Рекомендації щодо перекладу термінів:

– вирішується зазначена трудність тільки в детальному аналізі описуваного явища і передачі його термінами, що існують у науковому обігу;

– глобальні наукові проблеми, найпередовіші технічні винаходи, відкриття відтворюються у друкованих виданнях, у періодичних виданнях, які стають підґрунтям для перекладача. Безумовно, значну допомогу при розв’язанні зазначеної проблеми надає консультація фахівця з конкретної галузі;

– про те, щоб точно перекласти термін, слід, по-перше, встановити проблему в іноземномовному тексті; по-друге, з’ясувати в чому полягають проблеми її викладу в перекладі;

– проблему може становити опис нових процесів або найновішої апаратури. Перекладач має дуже уважно зіставити всі випадки користування новими термінами; проаналізувати місця, які важко передаються засобами української мови, щоб із опрацьованого контексту скласти собі чітке уявлення про описувану проблему.

– слід запам’ятати, що будь-який науковий текст характеризується повторюваністю термінів. Так, правильне тлумачення семи терміна передбачає врахування, зіставлення всіх його випадків у зазначеному тексті і лише після цього спробувати вияснити значення терміна шляхом ознайомлення із спеціальною літературою з цього питання.

– допомогу при перекладі надає перекладна література з зазначеного питання, особливо, якщо є можливість порівняти оригінал і переклад.

4. Особливості редагування наукового тексту. Помилки у змісті й будові висловлювань. Автоматизований (комп’ютерний) переклад

За останні сорок років у межах теорії і практики редагування і, особливо, наукового напряму «Літературне редагування» у працях професорів Р. Іванченка, В. Різуна, М. Феллера склалася система знань про текст і твір (повідомлення), які дозволяють дати низку рекомендацій, що мають характер стандартів. Також чимало таких рекомендацій сформулював доцент З. Партико в навчальному посібнику «Нормативне редагування».

Літературне редагування є, мабуть, найважливішим етапом обробки тексту перед його появою у вигляді статті чи матеріалу наукового дослідження. Адаптація тексту для читацького сприйняття, точна передача авторського задуму є настільки вирішальними для забезпечення ефективного спілкування з читачем, що потребують постійної і посиленої уваги.

Структура наукового тексту

Структура наукового тексту повинна сприяти досягненню мети, заради якої його написано, і відповідати очікуваному процесу читання, напряму читацької думки. Ефективно працювати повідомлення буде лише тоді, коли враховано й те, на основі якого матеріалу і в який спосіб зможе обмірковувати його читач, як оцінить (свідомо чи підсвідомо) доцільність побудови твору.

Мета спілкування може полягати у передачі адресату теоретичних положень та фактичного матеріалу, необхідного для прийняття рішення, виконання практичних дій, як у галузі виробництва, так і в медицині, побуті тощо. Активно використовується висока точність, деталізованість і сухість викладу.

Науковий текст має багатоаспектні авторські (з погляду автора) і перцептивні (з погляду читача) змістові структури. До їх складу входять фактологічна, тематична, композиційна і архітектонічна структури. Вони містять логіко-поняттєву, емоційно-експресивну, комунікативну, інформаційну, психологічну підструктури.

Тематична структура охоплює весь текст і виявляється у тематичних зв’язках між фразами. Кожна наступна фраза має бути зв’язана з попередньою тематичним зв’язком. Тематичні структури бувають однорідні й неоднорідні. Однорідною структурою називається така тематична структура, яка має одну тему, що проходить через усі фрази. При цьому в тематичній структурі можуть бути наявні тематичні відхилення не більше ніж на одну фразу. Інакше виникнуть побічні теми й однорідна тематична структура перетвориться в неоднорідну.

Неоднорідною тематичною структурою називається така, яка містить мінімум дві теми, одна з яких може бути основною. Неоднорідна тематична структура, в якій важко виділити основну тему, називається аморфною. Нарешті, атематичною є структура, в якій відсутні будь-які тематичні зв’язки, що позбавляє її будь-якої ефективності.

