5.3. Великі географічне відкриття: передумови і економічні наслідки

Важливу роль у розкладу феодалізму і генезисі капіталізму зіграли географічні відкриття кінця XV – середини XVII ст., коли європейці стали активно освоювати «нові» регіони Землі. Відкриття цього періоду прийнято називати Великими завдяки їх винятковому значенню для Європи та всього світу.

Епоха Великих відкриттів ділиться на два періоди:

- Іспано-португальський період (кінець XV – середина XVI ст.), що включав відкриття Америки (перша експедиція Колумба у 1492 р.); португальські плавання до Індії та берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама; іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. від першого кругосвітнього плавання Магеллану до експедиції Вільяловоса (1542 – 1543).

- період російських і голландських відкриттів (середина XVI – середина XVII ст.). До нього відносяться: відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Єрмака до плавання Попова-Дежнева у 1648 р.); англійські і французькі відкриття у Північній Америці; голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії.

У другій половині XV ст. феодалізм в Західній Європі знаходився на стадії розкладу. Росли крупні міста, розвивалася торгівля. Загальним засобом обміну сталі гроші, потреба у яких різко збільшилася. У Європі сильно зріс попит на золото, що підсилило прагнення до «Індії – батьківщини прянощів», де, на думку європейців, було багато золота, срібла, самоцвітів та прянощів. Але шлях до Індії став для європейців недоступним у результаті турецьких завоювань в Малій Азії та Сирії. Монополія італійських купців у європейській торгівлі східними товарами перекачувала золото з Європи на схід. Брак дорогоцінного металу затрудняв розвиток торгівлі і товарного виробництва західноєвропейських країн. Пошуками південних морських шляхів до Індії першої почала займатися Португалія. Відвоювавши свою територію у арабів у XIII ст., Португалія створила сильний флот. Вже у 20 – 30-і роки XV ст. португальці відкрили острів Мадейру та Азорські острови, просунулися далеко на південь уздовж Західного побережжя Африки. Відкриття у 1486 р. мису Доброї Надії на південному краю Африки створило реальну можливість для підготовки експедиція до Індії.

Найважливішою причиною активності Португалії, а потім і Іспанії у географічних відкриттях, стала криза феодальної системи господарства, що виразилася в дробленні феодальних володінь і розоренні феодалів. Португальські і іспанські дворяни, які з презирством відносилися до усіх видів діяльності, окрім війни, після перемоги над маврами залишилася без діла і дуже скоро опинилися в боргах у лихварів. Вони мріяли про земельні володіння за океаном, але ще більше про золото і коштовності, щоб розплатитися з лихварями.

Інша причина заокеанської експансії полягала у зацікавленості королівської влади, що посилилася та мріяла про збільшення доходів для скарбниці. У нових землях була не менш зацікавлена міська буржуазія і церква. Буржуазія прагнула розширити джерела первинного накопичення; церква – розширити свій вплив на язичницькі країни. Прагнення до наживи прикривалося релігійним фанатизмом – звичною і зручною маскою, під якою ховалося прагнення до влади і збагачення.

Можливості для тривалих подорожей створювалися за рахунок успіхів в науці і техніці, розвитку кораблебудування і мореплавання. З початку XVI ст. у загальне вживання входить компас, який у поєднанні з астролябією зіграв важливу роль у розвитку мореплавання. Відродилася антична ідея про кулястість землі. У XV ст. була створена призначена для океанського плавання каравела – швидкохідне судно з місткими трюмами. Велике значення мало удосконалення вогнепальної зброї. До кінця XV ст. перше місце у мореплаванні займали португальці. Отримані ними знання дали мореплавцям інших країн нову інформацію про морські приливи, відливи, течії, напрям вітрів. Нанесення на карту нових земель підштовхнув розвиток картографії.

Наслідки Великих географічних відкриттів. У перший період Великих географічних відкриттів, коли головні торгові шляхи перемістилися з Середземного моря в Атлантичний океан, у торгівлі панували Португалія і Іспанія. Проте основними виробниками промислових товарів були Нідерланди, Англія та Франція, що дало можливість буржуазії цих країн швидко розбагатіти, перекачуючи золото і срібло з піренейських країн в обмін на промислові товари. Поступово вони витіснили конкурентів з морських шляхів, а потім з їх заморських колоній. Після розгрому Непереможної Армади (1588 р.) іспано-португальській могутності (в ті роки обидві піренейські держави складали єдину державу) було завдано нищівного удару. Зокрема, у дослідженнях Тихого океану і південних морів на рубежі XVI і XVII ст. ініціатива перейшла до Нідерландів, а у 40-і роки XVII ст. буржуазна революція в Англії вивела цю країну на арену боротьби за ринки збуту, панування на морях, колоніальні володіння.

