4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

Будь-який представник ділових кіл – це обличчя установи, яку він представляє. У повсякденній роботі ділова людина здійснює чимало ділових контактів з керівником, колегами, відвідувачами, по телефону тощо.

Правила, що регулюють зовнішній вияв стосунків між людьми, манери, церемоніал, порядок деяких процедур тощо, мають назву етикет.

Слово «етикет» походить від французького слова etiquette і означає вироблені суспільством норми поведінки, як-от:

– форми поведінки людини в суспільстві, колективі, вдома, в побуті;

– правила, норми ввічливості, прийняті в усіх верствах населення;

– правила, прийняті з урахуванням національних відмінностей і національної ментальності, особливих рис громадянина держави.

Правила етикету залежать від змісту моральної культури особистості. Вони значною мірою відбивають її суть, тобто мотиви, потреби, цілі, цінності, настанови тощо. Щоб уникати непорозумінь, прикрих випадків, для користування повагою серед колег потрібно не забувати (і навчитися ними користатися) про такі формальні, але обов'язкові для всіх моральні основи, як ввічливість, тактовність, коректність (делікатність), вихованість, толерантність. Ці основи, вироблені історією людського спілкування, не втрачають своєї актуальності і мають під собою мудрі підстави.

Ввічливість – форма культури поведінки особи, для якої повага до людей стала звичною нормою спілкування.

Брутальність – зневажливе ставлення до оточуючих у процесі взаємодії.

Тактовність – це здатність людини знаходити оптимальну й толерантну форму спілкування з іншими людьми залежно від конкретних обставин, ситуації.

Особливий відтінок тактовної поведінки – делікатність. Це вміння витончено відчувати й реагувати на емоційний стан людини, коли вона (знайома чи близька людина) виявилася в скрутному (як говорять, «делікатному») становищі.

Інтелігентність – це категорія моральна, рівень якої визначається не освітою, а культурою мислення, поведінки та діяльності.

Звичайно, критерії поведінки, спілкування та діяльності людини закладаються в певному середовищі, залежать від способу її життя. Проте більшість норм і правил сучасного етикету мають універсальний, загальнолюдський характер, поширюються на всі соціальні групи й прошарки суспільства. Водночас будь-яка професійна діяльність передбачає обов'язкове дотримання кожним працівником правил і норм поведінки й діяльності, які зумовлені особливостями цієї діяльності.

Доцільно розрізняти три близькі, але не однакові за обсягом і змістом поняття – «мовний етикет», «мовленнєвий етикет», «спілкувальний етикет».

Мовний етикет – загальномовне явище, яке характерне для усіх стильових різновидів будь-якої мови.

Мовленнєвий етикет – це національно специфічні правила мовної поведінки, що реалізуються в системі стійких правил і висловів, рекомендованих для використання в різних ситуаціях ввічливого спілкування зі співрозмовником (зокрема, під час вітання, висловлення подяки, звертання, знайомства, прощання тощо).

Отже, якщо мовний етикет – це набір засобів вираження, то мовленнєвий етикет – це вибір цих засобів, використання засобів у процесі спілкування. Відмінність між мовним і мовленнєвим етикетом можна зрозуміти за допомогою порівняння, відомого ще з часів Фердинанда де Соссюра: одна річ ноти музичного твору, інша – його виконання. У другому випадку важливим є і вибір самого твору, і манера його виконання, і майстерність виконавця.

Мовний і мовленнєвий етикети можна розглядати як єдиний феномен – лінгвоетикет лише в тому випадку, якщо немає потреби протиставляти ці явища. Етикетне ж використання мовних і позамовних засобів спілкування можна назвати спілкувальним етикетом Отже, спілкувальний етикет убирає в себе лінгвоетикет (мовний і мовленнєвий).

Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро та привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на всю логіку, люди підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. Тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди привітно. Поганий настрій не слід поширювати на інших людей, оскільки можна наразитися на зустрічну неприязнь. Загальна й мовна культура людини виявляється в умінні вибрати доречну форму привітання чи прощання. Вибір залежить від того, у якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи співрозмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається, тощо.

Формул привітання в українській мові порівняно небагато: Доброго ранку! Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! Здрастуйте!

Формул прощання є трохи більше: До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої дороги! До зустрічі! До завтра! До наступної зустрічі! Добраніч! На добраніч!

Хоч вибір і тут невеликий, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, з якою прощаємося. Не варто під час вітання або прощання з людьми, старшими за віком, малознайомими чи незнайомими, уживати скорочені або усічені форми типу «Добрий!», «Здрасті!», «Вітаю!».

Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Згоду, наприклад, можна висловити так: Добре! Згода! Будь ласка! Із задоволенням! З радістю! Є в мові ціла низка ввічливих форм відмови: Ні, дякую; Дякую, не треба; На жаль, ні; Перепрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але... ; Шкодую, що не зміг...

Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібраним відповідно до ситуації словом. За дрібну послугу можна сказати: Дякую! Спасибі! Якщо зроблено щось значне: Сердечно Вам дякую! Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за Вашу турботу! Це дуже люб'язно з Вашого боку, не знаю, як Вам дякувати! Щоб вибрати форму подяки, треба знати форми ввічливості, враховувати значущість послуги, вік співрозмовника, характер стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку, можна сказати: Немає за що; Прошу; Будь ласка.

Є вибір і серед форм висловлення прохання: Будь ласка! Будьте ласкаві! Коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви... ; Якщо можете... ; Якщо Вам не важко.... Слід розрізняти слова прόшу (відповідь на подяку) і прошý (звертатися з проханням, клопотати).

Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету:

Дозвольте відрекомендуватися...; Мене звуть...; Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...; Дозвольте познайомити Вас із...; Дуже приємно....

Звертання до співрозмовника на ім'я та по батькові звучить ввічливіше, ніж звертання за допомогою займенників ти, Ви. А тому слід пам'ятати, що в офіційно-діловому стилі звертання, правильно дібране за формою (ім'я та по батькові в кличному відмінку) та змістом (ім'я; ім'я – по батькові; ім'я – по батькові – прізвище) є важливим елементом мовної культури. В офіційних звертаннях використовуються також вирази: Добродію! Добродійко! Пане! Пані! Панове! Товаришу! Товаришко! Товариші! Дорогий друже! Дорогі друзі! Шановне товариство! Вельмишановне панство! До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника прийнято звертатися на Ви, щоб висловити пошану. Використовуючи пошанну множину, потрібно узгоджувати присудок з підметом у числі: Ви обіцяли розглянути це питання; Ви не залишили своєї адреси. Якщо присудок виражено прикметником, то він може стояти як у множині, так і в однині, залежно від обставин, проте висловлення буде стриманішим, якщо присудок стоятиме у множині: Ви були відсутні на нараді; Ви вільні на сьогодні. Пошанна множина в українській мові виражається дієсловом та займенником у формі другої особи множини. Правила мовного етикету залежать від конкретних ситуацій. За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування.

Перевірте свої знання

1. Лінгводидактична наука, яка вивчає стан і статус (критерії, типологію) норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних, мовців, соціальний та особистісний аспекти їх культуромовної діяльності – це:

1) культура мови;

2) культура мовлення;

3) стилістична виразність мовлення;

4) комунікативна доцільність мовлення.

2. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх. Змістом основних ознак культури мовлення є:

1) точність мовлення;

2) багатство мовлення;

3) чистота мовлення;

4) правильність мовлення;

а) забезпечується відповідністю чинним нормам наукового стилю;

б) уміння оформляти й виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності;

в) використання широкого діапазону мовних одиниць, форм і значень;

г) вияв охайності того, хто говорить чи пише.

