Тема 12. Робота соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу з сім’єю

• Сім'я як інститут соціального виховання підростаючого покоління

• Втручання в кризову ситуацію, соціальний патронаж та соціальний супровід сімей в діяльності соціального педагога

• Форми роботи соціального педагога школи з сім’єю

• Робота соціального педагога загальноосвітного навчального закладу з різними категоріями сімей

12.1. Сім'я як інститут соціального виховання підростаючого покоління

Сім’я – форма людської спільноти, що склалася з поєднаного шлюбом подружжя, їх дітей (власних чи усиновлених), а також, у деяких випадках, із інших осіб, поєднаних родинними зв'язками. Як соціальний інститут сім'я виконує функції: репродуктивну, економічну або господарсько-побутову, виховну, рекреативну, комунікативну та регулятивну й має певний соціальний статус. Сім'я є важливим інститутом соціального виховання підростаючого покоління, персональним середовищем життя та розвитку дітей. Якість цього середовища залежить від освітнього рівня батьків та їхньої участі в житті суспільства, від майнового стану та зайнятості на роботі, від умов проживання та структури родини. Взаємини між батьками та дітьми часто загострюються, стають драматичними. На жаль, класний керівник чи інші вчителі не завжди можуть надати кваліфіковану допомогу батькам. Тому саме робота соціального педагога з сім'ями школярів сприяє створенню педагогічно доцільних стосунків у сім'ї.

Типологія сімей (за М. Галагузовою):

- благополучні сім'ї, що успішно справляються зі своїми функціями й практично не потребують підтримки соціального педагога. У випадку виникнення проблем їм достатньо разової допомоги в рамках короткотермінових моделей роботи;

- сім'ї «групи ризику» (неповна сім'я, малозабезпечена та ін.) – справляються із завданнями виховання дитини з великими зусиллями;

- неблагополучні сім'ї – мають низький соціальний статус у всіх сферах життєдіяльності, не справляються з покладеними на них функціями;

- асоціальні сім'ї – сім'ї, де батьки ведуть аморальний, протиправний спосіб життя, житлово-побутові умови не відповідають елементарним санітарно-гігієнічним вимогам, а вихованням дітей, як правило, ніхто не займається.

Особливої уваги шкільного соціального педагога потребують неблагополучні сімї.

Працюючи з родиною, соціальний педагог виконує такі професійні ролі:

• порадник – інформує родину про важливість і можливість взаємодії батьків і дітей у родині; про розвиток дитини, дає педагогічні поради щодо виховання дітей;

• консультант – консультує з питань сімейного законодавства, міжособистісної взаємодії в родині, інформує про існуючі методи виховання, орієнтовані на конкретну родину, роз'яснює батькам умови, необхідні для нормального розвитку й виховання дитини в родині;

• захисник – захищає права дитини у випадку, коли в сім’ї спостерігаються асоціальні явища: алкоголізм, наркоманія, жорстоке ставлення до дітей тощо.

Моделі діяльності соціального педагога з проблемними сім'ями:

• педагогічна модель – базується на прогнозуванні недостатньої педагогічної компетентності батьків, використовуються педагогічні та психологічні способи виховання;

• соціальна модель – застосовується, коли сімейні труднощі є результатом життєвих обставин;

• психологічна модель – застосовується, коли причиною труднощів дитини є спілкування, особистісні якості членів сім'ї. Здійснюється аналіз сімейної ситуації, діагностика сімейних взаємовідносин, подолання бар'єрів спілкування й причин його виникнення;

• діагностична модель – об'єкт діагностики – сім'я, діти з порушенням навичок спілкування;

• медична модель, де в основі сімейних проблем – хвороби дитини чи батьків.

Особливої уваги потребують діти, які виховуються в багатодітних, малозабезпечених сім’ях, сім’ях з дітьми-інвалідами, неповнолітніми матерями.

Напрямки роботи шкільної соціально-психологічної служби з такими сім’ями:

• діагностика, оцінка соціальної ситуації, корекційна робота з дітьми, неблагополучними сім’ями, дітьми із сімей групи ризику;

• соціально-педагогічні консультації батьків з різних питань виховання дитини в сім’ї;

• допомога батькам і дітям у врегулюванні взаємостосунків;

• допомога школярам у подоланні невпевненості в собі, розширення знань педколективу, батьків і дітей про правила формування здорового способу життя;

• навчання засобам захисту від психологічних і соціальних стресів, контроль за умовами життя дитини в сім’ї та школі;

• оцінка індивідуально-психологічних особливостей і можливостей дитини та створення програми з оптимізації її розвитку;

• зниження емоційного напруження учнів, які прийшли до школи та ін.