Класифікація та різновиди відчуттів. Загальні закономірності та властивості відчуттів
Існують різні класифікації органів відчуття і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму.
Англійський фізіолог Чарлз-Скотт Шеррінгтон (1857-1952) запропонував об’єднати всі аналізатори в три системи і виділити види відчуттів:
І.
(лат. exter – зовнішній, receptor – той, що сприймає) – відчуття, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла.
За способом подразнення рецептора їх поділяють на:
ІІ.
(лат. interior – внутрішній, receptor – той, що сприймає) – відчуття, що мають рецептори розміщені у внутрішніх органах (серці, шлунку, печінці) і тканинах тіла та відображають їх стан.
До них належать органічні відчуття:
ІІІ.
(лат. proprius – власний, pecetor – той, що сприймає) – відчуття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщені в м’язах і суглобах.
Д
відбивають положення нашого тіла у просторі – лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання, рецептором його є вестибулярний апарат, який передає подразники у вискову частину кори великих півкуль, сигналізує про положення тіла людини в просторі.
о них відносять:
характеризують положення і переміщення частин тіла в просторі, ґрунтуються на сигналах, що надходять від пропріорецепторів.
Загальні закономірності та властивості відчуттів
Різні види відчуттів є не тільки специфічними, а й мають загальні для всіх властивості.
Властивості відчуттів:
це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах даного виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові – за насиченістю, кольоровим тоном.
кількісна характеристика і визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора.
часова характеристика (залежить від тривалості дії подразника).
Закономірності, що характеризують відчуття:
рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг – це мінімальна сила подразника, що діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Визначає рівень чутливості аналізатора. Верхній поріг – це максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне відчуття. Подальше зростання сили подразника, які діють на рецептори, може призвести до виникнення больових відчуттів (наприклад, сліпуча яскравість світла).
Крім абсолютних порогів, чутливість аналізатора характеризується також диференційованим порогом (порогом розрізнення) (лат. differens – різниця) – це мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.
(гр. synaesthesis – одночасне відчуття) – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора.
Полягає в тому, що будь-який подразник, діючи на відповідний орган чуття, поза волею суб’єкту, викликає не лише відчуття, специфічне для певного органа чуття, а водночас ще й додаткове відчуття або уявлення, характерне для іншого органа чуття.
Найпоширенішим виявом синестезії є так званий кольоровий слух, при якому звук разом із слуховим відчуттям викликає і кольорове зображення.
