¹ воп

До Конст принц відносяться:

Верховенство права(ст. 8 КПК Укр. Та ст.8 Конституції Укр)

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суть цього принципу,що права і свободи людини розцінюються як найвищі цінності,що визначають зміст і спрямованість діяльності прокуратури.

Законність(ст.. 129 Конст УКр. Та ст.. 9 КПК)

При підтриманні держ обвин. прокурор зобов’язан неухильно додержуватися вимог Конституції України, Крим Проц Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор,зобов’язан всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Закони та інші нормативно-правові акти України, повинні відповідати КПК. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.У випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК.

Рівність перед законом і судом(ст..10 КПК ст.. 129 Конст)

Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. У випадках і порядку, передбачених законом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями.Цей принцип відрізняється від принципу змагальності який міститься в ст.. 22 КПК і полягає: Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених КПК, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Презумпція невинуватості (ст..129 Конст. та ст..17 КПК)

Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Забезпечення права на захист(ст..59, ст..63, ст..129 Конст та ст..20 КПК)

Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.У випадках, передбачених КПК та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

Гласність,відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами (ст.. 129 Конст та ст.. 27 КПК)

Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.

Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:

1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;

2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;

4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;

5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених заокном. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.

Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченим законом.

Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.

Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

Принцип державної мови у кримінальному судовому провадженні (ст..10 Конст, та ст.. 29 КПК)

Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення складає процесуальні документи державною мовою.

2 воп

Принцип верховенства права

Закріп в ст..8 Конст Укр та 8 КПК

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суть цього принципу,що права і свободи людини розцінюються як найвищі цінності,що визначають зміст і спрямованість діяльності прокуратури.

У сфері кримінального провадження особливого значення набуває такий аспект принципу верховенства права, як пріоритетність прав людини, оскільки саме в цій сфері правових відносин вони можуть бути суттєво обмежені.

кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це положення прямо випливає із ст. З Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.Верховенство права означає, що суд не повинен застосовувати положення правового акта, у тому числі закону, якщо його застосування суперечить конституційним принципам права або порушуватиме права та свободи людини і громадянина.

3. Важливим засобом забезпечення формальної справедливості

виступають основні джерела права. Гарантією проти свавілля, виступає

нормативно-правовий акт, оскільки він не створюється на користь або

проти конкретної особи.

Справедливе застосування норм права, це передусім неупередженість,

саме на це звертає увагу Конституційний Суд України

Змістовну справедливість слід розуміти як додержання певних

принципів, за допомогою яких можна з’ясувати, що ж конкретно належить

кожному з учасників суспільних відносин. Якщо формальна

справедливість асоціюється з принципом формальної рівності, то

справедливість змістовна втілюється у принципі пропорційності, або

розмірності. Вона вимагає, зокрема, пропорційності юридичної

відповідальності вчиненому правопорушенню. Саме тому покарання має

перебувати у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами

скоєного злочину та особою винуватого. Поняття "справедливе судочинство" в сучасному розумінні

має два аспекти: 1) матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що

кожне рішення, яке приймає посадова особа (особа, що проводить

дізнання, слідчий, прокурор, суддя), має бути справедливим по суті (тобто

при вирішенні питання повинні бути справедливо визначені права і

обов’язки осіб або результатом рішення має бути відновлена

справедливість); 2) процедурна справедливість, яка передбачає розгляд

справи (або прийняття процесуального рішення) відповідно до певних

процедур.

4. Законність(ст.. 129 Конст УКр. Та ст.. 9 КПК)

При підтриманні держ обвин. прокурор зобов’язан неухильно додержуватися вимог Конституції України, Крим Проц Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор,зобов’язан всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Закони та інші нормативно-правові акти України, повинні відповідати КПК. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.У випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК.

5. Принцип рівності перед законом і судом на національному рівні знайшов відображення в Конституції України (частини 1, 2 ст. 24), де закріплюється, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У частині З ст. 129 Конституції проголошується, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом є однією із основних засад судочинства. Положення цього принципу містяться в низці міжнародних актів. Зокрема, у ч. 1 ст. 14 МПГПП зазначається, що всі особи є рівними перед судами. У статті 14 КЗПЛ зафіксовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

Рівність учасників кримінального провадження перед законом означає наділення їх рівними правами і рівними обов'язками щодо участі у процесі та відстоюванні своєї позиції. При цьому поняття "рівні права", "рівні обов'язки" не можна ототожнювати з поняттями "однакові права", "однакові обов'язки". Права чи обов'язки можуть бути різними залежно від того, у якому процесуальному статусі перебуває особа (прокурор, слідчий, підозрюваний, потерпілий тощо). Рівність прав (обов'язків) полягає у тому, що кожен з учасників кримінального провадження наділений правами і несе обов'язки, що відповідають його процесуальному становищу.

