5.5. Другий етап розвитку меркантилізму. Меркантилізм в Україні та Росії

Пізній меркантилізм (теорія торгового балансу). Згідно з цією теорією джерелом багатства нації є розвиток зовнішньої торгівлі і дотримання активного торгового балансу. Основними представниками зрілого меркантилізму були Томас Мен, Антоніо Серра і Антуан де Монкретьєн.

Томас Мен (1571 – 1641) – англійський купець, один із директорів Ост-Індської торгової компанії. Основний твір – “Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства” (1624 р.). Розглядаючи потоки товарів у зовнішній торгівлі, автор приходить до висновку, що остання може служити джерелом багатства лише за умови, коли грошова виручка від проданих товарів буде переважати суму грошей, витрачену на придбання товарів з-за кордону. Для виконання даної умови держава повинна:

• прагнути до виготовлення якомога більшої маси власних товарів.

• знижувати вартість транспортування експортних товарів.

• здійснювати ряд заходів для підтримки ремісництва.

• встановлювати мито на імпорт і забезпечувати безмитний експорт.

• заборонити колоніям торгівлю з іншими країнами, крім метрополій.

• враховувати попит сусідніх держав.

• не боятися вивозити гроші: “Зростання ввозу товарів за допомогою готівкових грошей врешті-решт після вивозу товарів знову за кордон перетворюється у ввіз набагато більшої кількості грошей, ніж та, що була у свій час вивезена”.

Т. Мен спростував вигідність дотримання грошового балансу. Він довів, що зменшення кількості грошей в країні може бути досягнуте не забороною їхнього вивезення, а активною зовнішньою торгівлею. Основним джерелом національного багатства економіст вважав прибуток з капіталів, що функціонують у зовнішній торгівлі. Як збільшити цей прибуток? Він пропонує зосереджуватись на: посередницькій торгівлі; розвитку експортної промисловості, що працює на вітчизняній або дешевій імпортній сировині; обмеженні заробітної плати найманих робітників; зниженні життєвого рівня народу в цілому. Щодо останнього, Т. Мен писав: ” Як достаток та могутність роблять народ лінивим і непередбачливим, так незгоди і злидні роблять його розумним і працелюбним “.

Основним твором Антоніо Серри є “Короткий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота та срібла в країнах, що не мають родовищ, стосовно Неаполітанського королівства” (1613 р.). Автор зосереджує увагу на вивченні причин недостатньої кількості грошей у Неаполі і з’ясовує, що в зовнішній торгівлі країни переважає імпорт. Для виправлення ситуації рекомендує: більш активно розробляти золоті та срібні родовища; вивозити надлишки товарів і прагнути переваги експорту над імпортом; розвивати ремісництво та винахідливість населення.

Антуан де Монкретьєн (1576 – 1621) – французький дворянин, основним твором якого є “Трактат політичної економії”(1615 р.). Робота економіста дала нову назву економічній науці – політична економія. За Монкретьєном, це – вчення про державне господарство і державну політику, яку повинна проводити влада в цілях зростання багатства країни. Основними ідеями цього твору є:

1. Розширення зовнішньої торгівлі і особливо вивозу промислових виробів.

2. Встановлення високих митних ставок на імпорт. У торгівлі, на думку автора, виграш одного учасника є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі торговці, країна в цілому нічого не втрачає. У зовнішній торгівлі іноземні купці викачують багатство країни.

3. Державна підтримка розвитку мануфактурного виробництва.

4. Встановлення монопольного становища французьких купців на внутрішньому ринку країни. На його думку, „купці надзвичайно корисні державі”.

5. Поліпшення становища народу, особливо селянства.

А. Монкретьєн розрізняє поняття „багатство” і „гроші”. Він вважає, що золото і срібло створюють лише передумови для багатства і добробуту держави, але само по собі ще не робить її багатою. А „природне багатство” – це хліб, сіль, вино, одежа та інше. Автор виступає проти зайвої розкоші, вважаючи її „чумою”, яка призводить до втечі золота з країни.