3. Лексикографія – це:

1) наука, що вивчає значення, внутрішній зміст мовних одиниць;

2) розділ мовознавства, що займається теоретичними проблемами укладання словників, збиранням, упорядкуванням та описом словникового матеріалу;

3) наука, що вивчає походження cлiв;

4) наука, яка вивчає словниковий склад мови.

4. Розрізняють такі типи словників у сучасній українській лiтepaтypній мові:

1) двомовні й багатомовні;

2) тлумачні й орфографічні;

3) енциклопедичні й лінгвістичні;

4) діалектні й фразеологічні.

5. Словники, у яких подано відомocmi про правильне написання слів відповідно до діючих норм, – це:

1) тлумачні;

2) орфографічні;

3) енциклопедичні;

3) етимологічні.

6. Словники, у яких подаються основні відомocтi про походження i генетичні зв'язки слів, – це:

1) орфографічні;

2) історичні;

3) тлумачні;

4) етимологічні.

7. Словники, у яких подається опис значень слів, граматична, семантична інформативність, – це:

1) тлумачні;

2) етимологічні;

3) інверсійні;

4) діалектні.

8. Словники, у яких наводяться відомocтi про позначувані словами явища й предмети, а також наукові поняття, бібліографічні довідки про окремих oci6, відомocтi про населені пункти, країни, piзнi події тощо, – це:

1) орфографічні;

2) енциклопедичні;

3) етимологічні;

4) лінгвістичні.

9. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.

1) мовний етикет;

2) мовленнєвий етикет;

3) спілкувальний етикет;

а) національно специфічні правила мовної поведінки, що реалізуються в системі стійких правил і висловів, рекомендованих для використання в різних ситуаціях ввічливого спілкування зі співрозмовником (зокрема, під час вітання, висловлення подяки, звертання, знайомства, прощання тощо);

б) етикетне використання мовних і позамовних засобів спілкування;

в) загальномовне явище, яке характерне для усіх стильових різновидів будь-якої мови.

10. Мовна компетентність передбачає наявність мовленнєвих умінь, що охоплюють: уміння говорити, слухати, читати й писати. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.

1) уміння говорити;

2) уміння слухати;

3) уміння читати;

4) уміння писати;

а) розуміння і усвідомлення текстів академічного і професійного спрямувань, періодичних видань, Інтернет-джерел; намірів автора письмового тексту і комунікативних наслідків висловлювання будь-якого характеру;

б) полягає в наявності в комуніканта вміння брати участь у полілогах і діалогах і вміння вести монолог;

в) полягає в грамотному й чіткому викладі деталізованих текстів різного спрямування, пов’язаних з особистою і професійною сферами (заяви, резюме, протоколи тощо); підготовці та продукуванні ділової та професійної кореспонденції;

г) полягає в умінні розпізнавати необхідну інформацію в процесі детальних обговорень, дебатів, доповідей, лекцій, бесід, що пов’язані з академічною і професійною сферами; розумінні наміру мовця і комунікативних наслідків його висловлювання;.

Контрольний тест

1. Назвіть чинники, які впливають на формування культури мовлення.

2. Як ви розумієте поняття «культура мови», «культура мовлення».

3. Назвіть основні аспекти й ознаки культури мовлення.

4. Що таке суржик? Наведіть приклади слів і зворотів, які викликають ефект неграмотності з погляду літературної мови.

5. Назвіть складники формування культури мовлення особистості.

6. Охарактеризуйте форми, у яких здійснюється мовленнєве спілкування.

7. Які особливості монологічного мовлення?

8. Назвіть та охарактеризуйте компоненти комунікативної професіограми фахівця.

9. Охарактеризуйте типи словників сучасної української літературної мови.

10. Розкрийте питання різниці понять «мовний», «мовленнєвий», «спілкувальний» етикет.

11. Опишіть стандартні етикетні ситуації професійного спілкування. Особливість парадигм мовних формул.