ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. Сторони в цивільному правовідношенні виступають як носії певних цивільних прав і обов'язків. Носій суб'єктивного обов'язку повинен сумлінно його виконувати. Це стосується всіх видів цивільних правовідносин. Порушення такого обов'язку (наприклад, невиконання певної дії, коли обов'язок полягав у вчиненні саме її, або вчинення якихось дій, коли обов'язок полягав в утриманні від них) тягне за собою застосування до порушника певних засобів примусу (санкцій).

Найпоширенішим видом санкцій є цивільно-правова відповідальність, яка настає в результаті порушення як абсолютних, так і зобов'язальних прав.

Прийняття нового Цивільного кодексу України, прийняття інших важливих нормативних актів, направлених, зокрема, на здійснення економічної реформи, ознаменувалося вирішенням цілого ряду кардинальних питань цивільно-правової відповідальності.

Особливо актуального значення набули при цьому такі питання, як: посилення майнової відповідальності господарських організацій за невиконання договірних зобов'язань; підвищення ефективності стягнення збитків (зокрема упущеного прибутку), а також інших санкцій за порушення господарських договорів і пряме відображення їх на рентабельності та інших результатах господарської діяльності підприємств; усе більше визнання об'єктивного масштабу відповідальності при необережній вині правопорушника; узгодження об'єму майнової відповідальності зі ступенем і формою винності неакуратного контрагента.

Успішне виконання цих і багатьох інших невідкладних завдань цивільного права покликано сприяти здійсненню і розширенню правових гарантій громадян і організацій.

Таким чином, практична значимість указаних проблем зумовлює актуаль­ність дослідження курсової роботи, предмет і об'єкт дослідження, та його мету.

Концепція дослідження базується на принципах науковості й неупередженості. Наявне намагання уникати поспішних, необґрунтованих висновків, в роботі використовуються найновіші дослідження з даної тематики.

Об'єктом дослідження є законодавство України, зокрема та його частина, що регламентує цивільно-правові відносини.

Предмет дослідження – цивільно-правова відповідальність.

Метою курсової роботи є дослідження й висвітлення проблеми цивільно-правової відповідальності, а також узагальнення висновків та відомостей, що стосуються даної проблеми.

Реалізація поставленої мети здійснюється шляхом вирішення кількох основних завдань:

1. Охарактеризувати поняття, умови та значення цивільно-правової відповідальності;

2. Розкрити особливості видів цивільно-правової відповідальності;

3. Дослідити підстави звільнення боржника від відповідальності.

Курсова робота (практичне значення) може бути використана в практичній роботі юриста, а також студентами юридичних факультетів університетів та інститутів при вивченні курсу цивільного права.

Методи дослідження – аналітичний, порівняльний, описовий, статистичний.

Структурно курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

В процесі роботи використовувалась певна кількість наукових праць, автори яких в тій чи іншій степені торкалися в своїх роботах проблеми цивільно-правової відповідальності.

Зокрема, слід відзначити спеціальні дослідження даної проблеми, зокрема це роботи таких авторів, як Антимонов Б.С., Базилєв Б.Т., Братусь Н.С., Бєлякова А.М., Брагінський М.И тощо.

Багато матеріалу, що стосується теми дослідження можна почерпнути також із підручників, а саме: Скакуна О.Ф., Тархова В.А., Харитонова Є.О.

Розділ 1. Поняття, умови та значення цивільно-правової відповідальності

1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності

Предметом цивільно-правового регулювання є особисті немайнові та майнові відносини. Але регулювання цивільно-правових відносин вирішує питання організації відносин між суб'єктами цивільного права тільки у разі, якщо реалізація цивільних прав і обов'язків з боку всіх учасників цивільних правовідносин є ідеальною. Якщо відбувається порушення цивільних прав, замість потреби в регулюванні цивільних правовідносин виникає потреба захистити права суб'єктів цивільного права. Відсутність механізму і правових підстав для цивільно-правового захисту усуває можливість стимулювання суб'єктів цивільного права до виконання своїх прав та обов'язків і, відповідно, робить безперспективною ідею цивільно-правового регулювання.

Залежно від змісту цивільного правопорушення застосовуються різні засоби цивільно-правового захисту. Основною метою цивільно-правового захисту є відновлення прав суб'єктів, чиї права порушені. Водночас цивільне право допускає такі засоби захисту, призначенням яких є додатковий вплив на правопорушника з метою його покарання і стимулювання до позитивного ставлення при виконанні своїх цивільних прав і обов'язків у майбутньому. Різниця в основних цілях різних засобів захисту призвела до їх поділу на міри захисту і міри відповідальності.

Міри захисту спрямовані на виконання цивільно-правового обов'язку щодо суб'єкта, права якого порушені. Вони можуть бути реалізовані як судовими органами, так і самим уповноваженим суб'єктом, але завжди забезпечені можливістю державного примусу щодо їх реалізації. Міри захисту, як правило, не пов'язані з засудженням поведінки правопорушника (наприклад, двостороння реституція при визнанні угоди недійсною, ст. 216 ЦК України).

