Практична робота № 22. Механізми психологічного захисту

Мета: закріпити теоретичні знання з теми «Характеристика і специфіка застосування психологічних методів у соціальній роботі»; формувати практичні вміння використання психодіагностичних методик; спонукати до самопізнання.

Практичне завдання:

За допомогою спеціальної методики визначте механізми психологічного захисту, що є для Вас найбільш характерними.

Методичні рекомендації:

Тест виявлення захисних механізмів LSI Р. Плутчика був створений у співробітництві з Г. Келлерманом та Х. Р. Контом п 1979 році. Цей опитувальник є логічним продовженням оригінальної теорії, розробленої Р. Плутчиком, яка розглядає захисні меха­нізми в контексті еволюційної структури та вважає їх похідними від емоцій.

Психоеволюційна теорія вперше була опублікована в 1958 році. На думку Р. Плутчика, емоції — еволю­ційні поведінкові засоби адаптації, які підвищують шанси організмів на виживання. Автор виділяє 8 ба­зисних адаптивних реакцій, які є прототипами 8 бази­сних емоцій, а в комбінаціях — усіх існуючих емоцій. Базисними емоціями є страх, гнів, радість, довіра, го­ре, відраза, очікування, подив. Існує зв'язок між емо­ціями та механізмами психологічного захисту — кож­ній емоції відповідає один з 8 варіантів психологічно­го захисту.

Психологічний захист (за Плутчиком) — послідо­вне викривлення когнітивної та емоційної складових образу реальної ситуації з метою зменшення емоційно­го напруження, яке загрожує індивідові у випадку по­вного та адекватного відображення реальності. «Задіяння» психологічного захисту послаблює надмірно ін­тенсивні емоційні реакції і підтримує соціально адек­ватні відносини.

Мета психологічного захисту:

• звільнення індивіда від неузгоджених поштовхів до дій та амбівалентних почуттів;

• запобігання усвідомленню небажаних та хвороб­ливих змістів;

• скасування тривоги та напруження або пом'як­шення незадоволення.

Психологічні захисти регулюють переживання, екс­пресію та поведінку на базі таких емоцій: регресія — подиву, заміщення — гніву, заперечення — довіри, ви­тіснення — страху, проекція — відрази, компенсація — горя, реактивне утворення — радості, раціоналіза­ція — очікування. Часте переживання цих емоцій та використання відповідних захистів є підґрунтям фор­мування певних рис характеру особистості:

• регресія (механізм захисту) — подив (емоція) — наївність та непослідовність (риси характеру);

• заміщення (механізм захисту) — гнів (емоція) — агресивність;

• заперечення — довіра — соціабельність;

• витіснення — страх — невпевненість;

• проекція — відраза — підозрілість;

• компенсація — горе — депресивність;

• реактивне утворення — радість — товариськість;

• раціоналізація — очікування — раціональність.

Витіснення

Цей механізм захисту був одним з перших, що при­вернув увагу 3. Фрейда, і має давню історію психоана­літичного, клінічного та емпіричного дослідження.

Суттю витіснення є мотивоване забування чи ігно­рування. 3. Фрейд (1915) писав, що суть репресії полягає у тому, що дещо просто видаляється з свідомо­сті й утримується на дистанції від неї". Якщо вну­трішній стан чи зовнішні обставини неприємні чи зда­тні призвести особистість до збентеження або внутрі­шнього конфлікту, можливо «відправлення» їх до не­свідомого. Це поширюється на весь досвід людини, на афекти, пов'язані з досвідом, на фантазії та бажання, які асоціюються, з досвідом.

Але не усі труднощі, пов'язані із спогадами, являють собою репресію. Це стосується лише тих випадків, коли очевидно, що думка, почуття чи сприйняття чого-небудь стають неприйнятними для усвідомлення через здатність завдати неспокою. Тоді вони є. підґрунтям дії захисту.

Н. Мак-Вільямс виділяла 3 варіанти прояву репре­сії, в яких можна розгледіти базальну адаптаційну природу цього процесу.

1. Важкі глибокі випадки забування незносної травми

Прикладом може бути такий досвід насильства, пі­сля якого жертва нічого не може згадати. Людина не здатна згадати конкретні шокуючі події, які завдають болю, але вона знаходиться під тиском надокучливих спалахів спогадів про них. Цей феномен Фрейд назвав поверненням того, що репресоване («возвращением репрессированного» — рос.).

