2. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю.

Найважливіше завдання наукового стилю мови − пояснити причини явищ, повідомити, описати суттєві ознаки, властивості предмета наукового пізнання.

Науковий стиль належить до числа книжних стилів української літературної мови, що володіють загальними умовами функціонування і схожими мовними особливостями, серед яких:

− попереднє обдумування висловлювання;

− монологічний характер мови;

− суворий відбір мовних засобів;

− прагнення до унормованої мови.

Науковий текст − це повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми. Реалізуючись у письмовій та в усній формі спілкування, сучасний науковий стиль має різні жанри, види текстів. Так, наукове знання може бути виражене в таких видах усних текстів, як дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми. Серед письмових текстів виділяють такі види: підручник, довідник, наукова стаття, монографія, дисертація, лекція, доповідь, анотація, реферат, конспект, тези, план, програма, резюме, рецензія, відгук.

Найповніше наукове знання про явище, предмет наукового пізнання, його ознаки та властивості виявляється в жанрі наукової монографії (книга, дисертація).

Основними книгами для навчальної діяльності студентів є підручники та навчальні посібники.

Підручник – навчальне видання, що містить систематизоване викладення навчальної дисципліни, відповідає програмі дисципліни та офіційно затверджене як такий вид видання.

Навчальний посібник – навчальне видання, що частково або повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид видання.

Словники, енциклопедії, довідники, рубрикатори, стандарти на терміни – навчальні видання довідкового характеру, які містять упорядкований перелік відомостей про певну галузь знань або мовні одиниці (слова, словосполучення, фрази, терміни, поняття тощо).

У наукових статтях подають аналіз одного з аспектів, критичне осмислення стану дослідження проблеми.

Спільними позамовними властивостями наукового стилю мови, його стильовими рисами, зумовленими абстрактністю (понятійністю) і суворою логічністю мислення, є:

1. Наукова тематика текстів.

2. Узагальненість, абстрактність, абстрактність викладу. Майже кожне слово виступає як позначення загального поняття або абстрактного предмета. Абстрактно-узагальнений характер мовлення проявляється у відборі лексичного матеріалу (іменники переважають над дієсловами, використовуються загальнонаукові терміни та слова, дієслова вживаються в певних часових і особистих формах) і особливих синтаксичних конструкцій (невизначено-особисті пропозиції, пасивні конструкції).

3. Логічність викладу. Між частинами висловлювання є впорядкована система зв'язків, виклад несуперечливо і послідовно. Це досягається використанням особливих синтаксичних конструкцій і типових засобів міжфразового зв'язку.

4. Точність викладу. Досягається використанням однозначних виразів, термінів, слів з ясною лексико-семантичної сполучуваністю.

5. Доказовість викладу. Міркування аргументують наукові гіпотези та положення.

6. Об'єктивність викладу. Виявляється в викладі, аналізі різних точок зору на проблему, в зосередженості на предмет висловлювання і відсутності суб'єктивізму при передачі змісту, в безособовості мовного вираження.

7. Насиченість фактичної інформацією, що необхідно для доказовості та об'єктивності викладу.

Названі особливості наукового стилю знаходять вираз в його мовних характеристиках і визначають системність власне мовних засобів цього стилю. Науковий стиль мови включає в себе мовні одиниці трьох типів.

1. Лексичні одиниці, що володіють функціонально-стильової забарвленням даного (тобто наукового) стилю. Це особливі лексичні одиниці, синтаксичні конструкції, морфологічні форми.

2. Міжстильові одиниці, тобто мовні одиниці стилістично нейтральні, що використовуються в рівною мірою в усіх стилях.

3. Стилістично нейтральні мовні одиниці, переважно функціонують саме в даному стилі. Таким чином, стилістично значущим стає їх кількісне переважання в даному стилі. Кількісно маркованими одиницями в науковому стилі стають, перш за все, деякі морфологічні форми, а також синтаксичні конструкції.

Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

− великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);

− наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

− оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

− використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

− залучення цитат і посилань на першоджерела;

− як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

− наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);

− окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

− монологічним характером текстів;

− переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).