У матеріалі повідомлення повинна виявляти себе структура, що відповідає його меті. Коли такої структури немає – науковий текст ще не визрів або задум є помилковим.

У плані наукового тексту повинно бути знайдене й виділене те, на чому треба наголосити. Важливо виходити з того, чого читач не знає, і включати в текст те, що суттєво необхідно і водночас достатньо знати читачеві. Усе те, що не формує прямо або побічно бажаний продукт читання, у структурі твору є зайвим.

Для однорідної тематичної структури властиві такі зв’язки:

– основний тематичний зв’язок (фрази, зв’язані одним і тим же предметом розповіді);

– субтематичний зв’язок (наступна фраза ієрархічно підпорядкована попередній – від загального до конкретного, від загального до деталі тощо);

– макротематичний зв’язок (наступна фраза є вершиною ієрархії стосовно попередньої фрази – від конкретного до загального).

Неоднорідні тематичні структури включають:

– асоціативний формальний, наприклад звуковий, зв’язок (утворюється паралельна тема на основі звукової асоціації);

– асоціативний змістовий зв’язок (наступна фраза виражає тему, яка асоціативнозв’язана з попередньою).

Теза твору – положення, яке обстоюється, – має бути чітко сформульована й лишатися незмінною впродовж усього твору, повторюватися (у довільній формі) на його закінчення.

Сприйняття твору відбувається за умови, що його структура забезпечує привернення уваги читача, виклик інтересу до змісту, наведення матеріалу, що формує погляди читача. Нарешті, можливі заклик читача до дії, рекомендації, як здійснювати дії, у доцільності яких (конкретно назване те, що відповідає усвідомленому, духовному чи практичному інтересу читача) читач уже переконаний. Водночас відповідні елементи структури можуть уже існувати у свідомості читача, і тоді їхня наявність у творі не є потрібною.

На кожному рівні тему (підтему) слід ділити на композиційні одиниці, використовуючи лише одну основу поділу. Після поділу кількість композиційних одиниць завжди повинна бути більшою двох. Після поділу теми на композиційні одиниці не повинно залишатися підтем, що не ввійшли в ці одиниці, і не повинні з’являтися нові, яких до поділу не було. При поділі теми на композиційні одиниці одна підтема не може входити одночасно до двох із них. Під час поділу теми на ієрархічно підпорядковані композиційні одиниці (частини, розділи чи підрозділи) не можна обминати окремі композиційні рівні (переходити відразу від частин – до підрозділів (оминаючи розділи), від розділів – до параграфів (оминаючи підрозділи) і т.д.).

Перехід від однієї композиційної одиниці до іншої повинен бути чітко виражений за допомогою спускових сторінок, рубрик, абзаців та спеціальних знаків переліку. Для довідкової, офіційної, виробничої, навчальної літератури перехід повинен бути особливо чітким. Чим нижча кваліфікація читачів, тим більша потреба у використанні назв композиційних одиниць.

Особливою вимогою до науково-технічних текстів є точність слововживання. Потрібно розрізняти поняття «термін» і «професіоналізм». Терміни є узаконеними назвами будь-яких спеціальних понять. Професіоналізми вживаються як їх неофіційні замінники лише в обмеженому спеціальною тематикою мовленні осіб, пов’язаних між собою за професією, і недопустимі у власне-науковому та науково-навчальному стилях.

Як і в кожному сучасному виданні, у технічних текстах існує проблема надмірного вживання іншомовних слів. Для покращення сприйняття технічного тексту їх краще замінювати власномовними відповідниками, якщо такі є. Наприклад, у виданні «Художньо-технічне оформлення книги» наявний цілий ряд слів іншомовного походження: модернізувати орфографію, трактувати, візувати. Хоча вони переважно і є зрозумілими для вмілого користувача технічної літератури, проте редактор має стежити за чистотою й доцільністю вживання рідномовних варіантів: осучаснити, тлумачити, затверджувати.

Досягти логічності, об’єктивності, точності та ясності змісту – основне завдання редактора технічної літератури.