2. Процеси, нормальні з точки зору розвитку та такі, що дозволяють дитині відмовитися від інфанти­льних прагнень, шукати об'єкти любові та прихиль­ності поза сім'єю

Репресія — засіб, за допомогою якого дитина спра­вляється з нормальними з точки зору розвитку, але не­здійсненими бажаннями. Наприклад, бажання усуну­ти одного з батьків та самому володіти іншим. Дитині забороняють проявляти свій потяг, тоді відкритий йо­го прояв загальмовується, дії припиняються через страх покарання. Дитина поступово навчається відси­лати своє бажання у підсвідоме. Людина, стаючи до­рослою, не пам'ятає дитячі переживання, але вони ви­кликають тривогу, відчуття деякої небезпечності.

3. Тривіальні та часто забавні випадки

Найчастіше це тимчасове забування імені людини, інформації, що має деяке несвідоме негативне ставлен­ня до цієї людини, тощо (тобто те, що З. Фрейд на­звав «психопатологією звичайного життя»).

Регресія

Цей механізм захисту знайомий кожному. Практи­чно кожна людина "зісковзує" до попередніх навичок та способів поведінки, характерних для більш ранніх стадій розвитку. Це повернення до знайомого способу дій після досягнення нового рівня компетентності. Для того щоб визначити цей процес як захисний, він має бути несвідомим. Так, поведінка жінки, яка впадає в улесливий тон маленької дівчинки одразу ж після де­монстрації власних амбіцій, свідчить про регресію, як­що дії не вибираються і не виконуються свідомо.

Деякі люди використовують регресію частіше, ніж інші (наприклад, реагують на стрес хворобою та лягають у ліжко). У декого неможливо діагностувати ту чи іншу хворобу, але людина почуває себе погано. Цей ва­ріант регресії називається соматизацією (фізичне неблагополуччя, прив'язане до емоційного стресу) і за­звичай важкий для терапевтичного втручання.

Заперечення

Заперечення — відмова визнати факт існування не­приємностей. Р. Плутчик визначив заперечення, як не­достатнє усвідомлення певних явищ, переживань та відчуттів, які можуть завдати людині болю, якщо їх ви­знати. Це відгук архаїчного процесу, як дій сягає корінням в дитячий егоцентризм, коли пізнанням керує дологічна впевненість: "Якщо я цього не визнаю, зна­чить, нічого не трапилося". Взагалі, усі ми автоматич­но відповідаємо таким запереченням на катастрофи у нашому житті. Перша реакція людини, яку сповістили про смерть близького: "Ні!". У багатьох людей є свої конкретні сфери, де цей захист переважає над іншими.

До заперечення належать мрії та фантазії, які не­суть людині позитивні емоції. В мріях формується ілю­зорний світ, в якому суб'єкт з усіма своїми недоліка­ми є безумовним позитивним героєм, що дозволяє йо­му примиритися з собою та соціальним світом. Особи­стість, для якої заперечення є фундаментальним захистом, завжди стоїть на тому, що "усе добре і все на краще". Такі люди налаштовані оптимістично та до­брозичливо, але знижена самокритичність та схиль­ність до завищеної самооцінки породжують зовнішні та внутрішні конфлікти.

Наявний приклад психопатології, зумовленої вико­ристанням заперечення — манія. Перебуваючи в ма­ніакальному стані, люди можуть до неймовірного сту­пеня заперечувати свої фізичні потреби, особистісні слабкості, навіть власну смертність.

Проекція

Проекція — захисний механізм, завдяки якому вну­трішні імпульси та почуття, неприйнятні в цілому для особистості, приписуються зовнішньому об'єкту і тоді проникають у свідомість як змінене сприйняття зовні­шнього світу.

Проекція (від лат. — викидання) вперше з'являється у психоаналізі та належить 3. Фрейду. На його думку, змістом проекції завжди є глибинні праг­нення до сексу та агресії. Саме тому проекція висту­пає як захист — приписування іншим людям та речам почуттів, бажань, в яких суб'єкт відмовляє собі. За­сновник психоаналізу у праці "Тотем та табу" [8] за­значає, що "ворожість, про яку не знаєш і надалі не бажаєш знати, переноситься з внутрішнього сприйнят­тя у зовнішній світ та при цьому віднімається від са­мого себе та приписується іншим".

