Самостійна робота № 8

Тема: морфеміка. Словотвір

План:

1. Поняття про морфему та її ознаки.

2. Типи морфем: матеріально виражені й нульові, регулярні та нерегулярні, продуктивні й

непродуктивні, словотворчі і формотворчі, кореневі та афіксальні морфеми.

3. Основа, види основ.

4. Зміни в морфемній будові слова.

5. Словотвір, основні поняття словотвору.

6. Морфологічні способи словотворення.

7. Неморфологічні способи словотворення:

а) морфолого-синтаксичний;

б) лексико-семантичний;

в) лексико-синтаксичний.

ЛІТЕРАТУРА

а) основна:

1. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. – К., 2003. – С. 145-165.

2. Плющ М.Я. Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. – К., 2010.

– С. 7-75.

3. Шкуратяна Н. Г. Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова. – К. , 2007. –

С. 324-345.

4. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.,2002. – С. 228-245.

5. Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Пономарева. – К., 2001. – С. 104-107.

6. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук В.Т. Сучасна українська мова. – К., 1987. – С. 116-133.

7. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір.

Морфонологія. – К., 1999. – С. 5-133.

8. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2006. – С. 275-285.

б) додаткова:

1. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. – К.,

1976. – С. 97-104, 108-112.

2. Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Пономарева. – К., 2001. – С.104-110.

3. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. В 2-х ч. –

Ч.1. – К., 1973. – С. 194-200.

4. Клименко Н.Ф. Основи морфеміки сучасної української мови. – К., 1998.

5. Морфемна структура слова. – К., 1979.

6. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. – К.,1977.

7. Словотвір сучасної української літературної. – К., 1979. 

8. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. – К.,

1993. – С. 174-183, 194-197.

в)словники:

1. Полюга Л. М. Словник українських морфем. – Л., 2003.

2. Яценко І. Морфемний аналіз: Словник-довідник: В 2-х т. / За ред. Н.Ф. Клименко. – К.,

1980-1981.

3. Етимологічний словник української мови: В 7 т. – К., 1982 – 2003.

4. Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О.Пустовіт та ін. – К., 2000.

5. Українсько-російський словотворчий словник / Укл. З. Сікорська. – К., 1985.

ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати рекомендовану літературу.

2. Укласти схему «Способи словотвору».

3. Поділити слова на морфеми:

Погляд, наївся, верхом, гнути, читальня, Галин, проїжджаючий, завтра, граючись,

непорозуміння, вісімсот, забарвлений.

4. Зробити словотвірний аналіз поданих слів (для довідок можна використовувати

«Українсько-російський словотворчий словник» З.С. Сікорської).

Зелень, розщедритися, утридорога, посівна, «Київ» (готель), узлісся, профспілка, Кам’янець-Подільський, могутність, ПНПУ.

Морфемний і словотвірний аналізи необхідно робити за поданими схемами і

зразками.

5. За допомогою етимологічного словника визначити зміни в морфемній будові слів (див.

зразок виконання):

Кандидат, пільга, снідати, пальто.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Морфема – це найменша значеннєва частина слова. Вона має спільні й відмінні ознаки як зі звуком, так і зі словом (їх необхідно виявити). Морфемам властива системність (див. явища омонімії, багатозначності, синонімії, антонімії). У мовленні ці одиниці реалізуються у вигляді аломорфів – звукових варіантів.

Морфеми можуть бути матеріально вираженими й нульовими, регулярними та нерегулярними, продуктивними й непродуктивними, словотворчими і формотворчими. Залежно від значення, функції, характеру та місця у структурі слова морфеми поділяються на корені (зв’язані та вільні) й афікси (префікс, суфікс, флексія, постфікс, інфікс, інтерфікс, суфіксоїд, префіксоїд, циркумфікс). Основа – це не різновид морфеми, а частина слова без закінчення. Вона може бути членованою й нечленованою, вільною і зв’язаною, непохідною й похідною. У процесі словотворення і похідна, і непохідна основи можуть стати твірними (від яких утворюються нові слова).

Морфемна структура слова у процесі історичного розвитку може зазнавати змін, основними з яких є спрощення, ускладнення, перерозклад.

Спрощення (опрощення) – морфологічний процес, при якому слово зі складною морфемною будовою втрачає здатність виділяти наявну в ньому первісну морфему, унаслідок цього кількість морфем у слові зменшується. Причинами спрощення є: втрата словом зв’язків з колись спорідненими словами; архаїзація або вихід з ужитку слів, від яких утворилися опрощені слова; звукові зміни в будові слова, внаслідок чого опрощене слово втрачає зв’язок з твірним.

Ускладнення – це процес перетворення непохідної основи на похідну, внаслідок чого збільшується кількість морфем. Ускладненню найчастіше піддаються іншомовні слова. Причини ускладнення: подібність якоїсь морфеми запозиченого слова до якогось афікса української мови; поява в мові поряд з неподільним запозиченим словом спільнокореневого з іншим морфемним членуванням.

Перерозклад (метаналіз) – переміщення меж між похідною основою і словотворчим афіксом. Результатом перерозкладу можуть бути нові корені (їх прирощення відбувається за рахунок звука від префікса чи прийменника), складні суфікси або, рідше, складні префікси (внаслідок зрощення суфіксів чи префіксів).

Словотвір, або дериватологія (деривація), – розділ мовознавства, який вивчає слова за способами й засобами творення та їхню словотвірну структуру. Із погляду словотворення вивчаються тільки похідні слова (мотивовані). Основою їх творення є твірні слова, що можуть бути як похідними, так і непохідними.

Слід звернути увагу на такі поняття словотвору: похідна основа, твірна основа, словотвірний ланцюжок, словотвірне гніздо, словотворчий формант, словотвірне значення.

Похідні слова творяться на основі способів словотвору, яких в українській мові чотири. Основний з них – морфологічний, який включає афіксацію (суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, постфіксальний різновиди), безафіксний спосіб, основоскладання, словоскладання, абревіацію (складову, ініціальну та мішану) і комбінації зазначених способів (наприклад, основоскладання з суфіксацією). Зверніть увагу на розмежування основоскладання (поєднання основ кількох слів за допомогою інтерфіксів О, Е, И, ОХ ) та словоскладання (поєднання двох слів або словоформ в одному слові без інтерфіксів). Абревіація відрізняється від осново- та словоскладання тим, що для творення слів використовуються усічені основи. Таким способом творяться тільки іменники.

Малопродуктивними в сучасній українській мові є морфолого-синтаксичний (нові слова творяться унаслідок переходу з однієї частини мови в іншу), лексико-синтаксичний (нові слова творяться внаслідок поступового зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово) та лексико-семантичний (утворення нових слів унаслідок зміни лексичного значення вживаних у мові слів) способи.

Студенти повинні знати: визначення морфеми, семи, морфа, аломорфа, твірної та похідної основи, словотворчого форманту, словотвірного значення, словотвірного ланцюжка, словотвірного гнізда; типи морфем української мови, функції кожної з них; історичні зміни в морфемній структурі слова; способи словотворення в українській мові та різновиди морфологічного способу.

Студенти повинні вміти: робити морфемний і словотвірний аналіз слова; визначати за допомогою етимологічного словника історичні зміни в морфемній структурі слова; розрізняти вільний і зв’язаний корінь; визначати функції афіксальних морфем; користуватися словником морфемної будови та словотвірним словником.