29. Узагальнюючи сказане, можна констатувати, що на підставі ре-

тельного вивченняматеріалів кримінальної справи і враховуючи вид

здійсненого злочину, державний обвинувач повинен заздалегідь ви-

значитинайбільшдоцільну тактику судового слідства, яка забезпечить

всебічне, повне й об’єктивне дослідження доказів по справі. Ця так-

тика має реалізовуватися за активною участю прокурора, який про-

понує суду черговість дослідження доказів: почати з допиту обви-

нуваченого чисвідка, у якійпослідовності допитуватиобвинувачених,

свідків, у якій частині судового слідства провести огляд речових до-

казів, огляд і оголошення документів, чивикликатиекспертана допит;

провести додаткову або повторну експертизу та ін.

Звичайно, що ці та інші пропозиції прокурора будуть скориговані

з боку захисника, а такожрішеннямсуду. Разомз тимна стадії надан-

ня доказів з боку обвинувачення прокурор має право і можливість

відстоюватисвоюпозиціюстосовнопорядку судового розгляду. Особ-Розділ I. Державне обвинувачення як конституційна функція прокуратури

ливу увагу прокурор повинен звернути на можливість виникнення

в суді питання щодо визнання доказів недопустимими, які можуть

бути виявлені ще під час ознайомлення з матеріалами справи, тому

ці обставини прокуроромповинні бути враховані, якщо вони не при-

зводять до недопустимості розгляду справи в суді. Складніше може

бути з доказами, зібраними з порушеннямконституційних прав і сво-

бод людини, або з такими порушеннями КПК, які позначилися чи

могли позначитись на їх достовірності, і які не можуть становити

підґрунтя обвинувачення. Неможе бутидоказомповідомлена свідком,

потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими допитаними

особами інформація, джерело якої невідоме або його неможливо

перевірити.

Ці обставиниможуть стати відомими тільки в суді, в умовах глас-

ного, безпосереднього, змагального розгляду. Тому реакція прокуро-

ра повинна бути швидкою і безпомилковою за умови, що він добре

вивчив матеріали справи і належним чином підготувався до підтри-

мання обвинувачення. При визнанні судом доказу недопустимим

і виключення його із числа доказів прокурор повинен звернути увагу

учасників процесу на наявність інших достовірних доказів, які під-

тверджують той чи інший факт.30. Стаття 314. Підготовче судове засідання

1. Після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п’яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.

2. З метою підготовки до судового розгляду суд:

1) визначає дату та місце проведення судового розгляду;

2) з’ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд;

3) з’ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді;

4) розглядає клопотання учасників судового провадження про:

здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту;

витребування певних речей чи документів;

3. Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого

31. . Ст. 318 КПК України передбачає, що учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатись лише маті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Саме тому державному обвинувачеві необхідно активно і вміло приймати участь у дослідженні доказів у судовому засіданні, бо активна і уміла участь прокурора у судовому засіданні насамперед визначає рівень державного обвинувача1. Не можна, однак, як іноді буває на практиці, примитивно тлумачити поняття активної участі в судовому слідстві і зводити його до постановки багатьох запитань підсудним, потерпілим, свідкам.

Плануючи свою участь у судовому слідстві з тієї чи іншої кримінальної справи, прокурору необхідно, насамперед, визначити предмет доказування (що треба доказати). По кожній кримінальній справі повинні бути досліджені всі обставини, які мають значення для правильного її вирішення та постановления законного і обгрунтованого вироку. Сукупність цих обставин і складає предмет доказування2.

Ст. 64 КПКУкраїни чітко визначає обставини, які підлягають доказуванню по кримінальній справі. До них відносяться: 1} подія злочину (час, місце, засіб та ініші обставини скоєння злочину); 2) виновність обвинуваченого (підсудного) в скоєнні злочину; 3) обставини, які впливають на ступінь та характер відповідальності обвинуваченого (підсудного);'4) характер і розмір шкоди, заподіяної злочином. Перелічені обставини підлягають доказуванню як при проведенні попереднього слідства і дізнання, так і при розгляді кримінальної справи в суді. Істотно, що в ст. 64 КПК України дано лише загальне визначення істотних обставин, без дослідження якихне може бути правильно вирішена та чи інша справа. Разом з тим, закон дає можливість у кожному випадку з урахуванням особливостей справи визначити, який конкретно із встановлених фактів є істотним.

32. Виголошуючи обвинувальну промову, прокурор виконує функцію кримінального переслідування. Він є стороною обвинувачення, захищає інтереси суспільства, виступає від імені держави.

Моральний аспект промови прокурора полягає у правильності його позиції по суті, справедливості висновків, які він подає на розгляд суду. Іноді великого значення надають критичному ставленню прокурора до державного обвинувачення, сформульованого на попередньому слідстві.

Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, прокурор висловлює остаточні й кінцеві висновки, яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підсумовує обвинувальну діяльність. Ця промова є одним із найвідповідальніших етапів підтримання обвинувачення в суді. Вона підтримує державне обвинувачення, аналізує докази, містить міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення вироку.

Обвинувальну промову прокурора утворюють послідовні частини, кожна з яких має своєрідне моральне навантаження. Зміст і структура її не можуть бути однаковими й незмінними для будь-якої справи. Структурними складовими промови є вступна частина; фабула справи (виклад обставин злочину); аналіз і оцінювання зібраних у справі доказів; обґрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного; обґрунтування пропозицій про міру покарання; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і пропозицій щодо їх усунення; заключна частина. Кожен із цих елементів виконує важливу роль у промові.

Центральними у промові є аналіз і оцінювання зібраних у справі доказів та обґрунтування кваліфікації злочину. Саме вони можуть переконати суд у правильності позиції прокурора. Аналіз доказів повинен довести подію злочину і винність підсудного в його здійсненні. Докази мають переконливо підтвердити правдивість висновку прокурора. Протиправно й аморально перекладати обов9язок доказування на підсудного чи його захисника. Навіть зізнання підсудного, ясність і простота справи не звільняють прокурора від аналізу та оцінювання доказів, оскільки обов'язок доказування в кримінальному процесі закон покладає на нього. Він повинен перевірити й оцінити необхідні докази та їх джерела і на цій підставі прийняти законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Прямим обов'язком прокурора є з'ясування причин й умов, що призвели до злочину, і пропозиції щодо їх усунення. Ця частина промови містить у собі значний морально-виховний потенціал, оскільки розглядає заходи, які необхідно вжити для запобігання подібним злочинам.

Заключна частина обвинувальної промови прокурора найчастіше завершується міркуванням про міру покарання. Прокурор може коротко зупинитися на підсумках судового процесу, висловити впевненість, що справедливий вирок буде сприяти зміцненню правопорядку і морального клімату в суспільстві, вказати на моральні уроки судової справи.