Рівність усіх учасників перед законом передбачає єдиний правовий режим кримінального провадження, який забезпечує реалізацію їх процесуальних прав.

Рівність учасників кримінального провадження перед судом покладає на суд обов'язок не надавати будь-яких переваг, що не обумовлені законом, будь-якому з учасників кримінального провадження. Так само недопустимою є будь-яка дискримінація. Тому становище конкретного учасника кримінального провадження не може бути покращено чи погіршено залежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За обмеження у процесуальних правах залежно від расової і національної ознак встановлена кримінальна відповідальність (ст. 161 КК України).

2. Принцип рівності перед законом і судом не порушується при наданні певним категоріям учасників кримінального провадження (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами, особи, які наділені особливим процесуальним статусом, тощо) додаткових гарантій, у випадках і порядку, передбачених КПК. Нормативне закріплення таких гарантій не можна розглядати як порушення цієї засади, адже необхідність їх існування викликана особливостями правового статусу осіб, щодо яких вони передбачені.

6. Принцип змагальності характеризує таку організацію судового процесу, коли функції обвинувачення й захисту, підтримання цивільного позову й заперечення проти нього, відокремлені від судової діяльності, виконуються суб’єктами, які користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд виступає головним суб’єктом, що здійснює керівництво судовим засіданням і вирішує цю справу.

 За своєю суттю принцип змагальності передбачає рівні можливості й умови для виконання функції обвинувачення та захисту, підтримання цивільного позову й відповіді на нього. Процесуальна рівність означає, що всі заходи, які вправі вжити обвинувач для доказування обвинувачення, захист має право застосовувати для його спростування, а все, що вправі робити цивільний позивач для підтримання позову, може робити цивільний відповідач для його заперечення.

  Що стосується кримінального судочинства, то наявність змагальних засад при провадженні судового розгляду кримінальних справ визнавалася не завжди. У кримінальному процесі завжди бере участь прокурор як представник держави, який підтримує державне обвинувачення. Але в процесуальному статусі він наділений такими ж правами, що і сторона захисту. Проте процесуальна рівність прав не свідчить про однаковість завдань та обов’язків, які виконує сторона захисту. Завдання й обов’язки прокурора вказують на його особливу роль у суді, але не створюють ніяких переваг при відстоюванні своїх міркувань і висновків по справі.

Змагальність у судовому процесі вимагає, щоб суб’єкти обвинувачення й захисту, цивільний позивач і цивільний відповідач мали однакову можливість переконати суд у своїй правоті. Оскільки суду належить керівна роль у судовому розгляді, він сприяє повному, всебічному з’ясуванню обставин справи і виносить рішення на підставі внутрішнього переконання, керуючись законом.

7. Прин­цип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є конституційним, основоположним принципом криміналь­ного процесу. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомогу.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допо­могу у встановленні зв'язку із захисником або з особами, які можуть запросити захисника (ч. 1 ст. 47 КПК).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані до першого допиту роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

Про допуск захисника до участі у справі, особа, яка провадить ді­знання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу (ч. 5 ст. 44).

Захисник допускається до участі у справі в будь-якій стадії про­цесу (ч. 4 ст. 44 КПК), але його участь у справі залежить від ініціативи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які мають право вислови­ти своє бажання скористатися правовою допомогою захисника, заявив­ши про це відповідне клопотання, або особисто відмовитися від його участі у справі. При відмові від захисника особа, яка провадить дізна­ння, слідчий складають протокол із зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає це в протоколі судового засідання (ч. 2 ст. 46 КПК). Дане по­ложення має винятки, вказані у ст. 45 КПК, коли участь захисника є обов'язковою і відмова від захисника приймається особою, що про­вадить дізнання, слідчим, судом лише коли підозрюваний, обвинува­чений, підсудний, засуджений чи виправданий обґрунтовують її моти­вами, які можуть визнаватися такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим (ч. 3 ст. 46 КПК).

8. Гласність,відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами (ст.. 129 Конст та ст.. 27 КПК)

Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.

Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:

1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;

2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;

4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;

5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених заокном. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.

Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченим законом.

Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.

Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

9. 9. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду

Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК.

Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

У апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:

- вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 КПК;

- ухвали про застосування чи незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру;

- інші ухвали у випадках, передбачених КПК.

Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених законодавством, окремому оскарженню не підлягають, за винятком випадків, визначених КПК. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення. У апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити вирок або ухвалу без змін;

2) змінити вирок або ухвалу;

3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;

4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;

5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;

6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів виховного чи медичного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені в касаційному порядку:

- засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом необхідних вимог, в тому числі не роз'яснення засудженому наслідків укладення угоди;

- потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання; невиконання судом необхідних вимог; не роз'яснення потерпілому наслідків укладення угоди;

- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення;

2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;

3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;

4) змінити судове рішення.

10. Використання Практики Євровпейського суду.Пропонується трансформувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів (пункт 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції) у функцію захисту прав і свобод людини і громадянина, державних і суспільних інтересів та об’єднати її з існуючою функцією представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 статті 121 Конституції). Водночас скасовується функція нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (пункт 5 статті 121 Конституції).

Запропонована функція за своїм призначенням, змістом і метою не суперечить міжнародним нормам та стандартам у гуманітарній сфері і притаманна органам прокуратури у багатьох європейських країнах. У такому визначенні вона набуває значення додаткового механізму захисту прав людини, гарантованого Конституцією України, чинними законами та загальновизнаними нормами міжнародного права, зокрема Загальною декларацією прав людини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, та Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, підписаною 4 листопада 1950 року.

Відсутність законодавства про надання безоплатної правової допомоги громадянам, перевантаженість судів, численні випадки прийняття незаконних судових рішень, тривалість процесу проведення судово-правової реформи та інші об’єктивні чинники не дозволяють достатньою мірою забезпечити пересічним громадянам доступний захист їхніх прав. Особливо це стосується громадян з низьким рівнем достатку, інвалідів, неповнолітніх. Це зумовлює необхідність існування різних механізмів захисту прав людини з боку державних інституцій, у тому числі прокуратури.

Аналогічну функцію захисту державних і суспільних інтересів, прав людини та громадянина виконують не тільки прокуратури Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменії, Узбекистану, але й прокуратури Латвії, Литви, Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, Словацької Республіки, Хорватії. Щодо останніх жодних зауважень з боку європейських структур не висловлюється, при тому що більшість із названих країн є членами Євросоюзу.

Зміна у формулюванні функції прокуратури щодо нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування зумовлена недоцільністю визначення на конституційному рівні стадій кримінального процесу і відсутність чітких меж між різними формами досудового розслідування, особливо з огляду на триваючу реформу у цій сфері.

Зміна у назві функції нагляду за додержанням законів органами та установами, які виконують судові рішення, а також застосовують заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян, викликана тим, що чинна редакція (пункт 4 статті 121) дає підстави для помилкових тлумачень про те, що прокуратура здійснює нагляд за судами при зверненні вироків (ухвал) до виконання, на що зверталась увага експертів Ради Європи. Водночас пропонується поширити наглядові повноваження прокуратури не лише за виконанням судових рішень у кримінальних справах, але й в інших категоріях справ (цивільних, господарських, адміністративних). З огляду на реальний стан з виконанням судових рішень прокурорський нагляд має виступати як додаткова гарантія (поряд із судовим контролем) захисту прав і свобод громадян та державних інтересів.

Відповідно до чинного законодавства прокуратура здійснює також координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, міжнародну правову допомогу у кримінальних справах (екстрадицію та передачу кримінального переслідування), розробляє систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочинність, розкриття і розслідування злочинів, правове забезпечення тощо. Ці функції є похідними від основних, проте не співпадають з ними. Їх відображення в Конституції є недоцільним і тому пропонується визначити, що прокуратура виконує й інші функції, передбачені законом.

11. Прокуратура в Російській імперії була запроваджена трьома указами Петра І:

Саме в 1722 році іменним указом від 16 травня 1722 року «Об учреждении в Глухо

ве малороссийской коллегии и о назначении в оную присутствующим бригадира Вель

яминова» вперше офіційно запроваджується посада прокурора в її тодішньому вигляді

в органах управління Україною.

Прокуратура здійснювала нагляд за законністю діяльності й інших державних ор

ганів і структур. Зокрема, нагляд за інтересами казни, в арештантських справах, за

місцями утримання ув’язнених під вартою.

Отже, прокуратура в Російській імперії створювалась як представницький орган

передусім імператорської влади, що здійснювала від його імені та за його дорученням

суцільний та постійний контроль (нагляд) за діями і рішеннями Сенату та інших цент

ральних і місцевих установ. А в останні роки царювання Петра I вона почала відіграва

ти значну роль у зміцненні державності та у фінансових справах [4]

Функція обвинувачення, якою прокуратура була наділена в результаті судової ре

форми 1864 року, дещо відрізняється від притаманної сучасній прокуратурі функції

підтримання обвинувачення

15 грудня 1917 р. Центральна Рада України схвалила закон «Про утворення Генерального Суду», що створювався як тимчасовий вищий судовий орган у складі трьох департаментів: цивільного, карного й адміністративного. При Генеральному Суді засновувалася прокураторія, керівництво якої повинний був здійснювати старший прокуратор, що призначався Генеральним секретарем по судових справах.

