44. Значення і мета участі державного обвинувача у судових дебатах.

Судові дебати в кримінальному процесі – це самостійна части-

на судового розгляду, суть якої полягає в проголошенні сторонами

промов, у яких вони підводять підсумки судового розгляду, даючи

юридичну оцінку отриманим результатам, формулюють та обґрун-

товують свої вимоги та пропозиції перед судом і свої заперечення

проти доводів, висновків, вимог та пропозицій іншої сторони.

Судові дебати складаються з промов осіб, які брали участь у су-

довому розгляді.

Прокурор у судових дебатах виступає першим.

Прокурор має право в судових дебатах посилатися лише на ті до-

кази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час су-

дових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює

з’ясування обставин, встановлених під час кримінального прова-

дження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову від-

криває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.

У своєму виступі прокурор не обмежений часом. Але головуючий

має право його зупинити, якщо прокурор після зауваження повтор-

но вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється,

чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойно-

го характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.

Після закінчення промов прокурор вправі обмінятися з іншими

учасниками судових дебатів репліками. Право останньої репліки на-

лежить обвинуваченому або його захиснику.

Виступ прокурора з промовою – це його професійний обов’язок.

Промова прокурора – це обґрунтування ним пропозицій з вирі-

шення судом питань, зазначених у ст. 368 КПК, при постановленні

вироку.

Зміст обвинувальної промови визначається позицією прокурора

у кримінальному провадженні.

Прокурору слід пам’ятати, що своєю промовою він звертається

перш за все до суду, але повинен ураховувати й судову аудиторію.

45.

Після закінчення судового слідства розпочинається наступний етап судового розгляду справи — судові дебати, під час яких обвинувачення та захист дають оцінку дослідженим у судовому розгляді доказам, наводять доводи щодо підтвердження своєї позиції.    Першим у судових дебатах виступає прокурор. Виконання завдань з підтримання державного обвинувачення зобов’язує прокурора: а) довести обвинувачення; б)переконати суд у правильності позиції щодо винності підсудного по конкретному обвинуваченню; в) визначити міру покарання підсудному з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та даних про його особу.    Щоб виконати вказані завдання, прокурор має особисто переконатися, що його позиція як державного обвинувача ґрунтується на матеріалах судового слідства. Для цього йому необхідно детально проаналізувати усі матеріали, які були досліджені в судовому засіданні, і дати відповіді на питання, які вирішуються судом при постановленні вироку : 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і які саме; 6) яку саме міру покарання має бути призначено підсудному і чи повинен він відбувати покарання

.    Але якщо це не завжди можливо, то у будь-якому випадку промова має бути написана у вигляді детального і логічного міркування, кожна окрема частина якого викладається як складова цілого, з поєднанням між собою у загальне ціле. В подальшому прокурор, який користується текстом як орієнтиром, зможе виголосити в суді промову вже не додержуючись тексту, вільно, оскільки він заздалегідь її продумав і записав.    Робота державного обвинувача над промовою поділяється на два етапи: 1) підготовка промови; 2) виголошення промови.    На першому етапі прокурор: а) вивчає та аналізує фактичний матеріал, правові норми, судову практику; б) композиційно-логічно оформлює зазначений матеріал; в) відпрацьовує мову та стиль промови.

46.Виступ прокурора з обвинувальною промовою є одним із найбільш відповідальних етапів підтримання обвинувачення в суді.

У промові прокурора в судових дебатах міститься аналіз доказів, висловлюються міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення законного і обґрунтованого вироку.

Закон не визначає зміст обвинувальної промови. Головне, що визначає моральнісну характеристику обвинувальної промови, — справедливість висновку прокурора, що він представляє на розгляд суду. Оцінка значення злочину, його суспільної небезпеки може бути правильно зрозумілою і сприйнятою лише за умови, що вина підсудного не викликає ні у кого сумніву, якщо державний обвинувач переконав у цьому. Тому державний обвинувач спочатку викладає фактичні обставини справи, і саме так, як вони встановленні в наслідок судового слідства. Правовий і моральний обов’язок прокурора доказати обвинувачення, яке висунуте підсудному. Проте, якщо обвинувачення не підтвердилося під час судового розгляду прокурор має відмовитися від обвинувачення.

Один з найскладніших з етичної токи зору елементів обвинувальної промови прокурора — характеристика підсудного. Вона необхідна, передусім тому, що висновки прокурора про суспільну небезпечність злочину і злочинця, про покарання, яке, за переконанням прокурора, треба застосувати, значною мірою визначається особистістю винного.

У промові прокурора дається характеристика особи підсудного, яка грунтується на встановлених у суді фактах, вона повинна бути об’єктивним висновком саме з цих фактів. Тут не може бути суб’єктивних міркувань щодо особи підсудного. Прокурор не має морального права ігнорувати позитивне в особі підсудного: моральнісні якості, попередні заслуги, поведінку, що може сприяти пом’якшенню відповідальності.З особливою обережністю прокурор повинен використовувати у судовій промові данні про поведінку підсудного у досудовому розслідуванні. Прокурор не має права розглядати відмову підсудного визнати свою вину, як обтяжуючу відповідальність обставину. Ніхто не зобов’язаний свідчити про самого себе.