При виникненні внутрішніх конфліктів проекція слугує меті звільнення Я-концепції від негативних ха­рактеристик та перенесенню їх на когось близького чи того, кому ці характеристики властиві. Наприклад, усі знають якими негативними бувають відносини між не­вісткою та свекрухою. Невістка заздалегідь налашто­вана на те, що свекруха ставиться до неї набагато гір­ше, ніж до її чоловіка. Таке емоційно-когнітивне нала­штування і робить можливими негативні оцінки будь-яких дій свекрухи, до яких невістка, використовуючи як основний психологічний захист проекцією, ставить­ся з підозрілістю. Тому і виникають конфлікти при будь-яких розбіжностях між ними.

У зрілих та сприятливих формах проекція є осно­вою емпатії. Оскільки ніхто не в змозі проникнути у чужу психіку і зрозуміти суб'єктивний світ іншої лю­дини, кожний повинен спиратися на здатність проек­тувати власний досвід. Проекція в згубних формах несе небезпечне нерозуміння та завдає значної шкоди міжособистісним відносинам.

Реактивне утворення

Цей механізм захисту торкається сфери мотивації, визначаючи зміну потреб. Реактивне утворення пере­творює неможливі для реалізації імпульси в такі, що набирають форми потреб протилежного знаку.

Багато століть небезпечним та непристойним вважа­вся відкритий прояв сексуальних бажань, які, проте, надавали особливу гостроту людським відносинам, а у випадку їхньої реалізації — сильне чуттєве задоволен­ня. Внутрішній конфлікт, закладений в протиріччі між природним потягом та забороною відкрито його виявляти, потребував формування ефективних засобів його вирішення. У випадку сексуального потягу реак­тивне утворення набирає форми ненависті при наявно­сті любові.

Психоаналітики вважають, що дію реактивного утворення можна спостерігати вже у 3-4 річної дити­ни. Особливо це видно, коли в сім'ї з'являється дру­га дитина, а перша отримує менше уваги. їй потрібно мати достатню силу его, щоб стримати ревнощі та гнів та перетворити їх на свідоме почуття любові до ново­народженого. Типовим є те, що якийсь некерований афект може прориватися крізь захист, і стороння лю­дина побачить щось фальшиве: дитина, виявляючи любов до молодшого, обіймає його надто міцно, співає йому надто голосно.

Компенсація

Компенсація та її механізми вивчалися А.Адлером. На його думку, механізми компенсації функціону­ють для корекції певних недоліків та негативних вла­стивостей особистості, які виникають у ході соціалізації та формують почуття неповноцінності.

Компенсація — це інтенсивні спроби виправити чи якось заповнити власну реальну чи уявну фізичну чи психічну неповноцінність.

Р. Плутчик зі співавторами вважає, що ком­пенсація спрямована на зниження інтенсивності почут­тів суму та туги, які виникають у ситуації реальних чи уявних втрат та невдач. Зниження вираженості цих по­чуттів можна досягти за допомогою переведення ува­ги людини з оцінок та аналізу травмуючих власних властивостей і досвіду на інші, більш нейтральні чи по­тенційно позитивні якості та навички.

Заміщення

Заміщення — переадресування (переспрямування) драйву, емоції, поведінки з первісного (початкового) об'єкта на інший, тому що первинна спрямованість чо­мусь приховується.

Заміщення (за Плутчиком) — розрядка емоцій (за­звичай емоції гніву) на об'єкти, тварин чи людей, які сприймаються індивідом як менш небезпечні, ніж ті, що збуджують гнів [6;.?#].

Класичним прикладом є сюжет з малюнків Бідструпа: чоловік, якого вичитав керівник, прийшов до­дому та нагримав на дружину, яка в свою чергу відлу­пцювала дітей; діти побили собаку, а собака вкусила керівника за ногу.

Коли людина використовує заміщення тривоги з яко­їсь однієї сфери на специфічний об'єкт, що символізує страхітливе явище, вона страждає на фобію. Заміщати­ся може пристрасть або тривога. Якщо у людини наяв­ний паттерн заміщення страхів у багатьох життєвих ас­пектах, можна розглядати її характер, як фобічний.

Раціоналізація

Існує багато визначень цього механізму захисту. Ми наведемо лише кілька, які, на нашу думку, точні­ше відображають його сутність.

Т. С. Яценко: «Раціоналізація проявляється в спро­бах довести з метою самоствердження, що поведінка є раціональною та виправданою, а тому соціально схва­леною та гідною наслідування».

