34. Місце т. Г. Шевченка в українській і світовій культурі

9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині. 10 березня 1861 року Шевченко помер

Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення. 

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури.       Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін.       Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо. 

 Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова. 

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря». 

Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря - безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу. 

35. Репресії царизму проти української культури (XIX поч XX ст)

Уже влітку 1862 р. уряд розпочав репресії. До середини 1863 р. в Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові та інших містах, де діяли Громади, були проведені численні арешти інтелігенції. Чернігівська, Полтавська громади були повністю розгромлені. Багато членів громад за вироком судів були вислані до далеких північних губерній Росії: П. Чубинський, О. Кониський, П. Єфименко та ін. Значна кількість громадівців була позбавлена роботи, переводилася в інші міста і губернії. Закрилася газета "Чернігівський листок", припинилася легальна робота всіх недільних шкіл та навчальних закладів з українською мовою навчання.

У 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії П. Валуев видав циркуляр із забороною видавати українські книжки, мотивуючи тим, що "не було, нема й бути не може ніякої української мови". Фактично національно-культурницька діяльність в Україні припинилася. В той же час посилювалась русифікація українського народу через армію, церкву, пресу, залізниці, заводи, які в своїй діяльності користувалися російською мовою. Було ще раз доведено, що царська Росія - це тюрма народів, а Україна - її в'язень.

В 60-х роках XIX ст. прискорюється зростання прошарку української інтелігенції. Серед цієї інтелігенції людей матеріально і службово незалежних було мало, і тому національний в умовах небезпеки репресій рух відроджувався повільно. На початку 70-х років російське чиновництво стало забувати валуєвський циркуляр. Поступово формувалась, хоч і була невеликою, національно свідомий напрям у земствах та міських думах. В цілому земства Східної України розгорнули широку культурницьку діяльність. Значна частина земців мала ліберальні погляди, опозиційно ставилась до самодержавства (в Чернігівському та ін. земствах), часто діяла спільно з громадівцями.

У 70-80-х роках частина української молоді захоплювалася соціалістичними ідеями, що проникали із Заходу, втягувалась у революційні російські народницькі організації, які ігнорували національні інтереси колоніальних народів царської Росії. Це ослаблювало громадівські сили, шкодило їхній і без того незначній роботі, і все ж нові сили інтелігенції на початку 70-х років, скориставшись ослабленням репресій, спромоглися відродити в Києві широкий громадівський рух, який підтримувала певна частина земців.

У 90-х роках в Україні пожвавлюється громадське і суспільно-політичне життя. На цей час сформувалися вже два головні напрями в підпільному політичному житті України: соціалістичний революційний і національний. В Росії і Україні все більше поширюються соціалістичні ідеї, в тому числі марксистські

Таким чином, період XIX - початку XX ст. став часом принципової реорганізації в розвитку української культури, часом небувалого злету творчої думки нашого народу. Воно дало людству таких геніїв, як Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, М.С. Грушевський, М.В. Лисенко. На жаль, творчість практично усіх діячів культури цієї доби доходила до широких кіл української громадськості зі значним запізненням, а то й не доходила зовсім внаслідок несприятливих суспільних умов. XX ст. почалося бурхливо і продовжилося переважно вороже щодо української національної культури. Але всупереч грандіозним соціально-історичним потрясінням, які принесло XX ст., подальший культурний поступ було гідно продовжено.