Одним з наслідків Великих географічних відкриттів стало посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму, яка набула яскраво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії в Іспанії, Франції, Англії усіма доступними способами заохочували торгівлю, розвиток промисловості, судноплавство, колоніальну експансію. Меркантилізм був породжений капіталізмом, що розвивався, але він відповідав і інтересам дворянства. Національна промисловість і торгівля надавали засоби для підтримки феодальної держави, а значить, і для збереження соціального панування дворян.

Відкриття нових торгових шляхів і невідомих раніше країн і континентів, встановлення стабільних зв'язків між Європою і іншими частинами світу у відносно короткий термін дозволили європейським країнам придбати величезні ресурси.

В результаті Великих географічних відкриттів з'явилася система колоніального панування і колоніальної експлуатації. Спочатку основним методом експлуатації колоній був відкритий грабіж. Згодом широкого поширення набула податкова система. Але головні доходи від експлуатації колоній приносила торгівля. Піднесення Іспанії і Португалії як колоніальних держав було відносно недовгим. Отримані від колоній багатства витрачалися феодальною знаттю непродуктивно, тоді як в Англії і Франції заохочувався розвиток промисловості і торгівлі. Позиції Англії, Франції і Нідерландів на колоніальних ринках зміцнювалися. Вони змогли ефективніше використовувати географічні відкриття для розвитку капіталізму і створення власних колоніальних імперій.

Найважливішим наслідком відкриття і колонізації нових земель з'явилася «революція цін», яка дала могутній імпульс первинному накопиченню капіталу в Європі і прискорила формування капіталістичного устрою в господарстві. Ця «революція» виразилася в незвичайно швидкому підвищенні протягом XVI ст. цін на сільськогосподарські і промислові товари. Якщо до XVI ст. ціни були в основному стабільними, то за 70 років – з 30-х років XVI ст. і до кінця сторіччя – вони виросли в 2 – 4 рази. Такий рух цін сучасники пов'язували або з великою притокою дорогоцінних металів до Європи, або з їх витоком. Проте справжньою причиною «революції цін» було падіння вартості дорогоцінних металів як товару. Вона сприяла збагаченню промислової буржуазії, що зароджувалася в цю епоху, і зменшенню заробітної плати мануфактурних робочих. Рівень життя найманих робочих знизився, оскільки подорожчання сільськогосподарських продуктів і предметів широкого споживання привело до падіння реальних доходів населення. «Революція цін» сприяла прискореному збагаченню заможної частини селянства, утворенню сільської буржуазії, а з падінням купівельної спроможності грошей зменшилися реальні розміри грошового оброку або орендної плати, що стягуються землевласниками, ціни ж на сільськогосподарські продукти зросли. Одночасно постраждали феодали, що отримували фіксовану грошову ренту. Підсумком «революції цін» з'явилося загальне погіршення економічного стану феодалів і найманих робочих і зміцнення позицій буржуазії. Таким чином, вона прискорила формування капіталістичного господарства і падіння феодальної системи.

Мореплавання дозволило встановити стабільні економічні зв'язки між найвіддаленішими частинами миру. Колоніальні володіння використовувалися як господарська периферія європейського капіталу і послужили основою для розширення зовнішньої торгівлі, яка стала світовою.

Великі географічні відкриття створили базу для виникнення міжнародного розподілу праці, світового господарства ринку. Виріс обсяг і асортимент торгівлі. У боротьбі за оволодіння новими ринками починали утворюватися торгові компанії, що регулювали торгівлю купців з певним регіоном світу. Цього опинилося недостатньо для успіху у конкурентній боротьбі з іншими країнами і поступово купецький капітал став об'єднуватися в торгові корпорації. Найбільш могутніми з об'єднаних компаній були Ост-Індські компанії в Нідерландах і Англії, яким вдалося монополізувати індійський ринок.

У XVI ст. у Антверпені виникли товарна і фондова біржі - центри світової торгівлі товарами і цінними паперами. Пришли у занепад італійські міста, піднеслися нові центри світової торгівлі – Лісабон, Севілья і особливо Антверпен, що став світовим торговим і фінансовим центром.