Прокуратура Української ССР була створена постановою Всеукраїнського ЦВК 28 червня 1922 р. з метою «здійснення нагляду за дотриманням законів та в інтересах правильної постановки боротьби зі злочинністю».

Прокуратура здійснювала «адміністративний нагляд» (пізніше він став називатися «загальним»). Поряд з цим на неї покладався безпосередній нагляд за діяльністю слідчих органів і дізнання в області розкриття злочинів, а також за діяльністю органів державного Політичного Управління; підтримка обвинувачення в суді; нагляд за доцільністю утримання під вартою. Широкі права і обов’язки покладалися на прокурорів у сфері боротьби зі злочинністю.

12. 5 листопада 1991 , прийнято Закон

України «Про прокуратуру» і низку інших нормативний актів, які й утворили правову базу діяльності органів прокуратури незалежної України

Ст. 5 Закону "Про прокуратуру" визначає функції, які цілком відповідають функціям, передбаченим ст. 121 Конституції України, а саме:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держа­ви в суді у випадках, передбачених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури виконують функції, передбачені ст. 121 Конституції України: нагляду за додержанням і застосуванням законів, досудового слідства, а також функцію координації діяльності щодо боротьби зі злочинністю, яку внесено до Закону 12 липня 2001 року.

Та останній етап після прийняття кпк 2012 року.

13. На прокурора покладено обов язок підтримання державного обвинувачення в суді, під яким розуміється його процесуальна діяльність, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення . З цього випливае й основне завдання прокурора в суді-довести обвинувачення, тобто винуватість особи поза розумним сумнівом .

Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.

14. Стаття 36. Прокурор

1. Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;

3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;

4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;

5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

6) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;

8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;

9) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;

11) повідомляти особі про підозру;

12) пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом;

13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;

14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

15) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом;

15. Особливістю стадії порушення державного обвинувачення є те, що в ній бере участь лише один суб'єкт — прокурор.

1-й етап — прийняття до свого провадження кримінальної справи, Що надійшла від слідчого.

2-й етап — реалізація прокурором своїх наглядових повноважень. Прокурор перевіряє наявність обставин, зазначених у ст. 228 КПК (див. вище).

3-й етап — прийняття одного із кінцевих рішень.

4-й етап — підготовка прокурора до здійснення функції підтримання державного обвинувачення у суді.

5-й етап — переведення порушеного ним державного обвинувачення до суду для вирішення питання про призначення кримінальної справи до судового розгляду.

якщо формулювання та обґрунтування обвинувачення знаходять своє відображення саме

у обвинувальному акті то слід висунення обвинувачення визнати першим етапом реалізції обвинувачення а його змістом формулювання та обґрунтування обвинувачення.

Другим етапом реалізації обвинувачення є його підтримання, йдеться про підтримання прокурором державного обвинувачення в суді підтримання обвинувачення це процесуальна діяльність суб’єктів обвинувачення яка складається у захисті сформульованого та обґрунтованогоїм обвинувачення

16. Успішне вирішення завдань, які стоять перед прокурорами, що беруть участь у судовому розгляді кримінальних справ, можливе за умов правильної організації цієї роботи. Вона має починатися з об’єктивної оцінки прокурором району (міста) обсягу роботи у слідчих підрозділах, а також у прокурорській діяльності. При такій оцінці прокурор повинен враховувати кількісний склад слідчих та місцевого районного суду, кількість кримінальних справ, які надхо-дять до суду і розглядаються судом за певний час, та їх категорію, а також умови діяльності прокуратури, маючи на увазі її штат, професійну підготовку працівників. При цьому необхідно враховувати, що відповідно до ст. 37 КПК прокурор району після початку досудового розслідування призначає прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням і до його завер-

шення. Він же, прокурор, підтримує державне обвинувачення по цій справі. Тільки після визначення обсягу робіт на цих напрямах прокурор району (міста) видає наказ про розподіл службових обов’язків між оперативними працівниками. Наказом закріплюються за прокурорами обов’язки щодо нагляду за додержанням законів органами розслідування та з підтримання державного обвинувачення. За цими напрямами прокурорської діяльності закріплюється декілька оперативних працівників, тому необхідно розподілити між ними обов’язки.