Юридична оцінка злочину має бути аргументованою, ґрунтуватися на глибокому розумінні того, що свій висновок про оцінку злочину прокурор повинен сформулювати напевне. Жодна альтернатива у кваліфікації злочину прокурором не допустима. Коли кваліфікація набуває суперечливого характеру, прокурор має чітко визначити свою позицію, проаналізувати і аргументувати. Це його професійний і моральний обов’язок.

Прокурор повинен врахувати, висловлюючи свої міркування з приводу міри покарання, які він пропонує застосувати до підсудного, що кримінальне покарання може досягти своєї мети, привести до бажаних результатів лише тоді, коли воно справедливе, розумне, індивідуалізоване, максимально сприяє виправленню засудженого. Надмірно суворе покарання викликає протест, почуття несправедливості, відчай. У той же час занадто м’яке покарання породжує почуття безвідповідальності, а у потерпілих — почуття несправедливості правосуддя, що не може не позначитися на виховній функції діяльності суду.

47.Промовницька діяльність державного обвинувача та її компоненти. Мистецтво судової риторики – найвищий ступінь професіональної майстерності прокурора -державного обвинувача, що найбільш виразно проявляється в обвинувальній промові. Без сумніву, це справа нелегка і непроста, потребує концентрації внутрішніх сил, напруги інтелектуальних та вольових здібностей прокурора, спеціальної підготовки, ґрунтовних знань у галузі юриспруденції, володіння мовою та арсеналом засобів судової риторики, чималого практичного досвіду, загальної та професійної культури, широкої ерудиції промовця. З наукової точки зору виступ прокурора у суді з обвинувальною промовою можна розглядати різнобічно. Ця його діяльність за своєю природою має складний правовий і соціальний характер. Вона містить такі основні складові, як доказування (логічний, аналітичний аспекти), етичний та психологічний компоненти, комунікативний,правовий (юридичний аналіз) та мовний аспекти. Іншими словами, це розумова, аналітична і мовна діяльність прокурора на заключному етапі судового дослідження доказів, спрямована на доведення вини підсудного перед судом. Мета обвинувальної промови – довести вину і переконати суд у винуватості підсудного, усунути будь-які сумніви у доведеності вини. Ораторське мистецтво державного обвинувача в суді характеризується умінням говорити переконливо, змістовно, захоплюючи суддів присяжних і присутніх у судовому засіданні, утримувати їхню увагу до кінця промови. Для набуття навичок, умінь та формування мовних здібностей необхідні такі характерні риси, як самовиховання і самовдосконалення, механізм усвідомленого саморозвитку.

.Природні елементи поведінки прокурора під час промови – рухи і жести, які мають велике значення. Завдяки їм промова стає живою і зрозумілою. Виразні жести (піднята рука, стиснутий кулак, різкий жест і швидкий рух тощо) повинні сприяти змісту і значенню фрази або окремого слова. Жест і тон промови подвоює її силу.Ритмічні, узгоджені з інтонацією жести слугують засобом вираження емоційного ставлення оратора до того, що він говорить, допомагають привернути увагу слухачів до найважливіших частин промови. Культура судової промови є не що інше, як культура доказування.

48.Структура та зміст обвинувальної промови. Прокурор виходячи з конкретних матеріалів справи, обравши індивідуальний підхід до висвітлення фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення і доказів вини обвинуваченого, визначає зміст та структуру промови в судових дебатах. На думку науковців і практичних працівників, зміст промови має містити 5 частин: 1) суспільно-правову оцінку злочину (вступ), а також фактичні обставини справи (фабулу обвинувачення); 2) думку прокурора про застосування кримінального закону, тобто, позицію щодо кваліфікації злочину; 3) викладення доказової бази, тобто аналіз і оцінку доказів, що підтверджують вину підсудного у вчиненні злочину; 4) пропозиції прокурора щодо міри (виду і розміру) покарання, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного, обтяжуючі та пом’якшуючі обставини; 5) думку прокурора щодо цивільного позову і судових витрат у кримінальній справі, долі речових доказів, причин та умов, що сприяли вчиненню та постановленню судом окремої ухвали. Зміст промови прокурора має відповідати вимогам ст. 368 КПК України, яка відображає перелік питань, що вирішуються судом при постановленні вироку, зокрема: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і які саме; 6) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати; 7) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, і якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку; 8) чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності; 9) чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою ст. 94 КК України; 10) чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування; 11) чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя; 12) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; 13) на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; 14) як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження Коли підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1-6 ч. 1 ст. 368 КПК України, окремо по кожному злочину. Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з підсудних. Примусове лікування, передбачене п. 10 зазначеної статті, може бути застосоване лише за наявності відповідного висновку лікарів. Прокурор має підтримувати державне обвинувачення тільки за умови, якщо в результаті судового розгляду переконається, що докази зібрано у передбаченому законом порядку, і вони підтверджують висунуту обвинуваченому підозру. Інакше він повинен відмовитись від обвинувачення, як цього вимагає ч. 1 ст. 340 КПК України. Ось чому перед промовою прокурор має чітко уявляти, що саме він буде доводити у справі та бути глибоко переконаним в істинності того, що збирається доводити.