4. Ділова суперечка.

Суперечка – це надзвичайно складне й суперечливе соціально-психологічне явище, до глибинних причин виникнення й розвитку якого вчені тільки приступають. При всіх плюсах і мінусах вони неминучі, більше того, інколи й необхідні.

Основними структурними компонентами суперечки є:

– об'єкт суперечки;

– учасники (опоненти) суперечки;

– конфліктна ситуація;

– інцидент.

Об'єкт суперечки – соціально-психологічне явище (найчастіше – спірне питання, проблема), що викликало дану конфліктну ситуацію. Боротьба за право володіти (керувати, маніпулювати) цим явищем і приводить до конфлікту.

Учасники (опоненти) суперечки – це окремі особи, групи людей і навіть організації. Наявність об'єкта й учасників (опонентів) конфлікту створюють конфліктну ситуацію. Учасники (опоненти) конфлікту пов'язані з певними відносинами, кожний із них претендує на одноосібне маніпулювання об'єктом.

Хоча конфліктна ситуація може існувати, але суперечка не виникає до того моменту, поки не з’явиться інцидент, тобто певні дії з боку учасників (опонентів) суперечки, спрямовані на оволодіння об'єктом.

Якщо говорити про ділову суперечку, то вона може бути визначена як обговорення у формі дослідження проблеми з метою встановлення істини. В Андрєєв пропонує як робоче визначення поняття «суперечка» таке: характеристика процесу обговорення проблеми, спосіб її колективного дослідження, при якому кожна зі сторін, аргументуючи (відстоюючи) і спростовуючи (опонуючи) думку співрозмовника (супротивника), претендує на монопольне встановлення істини.

У процесі ведення суперечки в явному чи прихованому вигляді виявляється деяке протиріччя, що дозволяє сформулювати проблему. Під час колективного обговорення або відбувається вирішення проблеми, або опоненти залишаються при своїй думці.

Дослідники виділяють сім підходів протікання дискусії-суперечки.

1. Евристичний підхід до ведення суперечки – коли одна зі сторін, не наполягаючи на своєму підході до вирішення проблеми, використовуючи методи переконання, інтуїцію та здоровий глузд, поступово схиляє до своєї думки опонента.

2. Логічний підхід – для якого характерні жорсткий логічний аналіз та аргументація, завдяки чому, дотримуючись прийомів і правил формальної логіки, учасники дискусії приходять до певного остаточного висновку.

3. Софічний підхід – при якому одна зі сторін прагне перемогти свого опонента будь-яким, навіть логічно неправильним шляхом, використовуючи софізми, тобто навмисно хибно зроблений умовивід, який має вигляд істинного.

4. Авторитарний підхід – коли одна зі сторін, спираючись на авторитети, або використовуючи свій авторитет, а нерідко і владу, нав'язує свою точку зору іншим.

5. Критикуючий підхід – коли одна зі сторін цілком акцентує увагу лише на недоліках, слабких місцях і позиціях своїх опонентів, не хоче й не прагне побачити позитивні елементи в протилежній точці зору й не може запропонувати своє рішення.

6. Демагогічний підхід – полягає в тому, що одна зі сторін веде спір не заради істини, а для того, щоб відвести дискусію вбік від істини, переслідуючи при цьому свою особисту, часто невідому учасникам суперечки, мету.

7. Прагматичний підхід розкривається в тому, що одна чи кожна зі сторін веде суперечку не тільки заради істини, а й заради своїх практичних, іноді меркантильних цілей, що приховані й не відомі співрозмовникам.

Завдання проведення суперечки, залежно від того, спрямовані вони на вирішення обговорюваної проблеми чи, навпаки, на те, щоб створити додаткові проблеми й бар'єри, поділяють на дві групи: конструктивні й деструктивні.

Найбільш характерні конструктивні завдання ведення дискусії, суперечки такі:

– обговорення всіх можливих варіантів вирішення проблеми;

– вироблення колективної думки та позиції з певної проблеми;

– привертання уваги до проблеми найбільш зацікавлених і компетентних осіб;

– спростування ненаукового, некомпетентного підходу до вирішення проблеми;

– залучення на свій бік більше осіб, готових до співпраці у процесі розв'язання проблеми;

– оцінювання можливих однодумців і супротивників.

Деструктивні завдання можуть бути розв'язанням проблем окремих груп і учасників суперечки, їх мета:

– розколоти учасників суперечки на дві непримиримі групи;

– завести вирішення проблеми в безвихідь;

– знівелювати ідею розв'язання проблеми та її авторів;

– перетворити дискусію в схоластичну суперечку;

– використовуючи свідомо помилкову інформацію, повести суперечку помилковим шляхом.

Очевидно, цих завдань, як конструктивних, так і деструктивних, значно більше. Крім того, у чистому вигляді вони, як правило, не виявляються в рамках однієї суперечки, а можуть реалізуватися синтезовано.