3. Розказати про принцип одночасного тактування різних розмірів.

У випадках, коли в одному і тому ж такті різні партії записанні в різних розмірах. При розучуванні з колективом – диригується так, як записано, але в концертному виконанні диригент виконує ту схему (переважно це розмір, в якому записано ведучий голос) за якою всім партіям вигідно співати.

4. Дати визначення термінам: Тempo rudato, dolce, agitato, senza creschendo.

Тempo rudato – вільний темп;

Dolce – ніжно;

Agitato – схвильовано;

Senza crescendo – без збільшення звучання.

Білет №8

1. Дати визначення та показати структуру на музичних прикладах поліфонічних форм.

Поліфонія – це багатоголосся.

Є три види:

1)імітаційна;

2)контрастна;

3)підголоскова.

Всі поліфонічні форми будуються на імітаційній поліфонії. Найпростішими поліфонічними формами є прелюдії, інвенції. Це невеликі прості 2 – 3 частинні побудови, в яких тема імітаційно проводиться у всіх голосах. Наприклад: «Маленькі прелюдії і інвенції із зошита Анни Магдалини» Й.С.Баха. Прелюдія як складова частинна прелюдії і фуги. Наприклад: 2 томи ДТК.

Канон – це така поліфонічна форма, в якій тема проводиться у всіх голосах на певний звуковисотний і часовий інтервал (часовий – кількість тактів, звуковисотний – інтервали).

Є 2 види:

1) звичайний – каданс якого будується так, що повторити не можна. Наприклад: П.Чайковський Дует Онєгіна і Лєнского «Враги, враги» з 2 дії опери «Євгеній Онєгін».

2) безкінечний – будується таким чином, що його можна почати знову спочатку. Наприклад: М.Леонтович «Над річкою – бережком»).

За кількістю голосів канон може бути від 2 – 32 голосів. За кількістю тем – однотемний, 2 теми – подвійний, 3 теми – потрійний.

Найскладнішою формою та більш розгорнутою є фуга.

Фуга – це така поліфонічна форма, яка складається з трьох розділів – експозиції, середньої частини, заключної частини. Будується на проведенні теми в усіх голосах в Т – Д, Т – S (рідше) співвідношенні. В залежності від кількості голосів вона може бути 2, 3, 4, 5 – голосна.

Якщо тема проводиться додатково в одному чи двох голосах така експозиція називається – розширеною. Експозиція з контрекспозицією – ще раз проведення в усіх голосах.

Середня частина починається вступом теми, що проводиться в субдомінантовій сфері.

Композитор вживає такі види роботи над темою:

1) агументація – розширення теми (від четверті до половинної).

2) дімінуція – звуження теми (від восьмої до шістнадцятої).

3) інверсія – дзеркальне відображення.

4) ракохід – тема переписана з – заду наперед.

5) стретне проведення – звуження часового інтервала проведення.

Заключна частина – починається появою теми в основній тональності. Часто вживається стретне проведення в основній тональності. Наприклад: Й.С.Бах 2 томи ДТК.

Фугетта – це фуга з пропущеною середньою частиною. Наприклад: К.Стеценко кантата «Шевченкові».

Фугато – це експозиція фуги як самостійна форма не вживається і є складовою частиною іншої побудови. В поліфонічних формах є тема(про поста, дукс) і відповідь (різпоста, комес). Може бути реальна і тональна. Реальна – тема транспонується в D тональність. Тональна – перша нота відповіді, щоб не було дисонансного звучання, змінюється. Наприклад: Л.Ревуцький «Ой, чого ти почорніло» 2 період 1 частини «Круг містечка Берестечка».