Меркантилізм в Росії та Україні. Теорії меркантилізму розвивалися в різних країнах світу і мали певні особливості в кожній з них. Відбитки меркантилістських ідей знаходимо і в роботах українських та російських політичних діячів.

Єрмолай Еразм (? – сер. XVI ст.) був священиком та політичним діячем. Основний твір – “Правительниця” (поч. 50-х рр. XVI ст.). Намагаючись полегшити становище селян, Еразм вважав за необхідне звільнити їх від грошових податків землевласникові і від виконання ямської повинності, яку пропонував перекласти на населення міст. Повинності землевласникам селяни зобов’язані виконувати лише у вигляді оброку у розмірі п’ятої частини від виробленого ними продукту. Забезпеченість землею і селянами автор ставив у залежність від службових якостей і виконання службового обов’язку. Нетрудове багатство панів відкидалося ним як несправедливе. Еразм аналізував процеси розвитку торгівлі, пропонував надати населенню право безмитної торгівлі.

Основним твором Афанасій Лаврентійович Ордін-Нащокін (1605 – 1680) є “Новоторговий устав 1667 року”. Основне завдання, яке стоїть перед російською державою – це досягнення позитивного зовнішнього балансу. На думку автора для цього необхідно: захищати інтереси купецтва; привабити в країну і утримати в ній дорогоцінні метали; сприяти вітчизняній торгівлі. В Росії торгівля не була дуже розвиненою. Причина цього у недостатньої кількості капіталу та у засиллі іноземних купців.

Іван Тихонович Посошков (1652 – 1726) – російський економіст. Написав твір – “Про вбогість та багатство“ (1724 р.). На думку автора багатство суспільства втілюється не тільки в дорогоцінних металах, а й у матеріальних благах. І. Посошков розрізняє багатство матеріальне і нематеріальне. Під матеріальним багатством він розуміє багатство держави і багатство народу, під нематеріальним – “істинну правду”, тобто законність, правові умови, хороше управління країною. Основним завданням економічної політики держави І. Посошков вважав “всенародне збагачення”. Для знищення злиденності необхідно змусити всіх людей працювати, рішуче боротися з непродуктивними витратами, дотримуватися в усьому суворої економії. „В коем царстве люди богаты, то и царство то богато, а в коем царстве будут люди убоги, то и царству тому не можно слыть богатому”. Економіст виступав за розвиток промисловості. Для цього він рекомендував будувати заводи за державний кошт і передавати їх у приватні руки. “Торг – дело великое! Купечеством всякое царство богатитца, а без купечества никакое и малое государство быть не может”. Економіст відстоював номіналістичну теорію грошей, але не розумів функції грошей як міри вартості та зв’язку грошей з товаром. Крім того пропонував визначити законом розмір кріпацьких повинностей згідно з кількістю землі, значно зменшити розмір податків, встановити обов’язкове навчання селянських дітей грамоті.

Практичне відображення ідей російського меркантилізму можна знайти у відомих економічних реформах Петра І. Заохочування державою деяких видів виробництва та промислів супроводилося обмеженням за допомогою системи мита та штрафів випуску „непотрібних” товарів. Петро І широко використовував політику протекціонізму, яка була направлена на боротьбу за самостійний розвиток Росії.

Певні риси меркантилізму були властиві й українській економічній думці. Ще в XVII ст. економічна політика Б. Хмельницького мала деякі елементи меркантилізму: держава активно втручалася господарське життя, обмежувала вивезення коштовностей, заохочувала експорт товарів, було установлено мито, яке захищало вітчизняного виробника, а також були введені пільги для купців, які займалися внутрішньою торгівлею. Українські торговці заключали довгострокові угоди з іноземними купцями, що сприяло піднесенню економічного життя країни, розвитку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагромадження капіталу.

Феофан Прокопович (1681 – 1736) – історик, письменник, політик, ректор

Київської академії. Він аналізував господарський та торговельний баланс. Досягнення такого балансу можливо лише розвитком промисловості, торгівлі, удосконаленням державного управління. Ф. Прокопович підтримував реформи Петра І, вважав їх необхідними для поліпшення господарювання.