Р. М. Грановська: «Раціоналізація використовуєть­ся людиною в тих особливих випадках, коли вона, бо­ячись усвідомити ситуацію, намагається приховати від себе той факт, що в своїх діях спонукається мотивами, які знаходяться в конфлікті з її моральними стандар­тами».

І. Кон: «Раціоналізація — помилково розумне пояс­нення власних ірраціональних та несвідомих дій, а також соціально не стверджених вчинків. Наприклад, у людей, які нам не подобаються — розуму бракує».

Р. Плутчик визначає раціоналізацію як неусвідомлений контроль над емоціями та імпульсами за рахунок вираженої залежності їх від раціональної ін­терпретації ситуації.

Раціоналізація може проявитися в 2 типах гри-поведінки:

• коли не вдається отримати те, що бажаєш, люди­на робить висновок: «Не дуже й хотілося» (інколи це явище називається «зелений виноград» — за байкою Езопа про лиса та виноград);

• коли трапляється щось погане, людина вирі­шує, що це не так вже й погано, і робить висновок: «Ну, добре, це був корисний досвід» («солодкий ли­мон»).

Здатність до раціоналізації корелює з рівнем інте­лекту — чим вищий рівень інтелекту, тим кращим ра­ціоналізатором є особистість. Як захист раціоналізація має слабку сторону: фактично усе може бути раціона­лізованим. При використанні раціоналізації особис­тість несвідомо шукає з огляду на здоровий розум ви­правдання обраного рішення.

У додатку наводимо опитувальник LSI, який визна­чає 8 механізмів захисту виходячи з психоеволюційної теорії емоцій Р. Плутчика. Опитувальник на­ведений російською мовою, тому що не був адаптова­ний українською.

Инструкция

Внимательно прочитайте приведенные ниже утве­рждения, описывающие чувства, поведение и реакции людей в определённых жизненных ситуациях, и если они имеют к Вам отношение, отметьте соответствую­щие номера в опросном листе знаком «+».

1. Со мной очень легко ладить

2. Я сплю больше, чем большинство людей, кото­рых я знаю

3. В моей жизни всегда был человек, на которого мне хотелось быть похожим.

4. Если меня лечат, то я стараюсь узнать, какова цель каждого действия.

5. Если я чего-то хочу, то не могу дождаться моме­нта, когда мое желание сбудется.

6. Я легко краснею.

7. Одно из самых больших моих достоинств — это умение владеть собой.

8. Иногда у меня появляется настойчивое желание пробить степу кулаком.

9. Я легко выхожу из себя.

10. Если в толпе меня кто-нибудь толкнет, я "готов его убить".

11. Я редко запоминаю свои сны.

12. Меня часто раздражают люди, которые команду­ют другими.

13. Я часто бываю не в своей тарелке.

14. Я считаю себя исключительно справедливым че­ловеком.

15. Чем больше я приобретаю вещей, тем становлюсь счастливее.

16. В своих мечтах я всегда в центре внимания окру­жающих.

17. Меня расстраивает даже мысль о том, что мои до­мочадцы могут разгуливать по дому без одежды.

18. Мне говорят, что я хвастун.

19. Если кто-то меня отвергает, у меня может по­явиться мысль о самоубийстве.

20. Почти все мною восхищаются.

21. Бывает так, что я в гневе что-нибудь ломаю или бью.

22. Меня очень раздражают люди, которые сплетни­чают.

23. Я всегда обращаю внимание на лучшую сторону жизни.

24. Я прикладываю много стараний и усилий, чтобы изменить свою внешность.

25. Иногда мне хочется, чтобы атомная бомба унич­тожила мир.

26. Я человек, у которого нет предрассудков.

27. Мне говорят, что я бываю излишне импульсивен.

28. Меня раздражают люди, которые манерничают перед другими.

29. Очень не люблю недоброжелательных людей.

30. Я всегда стараюсь случайно кого-нибудь не обидеть.

31. Я из тех, кто редко плачет.

32. Пожалуй, я много курю.

33. Мне очень трудно расставаться с тем, что мне принадлежит.

34. Я плохо помню лица.

35. Я иногда занимаюсь онанизмом.

36. Я с трудом запоминаю новые фамилии.

37. Если мне кто-нибудь мешает, то я его не ставлю в известность, а жалуюсь на него другому.

38. Даже если я знаю, что я прав, я готов слушать мнения других людей.

39. Люди мне никогда не надоедают.

40. Я с трудом могу усидеть на месте даже незначи­тельное время.

41. Я мало что могу вспомнить из своего детства.

