6. Сверблячі дерматози: простий хронічний лишай, свербіж.

Етіологія і патогенез остаточно не встановлені. Шкіра хворих дуже чутлива до подразнень. Хвороба розвивається внаслідок тривалої локальної сверблячки в осіб. Цьому можуть сприяти нервово-психічні впливи, супровідна патологія гепато-біліарної системи, шлунково-кишкового тракту тощо. Хвороба розвивається в більшості випадків після 20 років.

Клініка. Характерна локалізація: потилична ділянка, волосиста частина голови, внутрішні поверхні стегон, гомілки, калитка, вульва, лобок, періанальна ділянка, але може бути й інша локалізація. Вогнища овальні або подовгастої форми і в типових випадках мають три зони:

- в центрі вогнища ліхеніфікація: шкіра інфільтрована, щільна, малюнок шкіри виражений, вона суха, іноді на поверхні — екскоріації, геморагічні кірочки; це може бути єдиним симптомом цієї хвороби;

- середня папульозна зона: невеличкі папули блідо-рожевого, сірого чи жовтуватого кольору, надалі набувають темнішого відтінку, із гладенькою поверхнею і перламутровим блиском, який виявляється при боковому освітленні, часто є геморагічні кірочки внаслідок розчухів, ця зона не є обов'язковою;

- периферійна пігментована зона теж не є обов'язковою.

Отже, кардинальними симптомами простого хронічного лишаю є:

- первинна інтенсивна сверблячка, часто у вигляді нападів;

- ліхеніфікація;

- сухий характер ураження, відсутність мокнення, що відрізняє процес від хронічної екземи. Лущення незначне. Вогнище може бути одне або декілька.

Атипові форми:

Гіпертрофічна форма (гігантська ліхеніфікація): шкіра в ділянках ураження дуже потовщена, груба, вогнища підвищуються над рівнем шкіри, на поверхні іноді виявляють вузлуваті та бородавчасті утворення.

2. Депігментована форма: вогнище дещо нагадує вітиліго, у випадках регресу хронічного лишаю пігментація відновлюється.

3. Декальвуюча форма: у випадках локалізації процесу на волосистій частині голови внаслідок дуже сильної сверблячки шкіра стає тонкою, блищить, але атрофії нема, можливе порідіння волосся.

4. Лінійна форма часто локалізується на розгинальних поверхнях кінцівок у вигляді смуг ліхеніфікації, іноді нагадує псоріаз або має вигляд бородавчастої поверхні.

5. Гострокінцева фолікулярна форма трапляється дуже рідко. Патогістологія:

в епідермісі — гіперкератоз, паракератоз, ака -нтоз, внутрішньоклітинний набряк остеподібних клітин, сосочки дерми набряклі, подовжені і розширені, переважно лімфоцитарний інфільтрат навколо судин, судини розширені.

Перебіг хронічний, хвороба схильна до рецидивів.

Лікування. Найефективнішими є кортикостероїдні мазі (синафлан, лоринден-А, дипросалік, бетасалік, дермовейт та інші) під оклюзійну пов' язку, обколювання стероїдами, іноді ефективний доксепін.

Первинна профілактика не розроблена, вторинна передбачає уникнення рецидивів (виключають харчові алергени, контакт відповідних ділянок шкіри із різними алергенами: вовняні, синтетичні тканини, хімікати тощо).

Шкірним свербінням називають відчуття, які викликають потребу в розчісуванні шкіри. При сильному і тривалому свербінні шкіри у пацієнтів іноді утворюються зміни нігтів: їх вільні краї стають сточеними, а поверхня починає блищати. У деяких хворих в результаті постійного розчісування і попадання в ранки інфекції виникає піодермія - нагноєння шкіри. Сверблячка може мати характер приступів або постійною, як правило, у вечірні години вона посилюється, іноді стає нестерпною.

За ступенем поширеності шкірний свербіж може бути генералізованим і локалізованим.

Генералізований шкірний свербіж має безліч причин. Він може бути результатом харчової непереносимості , медикаментозної сенсибілізації , тепловий та холодовий свербіж. У старечому віці внаслідок згасання функцій сальних залоз і сухості шкіри виникає сенільний свербіж.

На відміну від генералізованого, локалізований шкірний свербіж найчастіше виникає на волосистій частині голови і в аногенітальний області: свербіж калитки, свербіж вульви, анальний свербіж. Його можуть спровокувати такі місцеві причини, як себорея, кандидоз, простатит, білі, проктит і безліч інших явищ. Зазвичай носить нападоподібний характер.

Лікування свербежу

не слід приймати ніяких лікарських препаратів або користуватися місцевими засобами, не проконсультувавшись з лікарем.

Щоб полегшити стан і зняти свербіж, можуть бути призначені гіпосенсибілізуючі препарати, антигістамінні засоби, вітаміни, а також препарати місцевої дії.