Міри відповідальності, крім відновлення прав потерпілого, завжди спричиняють несприятливі наслідки у майновій сфері особи, яка такі права порушила. Обов'язковими ознаками цивільно-правової відповідальності є негативні несприятливі наслідки у майновій сфері правопорушника; осуд правопорушення і правопорушника; можливість державного примусу.

Негативні несприятливі наслідки у майновій сфері правопорушника означають зменшення частини його майна. Осуд – це негативна реакція держави і суспільства на правопорушення і правопорушника [34,c.84].

Державний примус виражається у тому, що міри відповідальності встановлюються у правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Юридична відповідальність завжди призводить до негативних наслідків для винної особи, обмеження її майнових, особистих чи інших інтересів. Тобто правопорушник повинен нести додаткові обтяження. Такими обтяженнями або несприятливими для правопорушника наслідками можуть бути:

• заміна невиконаного обов'язку новим (наприклад, обов'язок відшкодувати збитки, завдані простроченням боржника)

Згідно ст. 612 ЦК України; зміна умов зобов'язання при односторонній відмові від зобов'язання, ст. 615 ЦК України.

• заміна основного обов'язку новим, додатковим, часто має місце при порушенні абсолютних суб'єктивних прав (наприклад, відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель, пов'язаних із зниженням їх цінності, ст. 394 ЦК України; відшкодування збитків та моральної шкоди при визнанні правочину недійсним, ст. 216 ЦК України);

• приєднання до порушеного обов'язку нового (наприклад, окрім виконання зобов'язання, обов'язок відшкодувати збитки, сплатити неустойку, ст. 552 ЦК України);

• зміна або припинення правовідношення [3].

Отже, цивільно-правова відповідальність – це правовідношення, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечуються державним примусом і тягнуть за собою засудження правопорушення і його суб'єкта. Відшкодування збитків, сплата неустойки і втрата завдатку є додатковими до основного обов'язку, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні робіт, наданні послуг тощо і він виконується на еквівалентній та сплатній засадах. Сплачуючи неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже, на боржника покладаються невигідні майнові наслідки порушення зобов'язання.

Деякі автори вважають цивільно-правову відповідальність санкцією за правопорушення, що тягне для порушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб'єктивних цивільних прав або покладення на нього нових чи додаткових цивільно-правових обов'язків [14, с. 97].

Визначення цивільно-правової відповідальності як санкції має свої правові підстави. Санкція, як і цивільна відповідальність, забезпечена можливістю її реалізації через державний примус і являє собою засновану на правовій нормі примусову міру. Слід зазначити, що відповідальність за правопорушення є санкцією, але не всіляка санкція є відповідальністю. Наприклад, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном відповідно ст. 391 ЦК України, за змістом є санкцією, яка є наслідком правопорушення. Але така санкція не пов'язана з додатковими обтяженнями для правопорушника і, отже, є не мірою відповідальності, а мірою захисту речових прав [9, c. 603].

Санкцією є будь-які правові наслідки правопорушення, у тому числі й ті, застосування яких не тягне за собою настання додаткових несприятливих наслідків для правопорушника. Санкцією норми права можна вважати не тільки передбачені законом міри державно-примусового характеру, що застосовуються судом, господарським судом або іншими компетентними державними чи громадськими органами, а й передбачені законом міри, які можуть застосовуватися самостійно уповноваженою особою до зобов'язаної особи у разі порушення останньою цивільних прав або обов'язків [17, c. 312].

Так, якщо внаслідок прострочення боржником виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків згідно ст. 612 ЦК України.

Отже, з одного боку, санкція, яка проявляється у цивільно-правовій відповідальності, є мірою відповідальності за правопорушення, з іншого, – цивільно-правова відповідальність є фактично різновидом санкції.

Як санкції, міри відповідальності можуть бути поділені на конфіскаційні, стимулюючі (штрафні), компенсаційні. Суть і цільова спрямованість кожного з різновидів відображаються в їх назві, а також обумовлюють зміст функціональної спрямованості цивільно-правової відповідальності.

Конфіскаційні санкції – це санкції, що пов'язані з безоплатним вилученням у доход держави майна (наприклад, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом, відповідно ст. 354 ЦК України.

Штрафні санкції – це ті, які застосовуються до правопорушника незалежно від майнової шкоди, якої зазнала потерпіла сторона внаслідок правопорушення (наприклад, відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання). Від конфіскаційних штрафні санкції відрізняються тим, що перші стягуються з правопорушника в доход держави, другі – на користь потерпілої сторони. Суттєвою ознакою штрафних санкцій є те, що вони застосовуються незалежно від наявності збитків. Така незалежність також виражається у тому, що штрафні санкції застосовуються навіть у розмірі більшому, ніж самі збитки, якщо вони є, і взагалі незалежно від того, чи подано позов про збитки [34,c.86]. Відповідно до ст. 922 ЦК України за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф, а якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник зобов'язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки.

Компенсаційні санкції – це ті, що призначені відшкодувати потерпілій сто­роні шкоду, заподіяну правопорушником. Як правило, такі санкції застосовуються у випадках невиконання або неналежного виконання зобов'язання із договору або заподіяння шкоди деліктом (наприклад, відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, ст. 1177 ЦК України) [30, с. 314].