НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ

ННЦ “ ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

НАУКОВО — КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР

Реферат з прочитаної літератури

“ Репродуктивно-респіраторний синдром свиней ”

аспіранта з відривом від виробництва

Інститут ветеринарної медицини НААН

спеціальність 16.00.03 — ветеринарна медицина

Артеменко Інна Василівна

Викладач англійської мови

Нечипоренко Н.Є.

КИЇВ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Визначення хвороби репродуктивно-респіраторний синдром свиней

2. Епізоотологічні дані

3. Патогенез

4. Клінічні ознаки

5. Патологоанатомічні зміни

6. Діагностика

7. Диференційна діагностика

8. Лікування

9. Профілактика

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Одна із найбільш актуальних ветеринарних проблем свиней — респіраторні захворювання. Вони домінують у загальній патології, досягаючи 30 і більше відсотків у різних категоріях господарств. Найбільш масовими та збитковими є хвороби інфекційної етіології, які значно знижують рентабельність галузі свинарства.

До основних інфекційних захворювань респіраторної системи відносять хвороби, етіологічними чинниками яких є:

- віруси – репродуктивно-респіраторний синдром свиней (PRRS), цирковірус (PCV2), хвороба Ауєскі, респіраторний коронавірус;

- бактерії – актинобацилярна плевропневмонія, гемофільозний полісерозит, інфекційний атрофічний риніт, стрептококова інфекція;

- мікоплазми – M. hyopneumoniae.

Захворювання зареєстровано в кінці 80-х років XX ст. в американських штатах Айова і Міннесота, де розвинене інтенсивне свинарство.Інфекційна природа захворювання була доведена в 1990 р., вірус вперше ізолювали голландські дослідники в 1991 р.

У 1990-1992 рр.. хвороба реєструвалася як «епізоотичний пізній аборт» у Європі в країнах з великою щільністю свинопоголів'я і поступово набула розміри епізоотії. У Росії захворювання вперше зареєстровано в 1991 р. в Курській області, потім в інших регіонах.

В даний час РРСС виявляють у багатьох країнах світу з розвиненим свинарством, інфекція має ензоотичний характер. Економічний збиток досить високий, він складається із втрат, пов'язаних з порушенням репродуктивної функції свиноматок: аборти, мертвонародження, загибеллю поросят незабаром після народження до 80 ... 100%; зниженням товарної цінності свинини. Крім того, зростають витрати на заходи з діагностики та боротьби із захворюванням. Найбільш високі виробничі втрати бувають під час гострих спалахів РРСС у початковій фазі хвороби, під час якої можуть гинути від 1 до 3% дорослого племінного поголів'я раніше благополучного господарства.

1. Визначення хвороби репродуктивно-респіраторний синдром свиней

Репродуктивно-респіраторний синдром свиней (англ. - Porcine reproductive and respiratory syndrome; «синє вухо», епізоотичний пізній аборт свиней, РРСС) - контагіозна хвороба, що характеризується масовими абортами свиноматок в кінці терміну поросності, народженням нежиттєздатних поросят і супроводжується ураженням дихальної системи.

РРСС реєструється у всіх країнах з розвинутою галуззю свинарства. На території України репродуктивно-респіраторний синдром свиней також реєструється у реєструється у більшості областей, де загальний відсоток серопозитивності свиней до вірусу за період 2008 – 2009 років становив 2,67.

Вірус, що викликає у свиней РРСС, класифікований як Arterivirus suis, що відноситься до сімейства Arteriviridae. Це дрібний (28,4 нм) оболончатий РНК-вірус, що має сферичну форму. Маркером артерівіруса є здатність до розмноження в культурах клітин епітелію трахеї кілець свині.

Існує два генотипу вірусу: американський (А) і європейський (В), що мають перехресні серологічні зв'язку і різняться біологічними властивостями. Підтверджено циркуляція високо-, низькопатогенного і апатогенних штамів вірусу РРСС у свиней, що і визначає характер перебігу хвороби.

Вірус інактивується нагріванням при 55 ° С протягом 45 хв, при 37 ° С - через 48 ч. Він чутливий до дії розсіяного світла та УФ-променів, відтаванню після заморожування, обробці діоксидом вуглецю, а також до зміни рН середовища.

На вірус діють всі дезінфектанти, що вбивають збудників, що відносяться до другої групи по стійкості. У приміщеннях, що не піддаються дезінфекції, вірус зберігає вірулентність протягом 3 тижнів після видалення хворих тварин.