50. Юридична оцінка (кваліфікація) злочину в обвинувальній промові

Зробивши аналіз доказів у справі, прокурор підводить базу для юридичної оцінки встановлених фактів. Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснення правосуддя відповідно до закону. Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає підсудний, який винен у вчиненні передбаченого законом суспільне небезпечного діяння.

При обґрунтуванні юридичної кваліфікації злочину державний обвинувач повинен стисло і чітко сформулювати інкримінований злочин і обґрунтувати кваліфікацію дій підсудного за кожною статтею, кожним пунктом, за кожною кваліфікуючою ознакою. Якщо підсудних декілька, то це робиться окремо щодо кожного з них.

Обґрунтовуючи питання про кваліфікацію злочину, прокурор повинен чітко й неухильно дотримуватися вимог кримінального законодавства. Особливо старанно слід з'ясовувати суб'єктивну сторону вчиненого злочину, маючи на увазі, що шкідливі наслідки, незалежно від їх тяжкості, можуть ставитися підсудному в провину лише в тому випадку, якщо він діяв навмисно або допустив їх з необережності. Обсяг цієї частини судової промови залежить від складності справи. Але в усякому разі свій висновок про юридичну оцінку злочину прокурор повинен сформулювати напевне.

Жодна альтернатива в питанні про кваліфікацію злочину з боку прокурора — недопустима. У випадках, коли кваліфікація злочину має спірний характер, прокурору треба особливо чітко аргументувати свою позицію з посиланням на судову практику.

Недоліком судових промов у цій частині є те, що прокурори часто погоджуються з кваліфікацією, даною слідчим на досудовому слідстві. Ось що нерідко звучить у залі судового засідання: «Пред'явлене Іванову обвинувачення повністю доказане, його дії кваліфіковано правильно».

51 Характеристика особистості підсудного та потерпілого в обвинувальній промові прокурора.

При призначенні покарання прокурор повинен враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнтації, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси характеру й ін.). \

Характеризуючи особу обвинуваченого, важливо знати, що це є необхідним елементом обвинувальної промови, при цьому з етичної точки зору — він найскладніший. Прокурор не має права замовчувати про позитивний в моральному вигляді підсудного, його колишніх заслугах, поведінці, що може служити пом'якшення відповідальності. Відомості з біографії підсудного можуть використовуватися лише в тій частині, яка відноситься до злочину і до можливого покарання. Приватне життя підсудного може фігурувати в мові прокурора, якщо відповідні факти відносяться до предмету доказування. Прокурор, характеризуючи обвинуваченого, звертається до його морального обличчя, при цьому він говорить про особу, яку ще не визнано злочинцем. Разом з тим слід зважати, що характеристика особи в деяких випадках сприяє встановленню мотивів злочину, а отже, і його кваліфікації. Вона має бути заснована на матеріалах, зібраних у справі і розглянутих під час судового провадження. З огляду на це прокурор свої висновки робить на підставі таких даних, не висловлюючи суб’єктивної думки про обвинуваченого. Зовсім неприпустимими при характеристиці обвинуваченого є необ’єктивність, ігнорування його позитивних рис.У промові, природно, неприпустимі глузування над підсудним, грубість, образливі характеристики, а також заяви з приводу зовнішності підсудного, його національності, віри, фізичних недоліків. Характеризуючи підсудного, прокурор повинен виходити з того, що стосовно останнього діє презумпція невинності.

У своїй промові прокурор при проголошенні психологічних характеристик повинен тактовно ставитися до особистості і потерпілого, і підсудного, утримуватися від упереджених думок. Він може аналізувати ті якості особистості підсудного, що обумовили злочин і виявилися в його скоєнні. При цьому неприпустимі занадто широкі особистісні узагальнення, необхідні "стриманість у слові, обдуманість і справедливість у висновках і поряд з осудом доведеного злочину — ставлення до підсудного без черствої однобокості і без образи в ньому почуття людської гідності"

.