. Тому в країні, яка рясніла банками, не розвивався необхідний для виробництва промисловий і сільськогосподарський кредит.

Не сприяла промисловому перевороту і зовнішня політика Франції. Особливо тяжкі економічні наслідки для французької промисловості мала континентальна блокада Англії, що наполегливо проводилася Наполеоном. Зроблена з метою підірвати промисловість Англії і створити сприятливі умови для монополії на континенті французьких товарів, вона виявилася руйнівною для Франції. Країна позбулася англійських машин і металовиробів, найважливіших видів сировини (особливо бавовни і індиго – головного фарбника для бавовняних тканин), що серйозно затримало промисловий переворот. У 1800 р. у французькій промисловості працювало всього 15 парових машин, тоді як в англійській – більше 300.

До того ж специфічне виробництво значної частини французької мануфактури (предмети розкоші, дорогі меблі і убрання та ін.) значно важче піддавалися механізації, чим розраховані на широкий ринок англійська промисловість. Поступалася англійській і французька інженерна думка. Все ж таки у 1836 – 1840 рр. механізація текстильного виробництва почалася, стала розвиватися завдяки залізничному будівництву і важка промисловість. Число парових двигунів збільшилося в це двадцятиріччя більш ніж у 7 разів, довжина залізничної мережі – більш ніж у 9 разів, видобуток вугілля і випуск чавуну, переробка бавовни – більш ніж в 2 рази, але самі обсяги виробництва були дуже незначними.

Завершення промислової революції у Франції відбулося вже у 50 – 60 рр. Імперія Наполеона III, що проводила активну зовнішню політику, широко надавала спеціальний кредит для розвитку важкої промисловості. З 1850 по 1870 рр. кількість парових двигунів у французькій промисловості збільшилася з 5 до 25 тис., видобуток кам'яного вугілля – з 4,4 до 13,2 млн. т, виробництво чавуну – з 0,4 млн. т до 1,2 млн. т, залізнична мережа – з 3 до 18 тис. км. Пожвавилася французька інженерна думка. На усесвітній виставці 1851 р. в Лондоні французька техніка зайняла друге місце після англійської.

Розвиток індустрії сприяв урбанізації країни. Була проведена перебудова Парижа, який саме в ті роки отримав своє сучасне обличчя і назавжди став визнаним центром світового туризму. Проте до кінця 1860 р. з 3 млн. промислових робітників Франції 60% продовжувало працювати на дрібних підприємствах і майстернях. У країні кожне підприємство у середньому мало два працівника. Металургійні заводи Шнейдера і Крезо, що налічували у 1870 р. близько 10 тис. робочих, можна розглядати як виняток. У країні все ще переважала легка промисловість (в основному виробництво модних товарів).

У XIX ст. Франція так і не змогла перетворитися на індустріальну країну. До 70-х рр. з 15,2 млн. населення Франції 7,2 млн. чоловік було зайнято в сільському господарстві, 4,7 млн. – в промисловості, 1 млн. – в торгівлі, 1,3 млн. – у домашньому господарстві.

Панування дрібного сільського господарства. У Франції після ліквідації феодального землеволодіння зникли феодали, а земля перейшла у власність вільних селян. Утворилося вільне дрібноселянське землеволодіння, яке постійно дробилося далі (парцеляція, від «парцела» – частина). У 1860-х рр. 3/4 всіх землевласники мали до 2 га землі. Тому рівень розвитку технологічної сфери сільського господарства у Франції в першій половині XIX ст. був не тільки нижче фермерського англійського, але навіть і напівфеодальних господарств – прусського, австрійського і польського. Малоземелля зумовило низький рівень агротехніки а, значить, і низьку продуктивність праці. По врожайності пшениці – головної зернової культури, Франція займала лише 11-е місце у світі. Дрібне землеробство на багато років стало серйозним гальмом в економічному розвитку країни.

Лихварські риси французького капіталу. Розвиток промислового і аграрного капіталу у Франції значно поступався зростанню грошового лихварського капіталу. У 1850-1860 рр. близько 200 найбільших банкірів фактично управляли всім народним господарством Франції. Промисловий переворот не привів промислову буржуазію до керівництва народним господарством: вгорі як і раніше залишилися банкіри, вельми особливі не тільки для економічного розвитку Франції, але і для французького менталітету, що відрізнявся практичністю та прагненням до гарантованому доходу, мінімізації ризику. Саме у XIX ст. ця межа французького менталітету знайшла своє повне втілення у швидкому зростанні специфічного соціального шару, який був мало не фірмовим знаком буржуазної Франції. Йдеться про так званих рантьє, що живуть виключно за рахунок відсотків на капітал, розміщений у цінних паперах, переважно облігаціях державних позик.

Аж до кінця XIX ст. зовнішня торгівля Франції (основа експорту – шовки, вино, меблі, шкіра, фарби, парфумерія та ювелірні вироби, все це за якістю не мало собі рівних на світовому ринку) поступалася в обігу тільки Англії. У Франції, як і в Англії, промисловий переворот викликав боротьбу між фритредером і протекціонізмом. Якщо в Англії свобода торгівлі була гаслом промислової буржуазії, то Франція займала протекціоністську позицію: свобода торгівлі підсилювала англійську конкуренцію (англійський текстиль, наприклад, продавався у Франції на 30% дешевше вітчизняного). Свободу торгівлі (фритредерство) у Франції відстоювали купці, зацікавлені у розширенні товарного асортименту за рахунок англійського імпорту, а також банкіри, пов'язані із залізничним будівництвом (з розрахунку на низькі ціни на рейки і ін.). Тому фритредерський договір 1860 р. з Англією викликав незадоволення французьких фабрикантів і проіснував всього десятиліття. Принцип взаємного сприяння склав основу торгових угод Франції з Бельгією, Італією і іншими державами.

До кінця XIX ст. по темпах промислового розвитку Франція відставала вже не тільки від Англії, але і від США і Німеччини. На погіршення своїх позицій в індустріальному світі французький капітал відповідав посиленням активності у сфері позик, міжнародних кредитів.