
- •9. 9. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду
- •18.Підстави та порядок відводу д.О
- •Питання 19 Основні положення Рекомендації r (2000)
- •Питання 20
- •Стаття 291. Обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування
- •Стаття 293. Надання копії обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та реєстру матеріалів досудового розслідування
- •25.Підготовка прокурора до участі в судовому розгляді кримінальної справи
- •26. Техніка конспектування матеріалів справи
- •29. Узагальнюючи сказане, можна констатувати, що на підставі ре-
- •33. Взаємовідносини прокурора та суду у процесі розгляду кримінальної справи судом першої інстанції: сучасний стан та перспективи правового регулювання
- •Стаття 338. Зміна обвинувачення в суді
- •39. Участь прокурора у підготовці та затвердженні угоди про визнання вини і наслідки
- •40. Участь прокурора у судовому кримінальному провадженні за спрощенним порядком
- •41. Підтримання державного обвинувачення та судового розгляду справ стосовно неповнолітніх осіб
- •42. Охорона державної таємниці під час кримінального провадження
- •43. Участь прокурора у вирішенні питань про застосування судом примусових заходів медичного характеру.
- •44. Значення і мета участі державного обвинувача у судових дебатах.
- •49. Аналіз і оцінка доказів в обвинувальній промові
- •50. Юридична оцінка (кваліфікація) злочину в обвинувальній промові
- •51 Характеристика особистості підсудного та потерпілого в обвинувальній промові прокурора.
- •52 Аналіз прокурором в обвинувальній промові обставин, які обтяжують або пом’якшуютьпокарання.
- •55.) Значення і основні риси апеляційного кримінального провадження
- •56. Повноваження посадових осіб прокуратури на подання апеляцій на незаконні та необґрунтовані судові рішення в кримінальних справах.
- •61. Участь прокурора встадії відновлення кримінальних справ за нововиявленими обставинами
41. Підтримання державного обвинувачення та судового розгляду справ стосовно неповнолітніх осіб
Під час судового розгляду справ про злочини неповнолітніх, як і на досудовому слідстві, має бути реально забезпечено їхнє право на захист, оскільки порушення такого права, відповідно до п.3 ч.2 ст.370 КПК України, є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для скасування вироку. Згідно п.1 ч.1 ст.45 КПК України, участь захисника у справах щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, є обов’язковою, незалежно від того, чи досягли вони повноліття на час провадження у справі, у тому числі судового розгляду. Це положення поширюється і на випадки, коли особа обвинувачується у злочинах, одні з яких вчинені нею до, а інші – після досягнення 18 років. Здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається. Згідно ч.4 ст.44 КПК України, близькі родичі неповнолітнього обвинуваченого (підсудного), його опікуни або піклувальники можуть здійснювати захист лише одночасно із захисником, який займається цією діяльністю на професійній основі. При попередньому розгляді справи щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину у віці до 18 років, прокурор згідно з п.5 ч.1 ст.237 КПК України має висловити свою думку з приводу, чи не було порушено її право на захист. Якщо на досудовому слідстві порушено право неповнолітнього на захист і без усунення цього порушення справу не може бути призначено до судового розгляду, прокурор має заявити клопотання про направлення справи на додаткове розслідування на підставі ст.246 КПК України. Коли право на захист неповнолітнього порушено при вчиненні окремих процесуальних дій, за відсутності підстав для направлення справи на додаткове розслідування, в подальшому не допускається використовування судом (і прокурором під час виступу в дебатах) відповідних протоколів як джерел доказів на обґрунтування висновків про винність підсудного у вчиненні злочину. Під час попереднього розгляду справи прокурор має висловити думку, а суддя – з’ясувати, чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу (п.4 ч.1 ст.237 КПК України). Відповідно до ст.434 КПК України, запобіжний захід у вигляді взяття під варту до неповнолітнього може застосовуватися лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкістю злочину, у вчиненні якого той обвинувачується, за наявності підстав та в порядку, передбачених ст.ст.148,150,155 КПК України, а також якщо є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим (підсудним) процесуальних обов’язків, які випливають із ч.2 ст.148 КПК України, і його належної поведінки. Висловлюючи думку з цього питання, відповідно до ст.150 КПК України, прокурор має враховувати стан здоров’я неповнолітнього, його сімейний і матеріальний стан, стосунки з батьками, дієвість існуючого контролю за його поведінкою, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв’язки, схильності, спосіб життя, поведінку під час провадження у цій або іншій кримінальній справі, наявність факторів, обставин чи визнання ним моральних цінностей, які дозволяють прогнозувати його поведінку. Ці обставини досліджуються шляхом опитування батьків, опікунів, піклувальників, представників адміністрації за місцем роботи чи навчання неповнолітнього тощо