42. Я длительное время не замечаю отрицательные черты других людей.

43. Я считаю, что не стоит напрасно злиться, а луч­ше все спокойно обдумать.

44. Другие считают меня излишне доверчивым.

45. Люди, добивающиеся своих целей скандалом, вызывают у меня неприятные чувства.

46. Плохое я стараюсь выбросить из головы.

47. Я никогда не теряю оптимизма.

48. Отправляясь в поездку, я стараюсь все сплани­ровать до мелочей.

49. Иногда я знаю, что сержусь на другого сверх ме­ры.

50. Когда дела идут не так, как мне нужно, я стано­влюсь мрачным.

51. Когда я спорю, то мне доставляет удовольствие указывать другому на ошибки в его рассужде­ниях.

52. Я легко принимаю брошенный мне вызов.

53. Меня выводят из равновесия непристойные фи­льмы.

54. Я огорчаюсь, когда на меня никто не обращает внимания.

55. Другие считают, что я равнодушный человек.

56. Что-нибудь решив, я, тем не менее, часто сомне­ваюсь.

57. Если кто-то усомнится в моих способностях, то я из духа противоречия буду показывать свои воз­можности.

58. Когда я иду в толпе, то у меня часто возникает желание задеть кого-то плечом.

59. Многие люди выводят меня из себя своим эгоизмом.

60. Уезжая отдыхать, я часто беру с собой какую-ни­будь работу.

61. От некоторых пищевых продуктов меня тошнит.

62. Я грызу ногти.

63. Другие говорят, что я стараюсь избегать про­блем.

64. Я люблю выпить.

65. Непристойные шутки приводят меня в замешате­льство.

66. Я иногда вижу сны с неприятными событиями и вещами.

67. Я не люблю карьеристов.

68. Я много говорю неправды.

69. Порнография вызывает у меня отвращение.

70. Неприятности в моей жизни часто бывают из-за моего скверного характера.

71. Больше всего не люблю лицемерных, неискрен­них людей.

72. Когда я разочаровываюсь, то часто впадаю в уныние.

73. Известия о трагических событиях не вызывают у меня волнения.

74. Прикасаясь к чему-либо липкому и скользкому, я испытываю омерзение.

75. Когда у меня хорошее настроение, я могу вести себя как ребенок.

76. Я думаю, что часто спорю с людьми напрасно по пустякам.

77. У меня не вызывают никаких чувств покойники.

78. Я не люблю тех, кто всегда старается быть в центре внимания.

79. Многие люди вызывают у меня раздражение.

80. Мыться не в своей ванне для меня большая пытка.

81. Я с трудом произношу непристойные слова.

82. Меня раздражает-, если нельзя доверять другим.

83. Я хочу, чтобы меня считали сексуально привле­кательным.

84. У меня такое впечатление, что я никогда не за­канчиваю начатое дело.

85. Я всегда стараюсь хорошо одеваться, чтобы вы­глядеть более привлекательным.

86. Мои моральные правила выше, чем у большинс­тва моих знакомых.

87. В споре я лучше владею логикой, чем мои собе­седники.

88. Люди, лишенные морали, меня отталкивают.

89. Я прихожу в ярость, если кто-то меня заденет.

90. Я часто влюбляюсь.

91. Другие считают, что я излишне объективен.

92. Я остаюсь спокойным при виде человеческой крови.

Ключ

Название шкалы	Номер утверждения	N
Вытеснение	6, 11, 31, 34, 36, 41, 55, 73, 77, 92	10
Регрессия	2, 5, 9, 13, 27, 32, 35, 40, 50, 54, 62, 64, 68, 70, 72, 75, 84	17
Замещение	8, 10, 19. 21, 25, 37, 49, 58, 76, 89	10
Отрицание	1, 20, 23, 26, 39, 42, 44, 46, 47, 63, 90	11
Проекция	12, 22, 28, 29, 45, 59, 67, 71, 78, 79, 82, 88	12
Компенсация	3, 15, 16, 18, 24, 33, 52, 57, 83, 85	10
Реактивное образование	17, 53, 61, 65, 66, 69, 74, 80, 81, 86	10
Рационализация	4, 7, 14, 30, 38, 43, 48, 51, 56, 60, 87, 91	12

N — количество утверждений в шкале

Рекомендована література:

1. Домнич Т.М. Опитувальник на визначення механізмів психологічного захисту Текст // Практична психологія та соціальна робота. — 2001. — №6. — с. 18-21.