Прокурор наказом призначає одного з них старшим, який повинен вести облік роботи, перевіряти формування наглядових проваджень та своєчасність надання державними обвинувачами довідок по розглянутих справах, складати звіт про цю роботу за певний період, аналізувати й узагальнювати її тощо.

Звичайно, щоразу, коли вирішується питання про підтримання обвинувачення з тієї чи іншої справи, його вирішує особисто керівник прокуратури. Відповідно до вимог ст. 37 КПК обвинувачення в суді підтримує той прокурор, який здійснював нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування. Прокурор здійснює повноваження у кримінальному провадженні з його початку і до завершення. Здійснення повноважень прокурора у цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених нормами КПК (ст. 37). Особливо це є важливим стосовно багатоепізодних, ускладнених певними обставинами справ чи щодо кількох підсудних по справах.

Якісна і своєчасна підготовка прокурора до підтримання державного обвинувачення значною мірою залежить від рівня організації роботи в прокуратурі району (міста). Перш за все прокурор, як керівник, повинен своєчасно мати інформацію від слідчих органів досудового розслідування. Досудове розслідування — це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З моменту початку досудового розслідування керівник прокуратури призначає прокурора, який повинен здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Цей прокурор уповноважений звертатись до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також підтримувати державне обвинувачення в суді та відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення (ст. 36 КПК). Такі повноваження прокурора у кримінальному провадженні зобов’язують керівника прокуратури району, міста з особливою увагою підходити до визначення прокурора, який буде здійснювати повноваження у кримінальному провадженні.

17.Незалежність державного обвинувача та її межі.

діяльність державного обвинувача в суді можна вважати ефективною лише тоді, коли він працюватиме в умовах справжньої незалежності. Для цього держава повинна вживати відповідних заходів, щоб правовий статус,

компетенція та процесуальна роль прокурорів були встановлені законом таким чином, щоб не виникало сумнівів стосовно неупередженості судового розгляду справи Саме на незалежності державного обвинувача зроблено акцент і в численних міжнародно_правових актах, які стосуються кримінального судочинства. Зокрема, у ст. 20 Рекомендації R (2000) 19, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 6 жовтня 2000 року щодо ролі прокуратури в системі кримінального судочинства, йдеться про те,що під час судового розгляду кримінальної справи «... прокурори повинні бути об’єктивними й справедливими». Гарантією дотримання цієї вимоги є процесуальна незалежність державного обвинувача, сутність і зміст якої полягає у наступному: державний обвинувач самостійно, незалежно від прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, визначає власну позицію в ході судового розгляду, тактику здійснення кримінального переслідування; за своїм внутрішнім переконанням визначає обсяг обвинувачення, в межах якого він здійснює кримінальне переслідування; самостійно формує пропозиції з питань, які потрібно вирішити; має право оскаржити до вищестоящого суду вирок суду у справі, в судовому розгляді якої він безпосередньо брав участь Закону України «Про прокуратуру»: при підтриманні державного обвинувачення прокурори є незалежними, керуються Конституцією України, законами, міжнародними угодами, ратифікованимиУкраїною, своєю професійною правосвідомістю й особистим переконанням. Ніхто немає права примушувати державного обвинувача зайняти у справі позицію, яка суперечить Закону, його професійній правосвідомості й особистому переконанню Підсумовуючи викладене, доходжу висновку, що зміст процесуальної незалежності державного обвинувача формують такі наведені нижче положення, які необхідно закріпити як окрему кримінально_процесуальну норму в новому КПК України:1) ніхто не вправі примушувати державного обвинувача займати в справі позицію,яка суперечить закону, його професійній правосвідомості й особистому переконанню; 2) самостійно визначати власну позицію у кримінальній справі, тактику і стратегію підтримання державного обвинувачення вході судового розгляду, керуючись при цьо_му вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням;3) самостійно формулювати і викладати суду свою думку як з питань, що виникають у ході судового розгляду, так і тих, що підлягають вирішенню при постановленні вироку;

4) самостійно визначати обсяг обвинувачення, яке слід підтримувати перед судом, ґрунтуючись на особистому переконанні і безпосередньому дослідженні доказів у ході судового слідства; 5) самостійно приймати рішення щодо зміни обсягу пред’явленого обвинувачення у встановленому законом порядку;6) самостійно приймати рішення про відмову від обвинувачення, склавши про це відповідну постанову;7) самостійно приймати рішення про внесення апеляції або касаційного подання на незаконне або необґрунтоване судове рішення в справі, у судовому розгляді якої він особисто брав участь.